Смекни!
smekni.com

Особливості побудови занять фізичного виховання для студентів СМГ із захворюваннями дихальної, серцево-судинної (ССС) та травної систем (стр. 1 из 3)

Міністерство освіти і науки України

Вищій навчальний заклад

Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»

Горлівський регіональний інститут

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Лікувальна фізична культура

тема:

Особливості побудови занять фізичного виховання. для студентів СМГ із захворюваннями дихальної, серцево-судинної (ССС) та травної систем

2010 р

ПЛАН.

1. ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

1.1 Морфо фізіологічні особливості при захворюваннях органів дихання.

1.2 Роль фізичних вправ у комплексному лікуванні захворювань органів дихання.

1.3 Особливості методики занять.

2. ЗАХВОРЮВАННЯ СЕРЦЕВО-СУДИННОЇ СИСТЕМИ

2.1 Спостереження дітей з гіпертонічними реакціями і гіпертонічною хворобою.

2.2 Спостереження дітей зі зниженим артеріальним тиском.

3. ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ТРАВЛЕННЯ

3.1 Роль фізичних вправ у комплексному лікуванні захворювань органів травлення.

3.2 Особливості методики фізичного виховання при окремих захворюваннях системи травлення.


1. ЗАХВОРЮВАННЯ ОРГАНІВ ДИХАННЯ

1.1 Морфо фізіологічні особливості при захворюваннях органів дихання

Серед студентів, віднесених до спеціальної медичної групи, зустрічається чимало осіб, яким поставлений той чи інший діагноз: хронічний бронхіт, хронічна пневмонія, астматичний бронхіт, бронхіальна астма та інші.

Патологічний процес у легенях під час таких захворювань органів дихання порушують нормальну діяльність функції всіх основних компонентів, які складають апарат зовнішнього дихання.

При захворюваннях органів дихання уражається не тільки слизова оболонка органів, а охоплюється вся стінка і передбронхіальна клітковина, що призводить до анатомічних і функціональних порушень бронхіального дерева. Різко знижується еластичність бронхів і легень, порушується обмін дихальних газів (кисню і вуглекислого газу) між альвеолярним повітрям і кров'ю, яка тече в альвеолярних капілярах. Дифузія кисню і вуглекислого газу залежить і від опору, який створюється альвеолярною мембраною, і від умов кровопостачання легеневої тканини. Хронічний запальний процес, що викликає склерозування альвеолярної мембрани і звуження просвіту легеневих судин, призводить до порушення дифузійних процесів, особливо руху кисню. Тому при хронічних запальних захворюваннях легень і бронхів кров, яка йде від легень, недостатньо насичена киснем. Цей недолік особливо відчувається при м'язовому навантаженні.

Студенти, які мають таку патологію, на перших етапах занять фізичною культурою в спеціальній медичній групі легше переносять короткочасні навантаження швидкісно-силового характеру з достатніми періодами відпочинку, ніж циклічні вправи на витривалість.

При стійких і виражених змінах в легенях фізичні вправи компенсують порушену вентиляцію й різко знижену еластичність тканини легень, а також сприяють зміцненню дихальної мускулатури.

Захворювання органів дихання, зокрема, хронічний бронхіт, хронічна пневмонія, нерідко супроводжуються вираженим в різній ступені астматичним синдромом, аж до типової клінічної картини бронхіальної астми в зв'язку із створенням патологічного коркового стереотипу. Поступово виникає і прогресує дихальна недостатність, яка обумовлена різними патологічними проявами у дихальному апараті і поза ним. Страждає увесь організм, працездатність різко падає, погіршується пам'ять. Крім серйозних порушень кардіореспіпаторної системи, наступають аміни рухливості нервових процесів у ЦНС. Інколи відбуваються деформації опірно-рухового апарату (хребта, грудної клітки), порушення з боку внутрішніх органів. Вимушена гіподинамія в процесі частих загострювань, особливо, простудних, веде за собою відставання у фізичному розвиткові.

1.2 Роль фізичних вправ у комплексному лікуванні захворювань органів дихання

Фізична культура широко застосовується у всі періоди, при всіх ступенях захворювань органів дихання з врахуванням протипоказань, як один з потужних засобів відновлювальної терапії.

Цілеспрямоване застосування фізичних вправ сприяє відновленню порушеної рівноваги між основними процесами ЦНС (збудженням і гальмуванням).

За допомогою систематичних фізичних вправ створюється можливість переводити поверхневе дихання у більш глибоке, поліпшувати режим дихання при задишці, збільшувати вентиляцію легень і газообміну, знижувати і ліквідувати гіпоксію.

Фізичні вправи, викликаючи посилення крово- і лімфообігу, сприяють більш швидкому і повноцінному розсмоктуванню запального інфільтрату, утворюваного ексудату в легенях і в плевральній порожнині. Під їх впливом спостерігається значне морфологічне і функціональне збільшення можливостей організму, які проявляються у значному збільшенні об'єму грудної клітки, збільшенні легень і фізіологічних легеневих показників. Із збільшенням функціонального стану органів дихання, серцево-судинної системи хворий студент набуває великої впевненості у своєму видужуванні.

Таким чином, застосовування засобів фізичної культури у комплексній терапії органів дихання є клінічно обґрунтованим. Ефект, одержаний від їх застосування, не може бути досягнутий іншими засобами.

1.3 Особливості методики занять

При захворюваннях дихальної системи треба особливо ретельно стежити за чистотою і провітрюванням залу, уникати переохолодження.

В перші тижні занять необхідно обмежувати вправи на витривалість, швидкість, силу, щоб зменшити задишку. При бронхіальній астмі основне завдання занять полягає у виробленні правильного дихання (повного, глибокого, з акцентом на видиху) з підняттям ребер і опусканням діафрагми при помітній рухливості грудної клітини і передньої стінки, живота. При проведенні таких занять слід дотримуватися принципу «розсіювання» навантаження з поступовим включенням у роботу всіх м'язових груп, дотримуючись хвилеподібної фізичної кривої занять. На перших заняттях застосовуються вправи прості за координацією і без вираженого м'язового напруження. Через 4—6 вправ — відпочинок, ходьба і розслаблюючі вправи, поглиблене дихання. Поступово вправи ускладнюються як за координацією, так і за їх зусиллям.

Основними формами фізичного, виховання студентів спеціальної медичної групи із захворюваннями органів дихання є:

1. Обов'язкові учбові заняття з фізичного виховання не менше 4-х годин на тиждень у формі уроку.

2. Ранкова гігієнічна гімнастика, виконана студентами самостійно, за узгодженим з викладачем або лікарем комплексом.

3. Фізкультурна пауза в процесі навчання під керівництвом громадських інструкторів.

4. Самостійні заняття фізичною культурою.

5. Прогулянки пішки і ближній теренкур.

6. Заходи з метою загартування організму.

Загартовуючі процедури і заходи.

Загартовування відіграє величезну роль у профілактиці простудних захворювань, які не тільки знижують стійкість і опір організму, а й провокують приховано протікаючі захворювання і призводять до загострення хронічних захворювань.

Людина — система, підпорядкована єдиному для всієї природи закону, але система саморегулююча, самостійно підтримуюча, відновлююча, спрямовуюча і навіть вдосконалююча. Ця саморегуляція визначає постійне пристосовування організму до різних несприятливих впливів зовнішнього середовища, забезпечуючи при цьому підтримання температури тіла на одному рівні.

Фізіологічна суть загартовування полягає у вдосконаленні терморегулюючих механізмів.

Загартовування повітрям. Воно доступне всім і його можна проводити цілий рік. Види загартовування: сон при відкритих вікнах, а взимку при напіввідкритих кватирках, зимові види спорту, оздоровчий біг цілорічно, повітряні ванни і т. д.

Ходіння босоніж. Рекомендуються такі види загартовування: ходьба по кімнаті босими ногами, ванни для ніг з поступовим зниженням темпеоатури води від -1-30°С до + 8°С; ходьба босоніж по краю водойми і мокрому піску, траві, сухому піску, нерівній' землі і гальпі; контрастні холодно-гарячі ванни для ніг; біг босоніж на снігу або льоду з поступовим збільшенням їх тривалості від 1 до 10 хв-

Загартовування водою. У порядку зростання сила впливу на організм розподіляється таким чином: вмивання, обтирання, обливання, ванни, душ, купання в закритих і відкритих водоймах.

Вмивання. Добрий загартовуючий ефект має щоденне вмивання водою контрастних температур.

Обтирання. Обтирання тіла здійснюється за допомогою губки або рушника, змочених у воді, температура якої поступово знижується.

Обливання. Обливання починають при температурі води 34—35°С. Через кожні 3—4 дні температуру знижують на 1—2°С, доводячи її до кімнатної температури (водопровідної).

Ванни. Ванни можуть бути місцеві й загальні. Можна рекомендувати місцеві контрасні ванни для загартування ніг. Після прийому ванни (34—37°С) протягом 10—15 хв слід робити обливання водою на 2° прохолоднішою. В подальшому температуру води у ванні можна не знижувати, а температуру води для обливань можна поступово знижувати на Г і доводити до температури водопровідної.

Душ. Душ чинить сильний вплив на організм. Температура води на початку загартування повинна бути ЗО—35°С, тривалість душу — не більше 1 хв. Через кожні 3—4 дні температуру води знижують на 1—2°С, доводячи до температури водопровідної. Після досягнення високого ступеня загартованості можна приймати контрастний душ, чергуючи гарячу воду з холодною. Це чергування повторюють З—4,рази протягом 3 хв.

Купання. Тут термічний ефект загартовування холодною водою поєднується з одночасним впливом повітря і сонячної радіації, а також ефектом дії фізичних вправ (плавання)'.

Лазня — чудовий засіб, який дає змогу підвищувати опір організму простудним захворюванням, знижувати нервово-психічне перенапруження і підтримувати працездатність на високому рівні. Перебування в парильному відділенні або в тепловій камері сауни викликає розширення судин, посилює кровообіг у всіх органах і тканинах. Під впливом високої температури і масажу деркачем активізуються діяльність потових і сальних залоз, що сприяє виділенню з організму шкідливих продуктів.