Смекни!
smekni.com

Класичний масаж як метод фізичної реабілітації (стр. 4 из 6)

Тривалість масажу 15-20 хв.

3.1.2 Емфізема легень

У розвитку її основне значення має фактор порушення бронхіальної прохідності через катаральне запалення бронхів і бронхоспазмов. Порушується також кровообіг і іннервація легень. Приєднуються і нейрорефлекторні порушення.

Емфізема легень веде до порушення газообміну між легенями і кров'ю з розвитком гіпоксемії.

Задачі масажу: запобігти подальший розвиток процесу, нормалізувати функцію подиху, зменшити (ліквідувати) гіпоксію тканин, кашель, поліпшити локальну вентиляцію легень, метаболізм і сон хворого.

Методика масажу. Положення хворого лежачи на спині і животі (з піднятим ножним кінцем кушетки). Проводять масаж м'язів надплеччя, спини (до нижніх кутів лопаток), застосовують прийоми сегментарного впливу на паравертебральні області; масажують дихальну мускулатуру, м'язи живота і нижні кінцівки. Включають прийоми активізації подиху, перкуссіонний масаж.

Тривалість масажу 8-10 хв.

Курс 15-20 процедур. У році проводять 2-3 профілактичних курсу масажу.

3.1.3 Бронхіальна астма

Бронхіальна астма характеризується приступами ядухи різної тривалості і частоти. Може протікати у виді тривалих станів утрудненого подиху.

Приступи ядухи виникають у зв'язку з підвищенням збудливості парасимпатическої нервової системи, що викликає спазм бронхіальної мускулатури і гіперсекрецію бронхіальних слизуватих залоз. Під час приступу часто буває сухий кашель, тахікардія. Масаж проводять у межприступному періоді.

Методика масажу. Масажують коміркову область, спину, потім грудну клітку, дихальну мускулатуру (грудиноключично-сосцевидні, міжреберні м'язи, м'язи живота). Проводять сильний масаж м'язів спини (особливо паравертебральних областей). Положення на кушетці з піднятим ножним кінцем.

Тривалість масажу 10-15 хв. Курс 15-20 процедур. Масаж проводять до виконання фізичних навантажень.

3.1.4 Хронічні неспецифічні захворювання легень (хронічний бронхіт, хронічна пневмонія)

Містять у собі хронічну пневмонію і хронічний бронхіт.

Під хронічною пневмонією варто розуміти повторні інфекційні процеси в паренхімі легень однієї і тієї ж локалізації.

Хронічний бронхіт - дифузійне, довгостроково поточна необоротна поразка бронхіального дерева, у більшості випадків характеризуються гіперсекрецією і порушенням дренажної функції воздухоносних шляхів, що нерідко веде до прогресуючого порушенню бронхіальної прохідності і розвитку "легеневого серця".

При хронічних неспецифічних захворюваннях легень масаж діє жаропонижаюче, тобто нормалізує температуру тіла, зникає кашель, нормалізується локальна вентиляція легень, ліквідується бронхоспазм, збільшується насичення артеріальної крові киснем, самопочуття хворого поліпшується.

3адачи масажі: покращити крово- і лимфоток в легенях, сприяти розрідженню й відходженню мокротиння, підсилити локальну вентиляцію легень, нормалізувати сон, зменшити кашель, ліквідувати спазм бронхіальної мускулатури.

Методика масажу. В.И. Дубровський (1969, 1973, 1986) патогенетически обґрунтував методику масажу. Вона включає масаж грудної клітки, дихальної мускулатури з активізацією подиху (сдавление грудної клітки на видиху хворого), перкуссіонний масаж у проекціях бронхів. Спочатку масажують коміркову область, м'язи надплечья, спину (особливо паравертебральні області), потім хворий лягає на спину і роблять масаж м'язів шиї (грудиноключично-сосцевидних м'язів); грудної клітки, міжреберних м'язів і потім сдавлееня грудної клітки протягом 1-2 хв на видиху хворого. М'яза живота масажують у положенні хворого лежачи на спині з зігнутими ногами в тазостегнових і колінних суглобах. Після масажу живота хворому необхідно подихати "животом".

Тривалість масажу 10-15 хв. Курс 5-15 процедур.

У період загострення хронічного бронхіту проводять жарознижуючий масаж з мазями, що викликають гіперемію, а в період ремісії - профілактичний масаж з оксигенотерапією, інгаляцією інтерферону, пихтовим (чи евкаліптовим) олією, кисневою коктейлем із включенням відварів із трав.

При хронічному обструктивному бронхіті, крім масажу грудної клітки з її активацією (активуючий масаж), показаний масаж нижніх кінцівок.

При хронічній пневмонії проводять жарознижуючий масаж з мазями, що викликають гіперемію, підігрітим олією (евкаліптовим, пихтовим та ін.). Масаж проводять перед сном. Ретельно масажують спину, груди, дихальну мускулатуру. Після масажу хворого грудну клітку необхідно укутати махровим рушником і прикрити ковдрою.

Тривалість масажу 5-10 хв.


Глава ІІ. Дослідження стану дихальної системи на етапі реабілітації хворих хронічним бронхітом

1.1 Ціль дослідження

Ціль дослідження - визначити показники дихальної системи: локальна вентиляція легень, частота подихів, проби Штанге і Генче в хворих хронічним бронхітом на етапі реабілітації.

1.2 Загальна характеристика досліджуваних хворих

Для дослідження взяли дві групи: експериментальну і контрольну по 10 чоловік кожна. Група хворих з однаковим захворюванням дихальної системи. Вони знаходяться на етапі реабілітації після лікування в стаціонарі.

В експериментальній групі хворим ще додатково проводяться сеанси масажу.

1.3 Методи проведення дослідження

Вимірити показники стану дихальної системи і дати аналіз теоретично й аналіз методом математичної статистики по Ст'юденту.

Використовуємо метод математичної статистики Ст'юдента.

При цьому уся сукупність людей, які беруть участь в експерименті, складає, так звану, генеральну групу. Ця група розбивається на дві - контрольну та експериментальну. Групи можуть складатися наступимо чином:

o без урахування індивідуальних особливостей членів групи;

o за віком, за статтю, за перебігом захворювання, за станом фізичного розвитку.

У курсовій роботі для дослідження показників стану дихальної системи відібрані хворі з урахуванням захворювання - в усіх діагноз - Хронічний бронхіт.

Для математичного порівняльного аналізу визначаються такі параметри:

1) середнє арифметичне значення величини показника (Х);

2) середнє квадратичне відхилення, яке характеризує мінливість ознаки (

);

3) помилка середньої (m);

Всі три показника розраховуємо для кожної групи окремо, для контрольної та експериментальної.

Середнє арифметичне значення величини показника Х вираховуємо за формулою (2.1):

Х =

, (2.1)

де

- сума значень показників в групі,

n – кількість людей в групі.

Середнє квадратичне відхилення значення показника

вираховуємо за формулою (2.2):

= R (max - min)/А, (2.2)

де R - різниця між максимальним і мінімальним значеннями показника,

А - табличне значення із значень n (додаток Б).

Помилку середньої вираховуємо за формулою (2.3):


m =

, (2.3)

де

- середнє квадратичне відхилення,

n - кількість людей в групі.

Знаючи величини X та m кожної групи, можливо визначити значення t – критерію Ст”юдента за формулою (2.4):

t =

, (2.4)

де Х1 та Х2 – середні арифметичні,

m1 та m2 – помилки середньої арифметичної.

В чисельнику формули (2.4) визначається різниця між Х кожної групи, причому з більшого значення віднімається менше значення.

В знаменнику формули – сума значень помилок середньої арифметичної в контрольній та експериментальній групах.

Після визначення значення t залишається встановити – достовірна чи недостовірна різниця у величині зазначеного показника міх контрольною та експериментальною групами.

Для цього використовується додаток В, в якому в одній з колонок знаходиться значення так званих “ступенів свободи”.

Ступень свободи визначається за формулою (2.5):

f = (nконтр + nексп) - 2, (2.5)

де n – кількість людей в контрольній та експериментальній групах.

Таким чином, знаючи значення ступеню свободи f та значення t – критерію Ст’юдента, визначаємо достовірність відмінностей. У додатоку В, таблиця граничних значень t – критерію Ст’юдента напроти знайденого значення ступеня свободи є два значення Р. Саме з цими значеннями Р слід порівнювати отримані значення t.

Якщо значення t буде менше значення (Р - 0,05), то достовірної відмінності між досліджуваним показником в контрольній та експериментальній групі немає, тобто Р > 0,05.

Якщо значення t дорівнює значенню (Р - 0,05), або буде знаходитися між значенням (Р – 0,01), або буде більше значення (Р - 0,01), то це говорить про наявність достовірної відмінності між величинами контрольної та експериментальної групи.

1.4 Хід дослідження

Для досягнення поставленої мети в дослідженні брали участь 20 хворих. Сформовано дві групи - контрольна й експериментальна. У кожній групі знаходилося по 10 чоловік. Період дослідження складає два місяці. Виміру показники стану дихальної системи проводилось на початку і по закінченні експерименту.