У розвитку складно – рефлекторної фази дії мінеральних вод велика роль належить гормональній ланці. В даний час не викликає сумнівів, що стимуляція секреторної діяльності шлунка (пілоричний ефект) при прийомі мінеральних вод за 30 хв. до їжі багато в чому обумовлена виділенням гормону гастрична.
Надходження великої кількості різних аніонів і катіонів істотно змінює водно – сольовий обмін, впливає на кислотно – основний стан. Ці зміни (трансмінералізація) істотно впливають на функціональний стан органів травлення. У нервово – хімічній фазі дії мінеральних вод велика роль належить біологічно активним речовинам – ацетилхолінам і катехоламінам, гістаміну і серотоніну, кортикостероїдам і ін. Так, у період прояву рухової активності шлунка і кишок знижують чутливість холінергічних структур до холіно- і симпатоміметичних речовин.
РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ І МЕТОДИКА ВНУТРІШНЬОГО ВЖИВАННЯ МІНЕРАЛЬНИХ ВОД
2.1 Показання лікування мінеральними водами при внутрішньому вживанні
Хвороби органів травлення
А. Хвороби стравоходу
1. Рефлекс - езофагіт: болючий, диспептичний , дисфагічний і змішаної форми, легкого і середнього ступеня, поза фазою загострення.
Б.Хвороби шлунка.
1. Хронічний гастрит із секреторною недостатністю, а також зі збереженою і підвищеною секрецією, поза фазою загострення. Гастро дуоденіт з порушеною секреторною і моторною функцією шлунка.
2. Виразкова хвороба шлунка, виразкова хвороба дванадцятипалої кишки, гастроєюнальна виразка у фазі ремісії, неповної чи ремісії згасаючого загострення без рухової недостатності шлунка, схильності до кровотеч, пенентрації в підозрі на можливість злоякісного переродження.
3. Хвороби оперованого шлунка: із приводу виразкової хвороби шлунка і дванадцятипалої кишки не раніше, ніж через 1 – 2 міс.після операцією з наявністю демпінг- і гіпоглікемічного синдрому легкого і середнього ступеню, астенічного синдрому, при зміцнілому післяопераційному рубці і задовільному загальному стані.
В. Хвороби кишечнику
1. Хронічні коліти і ентероколіти легкого і середнього ступеня, крім стенозуючих, туберкульозних, виразкових, бацилярних і амебних форм поза фазою загострення.
2. Функціональні розлади кишечнику: дискенезії з явищами кишкового стазу чи діареєю поза фазою загострення.
Г. Хвороби печінки, жовчних шляхів і підшлункової залози
1. Залишкові явища хвороби Боткіна після закінчення жовтушного періоду в неактивній фазі чи фазі загасання активності (чи відсутність слабкого вираженого больового синдрому, збільшення печінки не більше ніж на 1-2 см, нормальні розміри селезінки, нормальна температура, не різко виражені зміни крові, невеликі відхилення функціональних проб печінки.
2. Хронічні гепатити, залишкові явища після токсично - хімічних поразок печінки в неактивній фазі при незначних відхиленнях функціональних проб печінки, при загальному задовільному стані.
3.Хронічні холецистіти, холангіти, ангіохоліти різної етіології без схильності до частих загострень, без явищ жовтяниці і при нормальному ШОЄ.
4. Після оперативного втручання на печінці і жовчних шляхах не раніше чим через 4-6 тиж. При задовільному загальному стані і зміцнілому післяопераційному рубці.
5. Дискенезії жовчних шляхів і жовчного міхура.
6. Панкреатит хронічний (крім туберкульозного) при відсутності схильності до частих загострень.
7. Перигастрити, перидуоденіти, перигепатити, перихолецестити, пери коліти, що розвивалися на грунті хронічних запалень (не туберкульозного походження) після операцій і травм черевної порожнини.
2.2 Методики внутрішнього застосування мінеральних вод
Методики питного лікування при патології органів травлення визначаються діагнозом захворювання, стадією плину його, характером функціонального стану органа, наявністю супутніх захворювань, реактивністю організму в цілому, віком хворого.
При розробці диференційованих методик питного лікування необхідно враховувати наступні положення.
Місце і час прийому мінеральної води. На курортах питне лікування мінеральними водами приводиться безпосередньо з джерела. Установлено , що при правильному збереженні пляшкових мінеральних вод склад їх не змінюється і тому фізіологічна дія їх на організм не відрізняється від такого при прийомі води безпосередньо в джерела. Однак загальна терапевтична ефективність комплексного лікування хворих з патологією органів травлення на курортах більш висока. Разом з тим відомо, що деякі мінеральні води в значній мірі втрачають лікувальні властивості при короткочасному збереженні.
Варто рекомендувати пити мінеральну воду безпосередньо в бюветі, роблячи прогулянки, що сприяє кращому усмоктуванні мінеральної води. Іноді прийом води з джерела протипоказаний ослабленим хворим, при загостренні захворювання.
Має значення і темп питва мінеральної води. Наприклад, при хронічному гастриті із секреторною недостатністю мінеральну воду рекомендують пити повільно, ковтками, що сприяє більш тривалому контакту мінеральної води зі слизистою оболонкою рота і шлунка і , їх рецепторним апаратом. Крім того, у цих випадках подовжується пілорична фаза дії води, що впливає на виділення гастрина.
З огляду на те, що в ряді випадків ( наприклад, при наявності супутніх захворювань гепатобіліарної системи, схильності до поносів і ін.) воду треба пити в теплому виді, а при повільному прийомі іде швидке остигання її, необхідно спочатку випити частину води, а залишок замінити новою теплою водою, не змінюючи загальної кількості на прийом. Для проносної дії, воду варто пити швидко, залпом.
Велике значення має час прийому мінеральної води стосовно прийому їжі. Особливість фізіологічної дії і лікувальний ефект мінеральних вод різні в залежності від того, чи прийнята мінеральна вода до, під час чи після їжі. Для одержання вираженого терапевтичного ефекту прийом мінеральної води варто рекомендувати натще. Мінеральна вода, прийнята натще, швидше евакуюється зі шлунка і швидше досягає тонкої кишки.
Призначаючи мінеральну воду натще, припускають, що вона зробить безпосередній вплив на рецептори шлунка і залозистий апарат його, стимулюючи виділення гастрична, компоненти її будуть швидше всмоктуватися в харчовому каналі.
При зіткненні мінеральної води з пілоричним відділом шлунка виділяється гастрит, і чим довше буде затримуватися вона в шлунку, тим довше буде гуморальна (гастринова) фаза секреції. Подовженню останньої сприяє також змішування в шлунку мінеральної води з їжею. Час прийому мінеральної води стосовно прийому їжі багато в чому визначається характером секреторної функції шлунка. При знижені секреторної функції шлунка ворона призначається за 30 хв. до вживання їжі.
При евакуації мінеральної води зі шлунка і надходження її в дванадцятипалу кишку настає гальмування шлункової секреції, що і обумовлює гальмівний ефект.
Прийом мінеральної води за 1 ч. 30 хв. до їжі розрахований на те, що до моменту надходження їжі в шлунок вода успіє евакуюватися в дванадцятипалу кишку, і з,являється гальмівний дуоденальний рефлекс, що приводить до зниження рівня кислоутворення.
Таким чином, виявилися обґрунтованими рекомендації з прийому мінеральної води хворим з підвищеною секреторною функцією за 60-90 хв. до їжі.
Частота прийому і дозування мінеральної води. Звичайно мінеральну воду приймають 3 рази в день. Однак при захворюваннях, що протікають з підвищеною секреторною функцією шлунку, вираженою печією, число прийомів збільшується до 6 на добу (загальна кількість води при цьому не перевищує загально прийнятих норм).
При схильності до послаблення стулу ранковий прийом мінеральної води, особливо на початку курсу лікування, не рекомендується.
При сполученні захворювань травного апарата і серцево – судинної системи з явищами порушення кровообігу частота прийомів зменшується до двох чи одного разу на добу.
При визначенні однократного дозування завжди варто пам,ятати про індивідуальну непереносимість, підвищеній чутливості окремих хворих до питного лікування мінеральними водами, а також враховувати функціональний стан інших органів і систем організму.
Дозування мінеральної води залежить також від її хімічного складу, загальної мінералізації. При малій і середній мінералізації (до 15 мг/л) кількість мінеральної води на прийом складає до 200-250 мол. У ряді випадків кількість мінеральної води на прийом може бути зменшено. Води з мінералізацією вище 15 г/л, а тим більше розсоли розводять прісною водою.
При деяких захворюваннях кількість води на прийом змінюється. При виразковій хворобі, що протікає з різко підвищеною секрецією, печією, особливо на початку курсу лікування, мінеральну воду варто призначати в кількості не більш 100 мол. при гарному перенесенні поступово підвищують до 200-250 мол. При хронічних гастритах із секреторною недостатністю і схильність до послаблення стулу ранковий прийом мінеральної води до початку курсу лікування скасовується і кількість її на кожен прийом скорочується до 50-100 мол.
Невеликі кількості мінеральної води показані показані також при порушенні евакуаторної функції шлунку, при захворюванні кишок, що супроводжуються поносом. Зменшена кількість мінеральної води на прийом рекомендується і при загостренні хронічного панкреатиту, що особливо супроводжується поносом чи болем.
Води високої мінералізації, що застосовується при запорах і для дуоденальних дренажів, завжди призначається в невеликих кількостях (від столової ложки до 80-100 мол.).