Смекни!
smekni.com

Психологія і сімейна медицина (стр. 2 из 6)

На Кубі програма сімейної медицини охоплює вже зараз 57% населення. В Ірландії 1/3 випускників медичних шкіл приходить до сімейної практики, у Великобританії майже у всіх медичних школах є кафедри сімейної медицини і більше половини випускників медичних шкіл стають сімейними лікарями, в Ісландії - четверта частина всіх лікарів – сімейні лікарі, в Норвегії – половина, в Швеції – третина.

Медичні школи Ізраїлю мають кафедри сімейної медицини з чотирьохрічною післядипломною підготовкою.

Добре розвинена сімейна медицина і в Австралії, де сімейні лікарі складають 43% всіх лікарів.

У багатьох інших країнах сімейна практика також розвинена в тій чи іншій мірі, але підкреслюється загальна тенденція до поширення її.

Таким чином, спостерігається розширення функціональних обов'язків дільничних лікарів, змінюється їх статус і роль, перш за все в аспекті соціально-психологічному. Знання психології та4кими лікарями є надзвичайно актуальним, особливо, якщо врахувати, що більшість хворих людей стали ними через психологічні чинники, тобто мають психосоматичну природу.

Згідно з дослідженнями ВООЗ, психічні порушення призводять до 4 з 10 випадків інвалідності в країнах ринкової економіки. В Україні в сумарній втраті працездатності при всіх захворюваннях доля психоневрологічних захворювань складає 10,5%. Пацієнти з психічним розладом часто (до 75% випадків) звертаються за допомогою до лікарів первинної ланки. Але згідно з міжнародними даними, ці лікарі лише в 10 – 30% випадків встановлюють діагноз депресії, яка є найпоширенішим психічним порушенням.

Отже, саме життя обумовлює необхідність інтегрування психіатрії в практику сімейного лікаря, як лікаря первинної ланки охорони здоров'я.

Численні дослідження показали, що між соматичними та психічними захворюваннями є чіткий і не випадковий взаємозв’язок. Будь-яке захворювання, навіть якщо воно не супроводжується виразними змінами мозкової діяльності, обов’язково змінює психіку хворого. Мова йде про вплив страх, хвилювання, турботи хворого за наслідки і кінцевий результат захворювання.

Ряд соматичних захворювань мають психопатологічні прояви. Деякі медикаментозні засоби, особливо при тривалому застосуванні, можуть мати побічні ефекти на психіку від легкої астенії до психотичних станів.

Останнім часом психоматична медицина і комплексний підхід до пацієнта знову стали предметом широкого обговорення, що, можливо, пов’язане з введенням у Німеччині нової лікарської спеціалізації «психотерапевтична медицина» і диплому з психоматичної медицини в Австрії.

Психоматика має специфічне значення для всіх можливих практичних застосувань, зокрема, для основ медичного обслуговування, до якого пацієнти звертаються за першою допомогою і яке часто буває вирішальним для їх майбутнього.

Поділ захворювань на психічні та соматопсихічні вельми умовний, адже при будь-якому з цих варіантів хворобливих станів страждає весь організм людини та її оточення.

Психоматична медицина являє собою підхід до вирішення медичних проблем, основою якого є врахування комплексності соматопсихосоціальної взаємодії при оцінці механізмів виникнення, особливостей перебігу та терапії захворювань

Необхідно звернути увагу на такий психоматичний аспект, недостатньо висвітлений у вітчизняній літературі, як взаємодія в системах хворий – лікар, хворий – його сім’я, лікар – сім’я хворого.

Пацієнт, незалежно від віку, легко чи тяжко хворий, який орган у нього ушкоджений, повинен бути впевнений, що зустріне лікаря, який відповідно до потреб приділить увагу його проблемам - біологічним, духовним, соціальним. Цю проблему може вирішити, наприклад, лікар сімейний.

Пацієнт, які хворіють на тяжкі, духовно зумовлені органічні хвороби, звертаються за психосоматичним обслуговуванням в середньому лише після 7-річного лікування усіма можливими лікарями. У таких випадках, як правило, виникає залежність від таблеток. Це, звичайно, було б неможливо, якби сімейні або спеціалізовані лікарі не гаяли час, спостерігаючи за пацієнтом.

Не кожна довготривала хвороба або втрата працездатності, чи вона психіатричного, чи фізичного характеру, має своїм наслідком «хронічну хворобливу поведінку».

Хвора людина особливо потребує спілкування. Її переживання і стосунки можуть змінитися через хворобливий стан, що часто виражається мовою тіла. Сімейний лікар повинен бути перекладачем таких очевидних симптомів. Це вимагає планомірного оформлення цих стосунків.

Пацієнт підтверджує сою довіру до лікаря тим, що пропонує йому свої скарги, не соромлячись, при цьому він повинен знайти можливість сформулювати свої проблеми. Сімейний лікар повинен співчутливо ставитись до скарг пацієнта і сприймати їх не тільки як медичне буття, але й як психічну та соціальну причину проблем хвороби, перевіряти та брати їх до відома. Так між пацієнтом і лікарем виникають справжні партнерські двосторонні стосунки.

Діяльність серця пов’язана з чуттєвим життям. Ще в античній міфології серце вважали зосередженням афекту та пристрастей.

Біль – це суб’єктивне відчуття, яке виходить за межі власного сприйняття. Психологічна підтримка для пацієнта з гострим інфарктом міокарда ефективна тільки тоді, коли ступінь стресу високий. Цей ефект дає більший шанс вижити, якщо минув рік після пережитого інфаркту.

У наш неспокійний час багато людей отримують стреси. Основні симптоми при цьому такі: серцебиття, біль в грудях, задуха. Особливості травматичного стресу – трудності в спілкуванні.

Багаторічний досвід медичних досліджень показує, що 90% людей, що перенесли травматичний стрес, потребують психіатричної допомоги.

При обстеженні хворого сімейний лікар повинен вибрати оптимальне співвідношення між фармакотерапевтичним та психотерапевтичним методом корекції.

Основною умовою в адаптації травмованої особистості до умов звичайного життя є взаємодія з іншими людьми. Близькі люди створюють захисну оболонку навколо людини, яка перенесла травму.

Для того, щоб навчити пацієнтів вирішити конструктивно стресові ситуації, потрібно навчити їх повірити в здатність свого організму справитись з психічно травмуючими ситуаціями різного ступеня патогенності.

Психотерапія хворих на виразку шлунку, дванадцятипалої кишки має свої особливості. Невротичний стан хворих є не тільки причиною патологічного процесу, але й супутником і наслідком. Терапевтично можна спробувати усунути захворювання шляхом дієтичного харчування. Але дуже важливу роль відіграють депресивні настрої пацієнта. Тому потрібні консультації з лікарем, підтримуючі психотерапевтичні бесіди.

Таким чином, щоб швидше вийти з тяжкого психічного стану, потрібні консультації лікаря-психотерапевта.

Психіка гематологічного хворого з самого початку захворювання знаходиться в незвичайному стані, тому що в зв’язку з хворобою порушується звичайний ритм життя. Почуття горя, безнадійності, тривоги охоплює гематологічних хворих. Після проведення психотерапії спостерігалось покращення соматичного статусу: поліпшився сон, настрій самопочуття.

Будь-яке онкологічне захворювання несе людині страждання., Це пов’язано з тим, що діагноз злоякісної пухлини - синонім приреченості. Немало суїцидальних випадків. Це свідчить про наявність групи реактивних станів – від невротичного до психопатичного. Немає жодного випадку, коли б хворий залишився байдужий до факту наявності злоякісної пухлини.

Стан онкологічних хворих – депресивний, астено-депресивний, апатичний. До кожного онкологічного хворого потрібен індивідуальний підхід.

Повідомлення про хворобу треба робити обережно, індивідуально, враховуючи те, що хворий дійсно хоче знати. Лікар повинен враховувати індивідуальну систему сім’ї і сімейних стосунків. Часто родичі самі просять лікаря, щоб він не сповіщав хворому діагноз «раку».

Всі хвороби супроводжуються рівнем тривоги, яка в період небезпечної хвороби активізується.

Мало хто з нас задумувався над тим фундаментальним психологічним фактором, що підсвідомий страх перед смертю – первинна основа всіх душевних і моральних проблем людини.

Смерть багатолика – навіть, якщо говорити про смерть як про суто людську якість, то можна виділити смерть фізичну, біологічну, психічну, соціальну.

Кінцеві стадії циклу перед клінічною смертю однакові як при миттєвій, та і при повільній смерті. Коли хворі мають час для того, щоб подолати страх і примиритись перед неминучістю смертю, або отримують відповідну допомогу від лікаря і близьких людей, то вони нерідко відчувають стан спокою. Потрібно зауважити, що цей стан – результат психотерапії, він скоріше навіяний, ніж природний. Адже до психологічного втручання оточуючих або невільного автотренінгу розум і тіло хворого відмовляються прийняти майбутню смерть як неминучу дійсність.

Таким чином, процес вмирання являється самостійною фазою розвитку людини з власною послідовністю подій, власними переживаннями та способом поведінки

Зараз оживляють людей з такими тяжкими травмами, які раніше вважались несумісними з життям. Під час реанімації всі життєво важливі процеси підтримують автоматично, але свідомість відсутня. Кома – пригнічений стан людини, про який можна сказати як про психічне небуття. Після 15-денної коми відновлення свідомості може зайняти більше року. Соматичне життя, життя тіла приходить в норму швидше, ніж психічне.

В деяких випадках в процесі вмирання хворий здатний сприймати певні явища зовнішнього світу. Звідси стає зрозумілим, чому людина, яка знаходиться на порозі смерті, чує голос лікаря, але не може на нього реагувати. Корковий аналізатор слуху – один з найбільш стійкий. Зоровий аналізатор – філогенетично більш новий. Він більш чуттєвий до внутрішньочерепного тиску і до різних форм гіпоксії.