Існує також оперативна пам’ять, особливості якої полягають в її ніби посередницькій участі, у взаємозв’язку між короткочасною і тривалою пам’яттю, коли здійснюється добір інформації з короткочасної пам’яті і вона «засилається» в тривалу.
Третій процес пам’яті – відтворення інформації.
При відтворенні зафіксованого в пам'яті нерідко воно зіставляється з тим, що сприймається в конкретний момент, і у випадку виявлення схожості відбувається впізнання – найпростіша форма відтворення, яка виникає при повторному сприйманні матеріалу. Найбільш ранні вияви пам’яті у формі впізнання проявляється у дитини, коли вона впізнає свою матір у перші місяці життя, посміхається при появі, тягнеться до неї.
Відтворення може бути довільним і мимовільним.
Мимовільне пізнання здійснюється без спеціальної мети що-небудь згадати, воно виникає неначе само по собі, ненавмисно, часом у результаті якихось асоціацій.
Довільне відтворення має в житті і діяльності людини основне значення. Легкість, швидкість, точність відтворення тісно пов’язані з двома попередніми етапами процесу пам’яті – запам’ятовування і збереження, їхніми якостями.
Різновидами довільного відтворення є пригадування та спогади.
Відтворення не слід ототожнювати з уявленням. Основою уявлення є пам’ять. Уявлення – це психічний процес відображення в свідомості людини образів, раніше сприйнятих предметів і подій об’єктивної діяльності, що в даний момент не діють на органи чуття.
Уявлення характеризується наочністю. По суті, це чуттєво-зоровий або чуттєво-слуховий образ навколишньої діяльності.
Уявлення слід відрізняти від персеверуючих образів, що є виявом процесів циклічного збудження нейронних структур, пов’язаних із запізненням сигналу про припинення дії.
Розрізняють три рівні вияви пам’яті. Найвищим рівнем вважають відтворення. Другий рівень – упізнавання. Якщо вона добре виявлена, то людина може безпомилково упізнати текст, формулу, бачену лише один раз. Нарешті, третій, нижчий рівень пам’яті – полегшуючий. У цьому випадку людина не може самостійно згадати абу упізнати текст, формулу, картину.
Пам'ять характеризується, головним чином відстроченим відтворенням – у цьому і полягає значення пам'яті, тобто людина може нагромаджувати досвід і зберігати його, користуватись ним на практиці.
Усе, що людина запам’ятовує з часом забувається. Забування – процес протилежний збереженню. Перш ніж піти з пам'яті , подія втрачає зв'язок з теперішнім. Найчастіше забувається другорядне, краще зберігається істотне, основне, воно зберігається і довше, і повніше.
Пам'ять не є якоюсь самостійною функцією, вона щонайміцніше пов’язана з особистістю, її внутрішнім світом, інтересами прагненнями. Тому розвиток і вдосконалення пам'яті відбувається паралельно з розвитком людини, а ті чи інші етапи пам'яті – це результат зміни взаємостосунків людини із зовнішнім світом і людьми.
Розглянуті питання фізіології пам'яті. Її процесів і особливостей вияву мають суттєве в комплексному оцінюванні стану психічної діяльності як здорової, так і хворої людини.
У В А Г А.
На органи чуття людини одночасно діють безліч різноманітних подразників.Але не всі вони безпосередньо проникають у її свідомість. Відбувається неначе відбір тієї інформації, що становить інтерес і має важливе значення для особистості. Решта сприймається як другорядне, нечітко, або взагалі не помічається. Вибірковий, цілеспрямований характер психічної діяльності складає сутність уваги.
Найважливішою умовою будь-якої діяльності людини є увага. Сама сутність життя потребує такого, що сигнал про значущість навколишніх предметів та явищ був для людини сигналом «Увага!».
Увага – це спрямованість та зосередженість психічної діяльності на об’єкти та явища зовнішнього світу, а також на думки, почуття, та процеси, що відбуваються всередині у нього.
Особливе значення надавав увазі як процесу, що спрямовує психіку людини на пізнання світу, К.Д.Ушинський. Він порівнює її з дверима, через які проходить усе потрапляє в душу людини із зовнішнього світу. На відміну від таких пізнавальних процесів, як відчуття, сприймання, мислення і пам’ять, увага свого особливого змісту не має. Утримуючи психіку в тому чи іншому напрямі, увага характеризує передусім динаміку психічних процесів і разом з тим вона невіддільна від них.
Увага людини має соціальну природу. Вона виникає в процесі праці і на основі праці.
Згідно з поглядами І.М.Сєченова, увага має рефлекторний характер. Її спрямованість на об’єкт є специфічною відповіддю організму на зміни в зовнішньому середовищі, які мають для людини важливе значення.
Основною спрямованістю уваги І.П.Павлов вважав спеціальну установку аналізаторів на сприймання об’єкта, що веде до створення у відповідній ділянці кори великого мозку вогнища з оптимальною збудливістю. Внаслідок цього порівняно легко створюються тимчасові нервові зв’язки.
У психології розрізняють відповідні види уваги.
За наявністю вольової регуляції розрізняють увагу мимовільну, довільну та після довільну. Увагу, зумовлену сильними, контрастними, значущими подразниками, що діють на людину яскравістю, несподіваністю, динамізмом, називають, мимовільною. Виникнення мимовільної уваги визначається фізичними, психологічними і психічними факторами. Мимовільна увага сприймається безпосередньо сприйнятими змінами в навколишньому середовищі. Увагу привертає все незвичне, тому що реакція на нього не ослаблена внаслідок зникнення. Мимовільну увагу може викликати сильний подразник: різкий запах, яскраве світло і барви, голосні звуки. Мимовільна увага триває, поки діють відповідні подразники.
Вияв довільної уваги пов'язаний з використанням вольового зусилля, тобто це вид уваги що виявляється у випадку, коли людина ставить перед собою певні завдання і намагається їх виконати. Довільна увага нерозривно пов’язана з мовою. Механізм функціонування довільної уваги – друга сигнальна система. Потреба в постійному вольовому зусиллі в деяких випадках відпадає. Так. У ході трудової або навчальної діяльності людина може захопитися своєю працею настільки, що потреба у вольовому спрямуванні уваги зникає. У подібному випадку довільна увага набуває нових рис – залишаючись свідомою, доцільною, вона, як і мимовільна, знімає напруження, захоплює людину і підтримує активну психічну діяльність. Це і є післядовільноа увага.
Увага може бути спрямована на зовнішні об’єкти або на внутрішній психічний і фізичний стан людини, її думки, переживання, спогади, фізіологічні відхилення. Залежно від цього розрізняють увагу внутрішню і зовнішню. Ці два види уваги пов’язані між собою і виступають в єдності. Характерними властивостями уваги є обсяг, розподіленість. Здатність до переключення, відволікання, стійкість, зосередженість, неуважність.
Від обсягу уваги в психологічній науці розуміють кількість предметів або явищ, які людина утримує одночасно в своїй свідомості. Кількість таких об’єктів залежить передусім від змісту матеріалу, інтересу особистості до нього.
Разом з тим людина здатна розподіляти свою увагу , при цьому вона одночасно може виконувати дві і більше дій. Рівень розподілу уваги залежить від освоєння людиною діяльності, автоматизації дії.
Здатність людини довільно і свідомо змінювати спрямованість своєї діяльності забезпечується переключенням уваги. Переключення уваги – це не що інше, як переміщення в корі великого мозку оптимального збудження. При цьому швидкість переключення уваги залежить від рухливості нервових процесів. У керуванні спрямованості уваги особливу роль відіграє внутрішнє мовлення.
Спрямувавши увагу на обраний об’єкт, людина відволікається від інших предметів і явищ. Таке відволікання уваги від інших предметів і явищ – найважливіша умова успішного сприймання обраного об’єкта. Тим часом у процесі навчання і виховання буває небажане відволікання, відвернення уваги, тобто зміна спрямованості уваги людини під дією сторонніх подразників.
Відволікання уваги, за думкою психофізіологів, відбувається за рахунок виникнення негативної індукції в корі великого мозку. Воно відбувається мимовільно.
Зосередженість уваги залежить від мотивації діяльності та індивідуальних якостей людини. Якісною характеристикою зосередженості уваги людини на об’єкті є рівень її концентрації. За високого рівня концентрації спостерігається захопленість людини діяльністю, яку вона виконує. Концентрація уваги змінюється в часі – періодично підвищується і знижується. Такі зміни називаються коливанням уваги.
Практична діяльність людини вимагає стійкості уваги. Людина, яка має стійку увагу, здатна досить довго, якщо це потрібно, зосереджуватися на обраному об’єкті.
В цілому якості уваги та її характеристики можна представити як єдину динамічну систему.
Особливо небажана у практичній діяльності медичного працівника неуважність. Неуважна людина постійно переносить свою увагу з одного об’єкта на інший, ні на чому не затримує її. При цьому можливі професійні помилки. У нормі неуважність у дорослих є наслідком втоми. В дитячому віці неуважність спостерігається частіше. Подолати її можна шляхом виховання особистості дитини
В цілому виховувати увагу – це означає формувати в людини вміння свідомо спрямовувати своє сприймання, мислення і дію відповідно до обраної мети. Для цього передусім треба зміцнювати волю, навчитися підкоряти свою діяльність почуттю обов’язку.
У клінічній практиці частіше за інші розлади уваги спостерігається підвищення відволікання. Хворим важко зосереджуватися на одному об’єкті або діяльності. Увага їхня не стійка, сторонні подразники, у тому числі й малоцікаві, можуть порушувати зосередженість уваги і діяльність хворого. Відволікання хворих буває настільки сильне, що вони не можуть зосередитися на запитаннях лікаря, постійно переключаються з однієї думки на іншу.