Інтеграція економічного життя у світі йде по багатьом усе більш зростаючим напрямках. Це, по-перше, інтернаціоналізація продуктивних сил через обмін засобами виробництва і технологічних знань, а також у формі міжнародної спеціалізації і кооперації, що зв'язують господарські одиниці в цілісні виробничо-споживчі системи; через виробниче співробітництво, міжнародне переміщення виробничих ресурсів; через формування глобальної матеріальної, інформаційної, організаційно-економічної інфраструктури, що забезпечує здійснення міжнародного обміну.
Торгівельно-економічні відносини України з країнами НАФТА різко відрізняються, а з Мексикою знаходяться в зародковому стані. Україна здатна робити товари, що могли б знаходити збут у Мексиці. Мексика має попит на енергетичне устаткування, продукцію хімічної промисловості, машинобудування, суднобудування.
Стосовно США, то протягом тривалого часу українсько-американські економічні відносини позначались наявністю низки застарілих проблем, які, власне, і формували систему пріоритетів діяльності українських дипломатів на американському напрямку, оскільки їхня невирішеність негативно впливала на загальний тонус двосторонніх стосунків. Йдеться насамперед про відновлення пільг щодо експорту товарів із України в США згідно з Генералізованою системою преференцій США (ГСП), надання Україні Сполученими Штатами статусу країни із ринковою економікою, підписання двостороннього протоколу про взаємний доступ на ринки товарів та послуг, який фактично відкриває нашій державі двері до СОТ, а також скасування дії поправки Джексона — Веніка, яка, незважаючи на суто політичний зміст, передбачає економічні по формі санкції.
При цьому слід зазначити, що відносно коротка історія відносин України і США показує, що останні не лише послідовно й прагматично відстоювали власні економічні і політичні інтереси, а й завжди гостро реагували на дії колишнього українського керівництва, що в той або інший спосіб порушували принципи демократії та цивілізованої ринкової економіки. Як свідчить світовий досвід, ці питання взаємопов’язані.
На різних рівнях американського суспільства існує потужний інтерес до нової, демократичної України, готовність до якісних зрушень у стосунках з нею. Це повною мірою відчувається з боку приватного бізнесу. Особливий інтерес для США становлять питання інвестування та налагодження спільного виробництва в найбільш динамічних, високотехнологічних галузях економіки України.
Цілком зрозуміло, що радикального пожвавлення діяльності в Україні американських та інших іноземних інвесторів не можна очікувати без продовження курсу ринкових реформ, завершення створення дієвої інвестиційної інфраструктури та інших умов, які б забезпечили довіру до України з боку потенційних інвесторів. Виключне значення при цьому матиме й набуття нашою країною членства у Світовій організації торгівлі.
В контексті останніх досягнень в україно-американських відносинах хотілося б підкреслити, що уряд України доклав всіх зусиль для забезпечення національних виробників потужним інструментом захисту власних інтересів у США. Їхні подальші успіхи залежатимуть від власної активності, гнучкості та здатності конкурувати на американському ринку. Варто також наголосити, що економізація української дипломатії, готовність та бажання просувати інтереси українських експортерів нездатні самі по собі вирішити зовнішньоекономічні проблеми. Відтепер слово за українськими підприємцями: вони мають всі можливості скористатися тими перевагами, що відкривають перед ними успіхи української дипломатії у Вашингтоні [15].
Дипломатичні відносини між Україною та Канадою були встановлені 27 січня 1992 року. Подальший розвиток відносин між Україною і Канадою можна охарактеризувати як сприятливий та поступальний. Налаштованість обох сторін на розвиток взаємовигідного партнерства та активні кроки назустріч один одному дозволили вивести українсько-канадські відносини на рівень особливого партнерства, який був закріплений підписанням 31 березня 1994 року у Києві Спільної Декларації про розвиток відносин особливого партнерства.
Маючи багато точок дотику у політичній сфері, обидві країни активно розвивають торговельно-економічне, інвестиційне та науково-технічне співробітництво. Спостерігається значний темп приросту щорічного обсягу торгівельних операцій, який у 2005 році склав 110 млн. дол. Українські та канадські підприємницькі кола перебувають у пошуку нових форм співробітництва поза межами традиційної товарної торгівлі.
Прикладом вдалого співробітництва у науково-виробничій кооперації став спільний проект між українським підприємством „Зоря-Машпроект” та канадським концерном „Магеллан Аероспейс” по створенню в Канаді першої у світі комерційної електрогенеруючої установки на біопаливі.
Ілюстрацією ще однієї “історії бізнесового успіху” стала десятирічна діяльність компанії „Фармасаєнс Юкрейн” в Україні, яка є відділенням відомої канадської фармацевтичної компанії „Фармасаєнс”. „Фармасаєнс-Юкрейн” має прямі угоди на постачання медикаментів і вітамінів до більш ніж 2000 українських лікарень та аптек, а також через власне представництво в Києві здійснює експортні поставки до Росії, Білорусі, Латвії, Литви, Естонії та інших країн регіону. Сьогодні компанія „Фармасаєнс Юкрейн” розглядає можливість будівництва в Україні сучасного заводу з виробництва широкого спектру медичних препаратів та вітамінних добавок.
Ще одним ефективним інструментом поглиблення українсько-канадських економічних стосунків є двостороннє співробітництво на рівні провінцій Канади та відповідних областей України, до якого сторони виявляють взаємний інтерес. Важливою подією у цьому контексті став візит в Україну Прем’єра однієї з найрозвинутіших провінцій Канади - Альберти Р.Кляйна на чолі делегації представників ділових кіл провінції. Інституційним підґрунтям взаємодії має стати підписання найближчим часом Меморандумів про співробітництва між провінцією Альберта та Львівською та Івано-Франківською областями.
Отже, ми можемо зробити узагальнюючий висновок, що співпраця України з країнами NAFTA носить також досить асиметричний характер. Основними партнерами України з даного угрупування є США та Канада, проте існує досить великий потенціал співпраці також з Мексикою.
Створення НАФТА було в більшій мері рішеннями політиків, хоча значення економічних імперативів при цьому не зменшується. На початку 90-х років із закінченням "холодної війни" радикальним чином змінилася військово-політична й економічна ситуація у світі: зникли ОВД, СЕВ, різко ослабнули воєнно-стратегічні й економічні позиції Росії й інших республік колишнього СРСР. У нових умовах усе частіше виявляються спроби і наміри Західної Європи, Японії, країн АТР вийти з-під американського впливу. Матеріали останніх років свідчать про порівнянність сумарних економічних і науково-технічних потенціалів країн ряду регіонів з аналогічними показниками США. ЄС після порівняно довгого періоду становлення інтеграції на початку 90-х років приступив до політики "різкого форсажу", спрямованої на поглиблення і розширення інтеграції. У той же час відзначається стрімке зростання економічної сили Японії і ряду країн Південно-Східної Азії. Активізувалася діяльність організації Азіатсько-тихоокеанського економічного співробітництва, проглядається курс Японії на створення свого роду азіатського загального ринку, йдуть переговори про створення Східно-азіатського економічного співтовариства і т.д. Така еволюція подій у світовому економічному житті не могла не насторожити США, не змусити його почати дійові заходи для того, щоб попередити можливі негативні наслідки.
Провідна роль у розвитку інтеграції на північноамериканському просторі, безумовно, належить США, що протягом багатьох років через свої компанії активно впроваджувалися в економіку сусідів. У період гнітючого переваги американської економіки на континенті, беззаперечного лідерства на світових ринках США не занадто мали потребу в розвитку інтеграційних процесів на своєму континенті. Зміна обстановки у світі об'єктивно поставила перед ними таку задачу.
Крім аргументів політичного характеру, кожна країна-учасниця Угоди має свої економічно обґрунтовані причини участі в НАФТА. Так, на думку американських експертів, збільшення експорту приведе до росту числа робочих місць (до речі, ці розрахунки уже виправдалися, незважаючи на порівняно короткий проміжок часу). Великі надії пов'язуються з процесом перенесення на мексиканську територію трудомістких, матеріалоємких і інших дорогих виробництв, що повинно істотно вплинути на зниження витрат і тим самим підвищити конкурентноздатність американських товарів. Американські політологи-економісти вважають НАФТА своєрідним трампліном для більш глибокого проникнення в економіку латиноамериканських країн на якісно нових умовах, наприклад, партнера, а не визискувача.
Економіка Канади тісно пов'язана з економікою США. Частка США в зовнішньоторговельному обороті Канади складає близько 70% і, навпаки, частка Канади -20%. Це дуже високий показник, якщо врахувати, що в самому інтегрованому угрупованні, у ЄС, частка Німеччини в зовнішньоторговельному обороті Франції складає менш 20%, а частка Франції - ледве вище 10%. Разом з тим лише наприкінці 80-х років канадці прийшли до висновку про настання порівняно сприятливих умов для поглиблення інтеграційних процесів із США, маючи на увазі той факт, що ефективність канадських фірм стала наближатися до аналогічного показника для американських. Можлива економічна вигода після ліквідації митних бар'єрів була попередньо, скрупульозно підрахована, зокрема, для обробної і видобувної промисловості. Уряд Канади вважає, що участь у НАФТА дозволить більш тісно прилучитися до випуску наукомісткої продукції, підвищити прибуток, тому що оплата праці в Канаді вище, ніж у партнерів по угрупованню. Слід зазначити, що в Канаді нараховується багато супротивників поглиблення інтеграції зі США, з НАФТА, тому що американські фірми в Канаді занадто агресивні, і існують визначені побоювання щодо втрати національного контролю над деякими галузями. Побоювання канадців зрозумілі ще і тому, що поки не створено сильні юридичні інститути, покликані супроводжувати економічні процеси.