Організатори торгів при визначенні кваліфікації претендентів не повинні допускати дискримінацію серед іноземних оферентів або між іноземними та українськими оферентами.
Спільне підприємство – це підприємство, яке базуєтьсяна спільному капіталі суб'єктів господарської діяльностіУкраїни та іноземних суб'єктів господарської діяльності, наспільному управлінні та розподілі результатів і ризику. Іноземні капітали у вигляді капіталовкладень є винятково важливим елементом зовнішньоекономічної діяльності.
Практика організації спільних підприємств одержала розвиток у США, Японії, Англії, Китаї, всього в 48 країнах світу.
Вони в першу чергу проявляють інтерес до спільних підприємств інжинірингового, інформаційного, сервісного та комп'ютерного напрямів, які не вимагають значних інвестицій при їхньому створенні і забезпечують прибуток у короткі строки.
До основних особливостей співробітництва учасників у рамках спільного підприємства можливо віднести:
• спільне формування стартового обсягу основних фондів і обігових засобів спільного підприємства;
• спільне управління процесами розвитку підприємства, виробництва і реалізації випущеної ним продукції або надання послуг;
• спільна науково-технічна діяльність;
• спільний розподіл прибутку спільного підприємства між партнерами відповідно до їхньої частки у формуванні коштів підприємства;
• спільна відповідальність за виробничий і комерційні ринки підприємства;
До основних факторів, що сприяють створенню спільних підприємств у країні їхнього базування, належать:
• завоювання певних ринків збуту;
• доступ до дешевої робочої сили;
• створення додаткових робочих місць у країні базування спільного підприємства;
• можливості використання дешевих природних ресурсів в обмін на технологію їхньої ефективної переробки, в тому числі для вторинного використання;
• зниження обсягів капітальних затрат;
• використання і впровадження нової технології та передових методів управління;
• зниження затратна власні науково-дослідні роботи;
• використання відомих торгових марок партнера;
• використання збутової мережі партнера;
• залучення додаткових фінансових ресурсів;
• можливості модернізації, реконструкції вже існуючих підприємств, а також подальшого розвитку виробництва за рахунок додаткових іноземних капіталів;
• можливості узгодження виробничих площ, виробничої інфраструктури і робочої сили країни базування спільного підприємства з досвідом роботи, технологіями виробничого процесу, поставок комплектуючих виробів з боку іноземного партнера.
«Інвестиційний клімат» країни визнається впливом на діяльність іноземних інвесторів таких факторів:
• характер законодавства про іноземні інвестиції, в тому числі з питань створення і діяльності спільних підприємств (а саме пільги, що надаються іноземним партнерам, гарантії захисту і репатріації прибутку та інвестицій);
• наявність запасів природної сировини, можливість її добування, переробки і використання;
• наявність кваліфікованої робочої сили;
• ступінь розвитку виробничої інфраструктури;
• енергетична забезпеченість народного господарства, наявність енергетичних резервів;
• розвиток місцевого ринку, наявність платоспроможного попиту на товари і послуги;
• ступінь розвитку ринкових відносин у країні;
• конвертованість місцевої валюти;
• сприятливі відносини уряду приймаючої сторони та іноземних інвестицій тощо.
Про привабливість України для іноземних інвесторів засвідчують такі фактори:
• новий ринок збуту;
• високий рівень освіченості населення;
• дешева робоча сила;
• вигідне місце знаходження;
• розвинута інфраструктура.
Регулювання іноземних інвестицій в Україні здійснюється згідно із Законами України «Про іноземні інвестиції» та «Про режим іноземного інвестування».
Іноземні інвестиції – цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.
Згідно із згаданими законами підприємства з іноземними інвестиціями – це підприємства будь-якої організаційно-правової форми, іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить не менше 10%. Державна реєстрація іноземних інвестицій повинна відбуватися протягом трьох днів.
Іноземні інвестиції в Україну можуть здійснюватися у вигляді:
• іноземної валюти, інших валютних цінностей, валюти, діючої на території України;
• будь-якого рухомого і нерухомого майна (будівель, споруд, обладнання та інших матеріальних цінностей) та будь-яких пов'язаних з ним майнових прав;
• акцій, облігацій та інших цінних паперів або будь-яких форм участі у підприємництві;
• грошових вимог та права вимоги про виконання договірних зобов'язань, які мають вартість;
• будь-яких прав інтелектуальної власності, які мають вартість, включаючи авторські права, права на винаходи, торгові знаки (товарні знаки і знаки обслуговування), фірмові найменування, промислові зразки, ноу-хау та інші;
• права на здійснення господарської діяльності, включаючи права на розвідування, розроблення, видобування або експлуатацію природних ресурсів, надані законодавством чи за договором;
• платних послуг;
• інших видів інвестицій, не заборонених законом України.
Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завдану їм у результаті дій або бездій державних органів України чи їхніх посадових осіб.
Компенсація збитків іноземним інвесторам здійснюється з державного бюджету України або з інших джерел у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців від дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій.
Майно, що ввозиться в Україну як внесок іноземного інвестора до статутного фонду підприємств з іноземними інвестиціями, звільняється від обкладання митом.
Підприємства з іноземними інвестиціями сплачують податки відповідно до законодавства України.
Порядок переказу за кордон доходів, прибутків та інших коштів, одержаних у зв'язку з іноземними інвестиціями, визначається Національним банком України.
Підприємства з іноземними інвестиціями мають право без ліцензій експортувати продукцію, роботи та послуги власного виробництва та імпортувати продукцію, роботи та послуги для власних потреб, за винятком випадків, передбачених чинними на території України законодавчими актами та міжнародними договорами.
Концесійний договір – надання іноземним інвесторам прав на розробку та освоєння відновлювальних та невідновлювальних природних ресурсів, проведення господарської діяльності, пов’язаної з використанням об’єктів, що перебувають у державній власності, але не передані підприємствам, установам, організаціям у повне господарське відання чи оперативне управління.
Укладання концесійного договору здійснює Кабінет Міністрів України.
Термін дії концесійного договору визначається залежно від характеру та умов концесії, але не може бути більшим як 99 років.
Якщо концесійні договори містять умови, не передбачені законодавством України, вони підлягають затвердженню Верховною Радою України.
Митна справа. Порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів, митне регулювання, пов'язане із встановленням мит та митних зборів, процедури митного контролю та інші засоби проведення в життя митної політики становлять митну справу.
Митна територія. Територія України, в тому числі території штучних островів, установок та споруд, що створюються в економічній (морській) зоні України, над якими країна має виняткову юрисдикцію щодо митної справи, становить єдину митну територію.
Митні органи. Безпосереднє здійснення митної справи покладається на митні органи України. Систему органів управління митною справою становлять Державний митний комітет України (з 1999 року перейменований у Державну митну службу України) та митниці України.
Митні органи України при проведенні в життя митної політики розв'язують такі головні завдання:
а) захист економічних інтересів України;
б) контроль за дотриманням законодавства України про митну справу;
в) забезпечення виконання зобов'язань, які випливають з міжнародних договорів України стосовно митної справи;
г) використання засобів митно-тарифного і позатарифного регулювання при переміщенні через митний кордон України товарів та інших предметів;
д) удосконалення митного контролю й оформлення товарів та інших предметів, що переміщуються через митний кордон України;
е) комплексний контроль разом з Національним банком України за валютними операціями;
є) здійснення заходів щодо захисту інтересів споживачів товарів і дотримання учасниками зовнішньоекономічних зв'язків державних інтересів на зовнішньому ринку за участю Міністерства економіки України;
ж) створення сприятливих умов для прискорення товарообігу та пасажиропотоку через митний кордон країни;
з) боротьба з контрабандою і порушеннями митних правил;
и) співробітництво з митними та іншими органами зарубіжних країн, а також з міжнародними організаціями з питань митної справи;
і) ведення митної статистики.
Митний контроль здійснюється з метою забезпечення дотримання державними органами, підприємствами та їхніми службовими особами, а також громадянами порядку переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів.