Отже, 16 жовтня Кеннеді створив особливий військово-політичний штаб – Виконавчий комітет Ради національної безпеки, всі члени якого вже не сумнівалися в небезпеці, що загрожує Америці, і вимагали дії у відповідь. Правда, вони ще розходилися у думках про характер і масштаби цих дій.
Утворилося два угрупування в уряді, які виражали два можливих підходи до розв'язання цієї проблеми. Одна група, що включала в себе більшість радників Кеннеді і військових, наполягала на масованому бомбардуванні всіх пускових установок, на яких вже проводився монтаж ракет, доставлених раніше, і посилено до цього готувалася.
Війська і авіація стягувалися в райони, максимально наближені до Куби. Признавалося, що така атака майже напевно зажадає подальшого наземного вторгнення, внаслідок якого втрати США складуть порядку 25 тис. чоловік плюс відповідне число убитих і поранених кубинців. Далі передбачалося, що в той час як американську військову перевагу в Західній півкулі забезпечить успіх повітряних нальотів і наземного вторгнення, Радянський Союз, швидше усього, відповість військовими діями проти флангів або навіть Центральної зони НАТО.
Ті, хто виступав проти повітряного нападу, рекомендували ввести карантин, призначений для запобігання радянському постачанню Кубі доти, поки ракети не будуть прибрані.
Президент США відхилив пропозицію про негайну військову атаку, наказавши, однак, почати блокаду, і 24 жовтня карантин був введений. Радянський Союз продовжував стверджувати, що на Кубі немає ніяких ракет; отримані ж військовою розвідкою і ЦРУ фотознімки були переконливим доказом для американських військових, але не для світової громадської думки, яка не виключала можливості фальсифікації [8].
У Карибському регіоні розвернулася армада з 180 військових кораблів. Американські війська у всьому світі приводилися в стан підвищеної готовності. Атомні підводні човни з ракетами "Поларіс" змінили свої курси відповідно до отриманих секретних наказів. Бомбардувальники стратегічної авіації на всіх базах отримали наказ піднятися в повітря з повним ядерним навантаженням, і як тільки один з них приземлявся для заправляння і відпочинку, інший підіймався в повітря. У Флориді були розгорнені шість дивізій, додаткові війська перекидалися на військову базу в Гуантанамо. Військове міністерство США готувало бомбардування і окупацію Куби, що вимагало, за їх підрахунками, 250 тисяч солдат, 90 тисяч бійців морської піхоти і більш ста десантних судів. Кеннеді отримав повідомлення про появу в Карибському морі радянських підводних човнів, що було серйозною загрозою для американських авіаносців [7].
22 жовтня о 9-й годині вечора Кеннеді виголосив по телебаченню коротке звернення надзвичайної ваги: "Уряд, як ми і обіцяли, найпильніше спостерігав за радянськими військовими приготуваннями на острові Куба. За неспростовними даними, протягом останнього тижня виявлено, що на цьому острові неволі встановлюється серія ракет наступального характеру. Метою створення такої бази є не що інше, як протиставлення військової сили Західній півкулі... Швидке перетворення Куби на важливу стратегічну базу з присутністю там важкого озброєння далекої дії та відверто наступального характеру, призначеної для масованого знищення, являє недвозначну загрозу для миру і безпеки обох Америк... Ця раптова таємна ухвала встановити стратегічну зброю поза радянською територією є умисною провокаційною і невиправданою зміною статус-кво, яку наша країна не може прийняти, коли ми хочемо, щоб наша мужність і наші зобов'язання могли в майбутньому сприйматись як гідні довіри нашими друзями чи нашими ворогами. Ми не станемо передчасно без необхідності йти на ризик світової війни, наслідком перемоги в якій стане попіл в наших устах, але ми не відступимо перед її загрозою у хвилину, коли це буде необхідно" [3; 291].
Президент Кеннеді сповістив деталі своєї ухвали, яка включала блокаду і ультиматум спершу головним союзникам, потім радянському урядові. Він дістав цілковиту підтримку Макміллана від Об'єднаного Королівства, генерала де Голля від Франції, поінформував також Організацію американських держав та Організацію Об'єднаних Націй. Фото, одержані з борту літаків У-2, були опубліковані у цілому світі. Статистичне опитування показало, що 80% американців виступають за політику блокади і схвалюють постанову Кеннеді, і лише 4% її не схвалили.
2.3. Ухвала Хрущова
Звичайно, Хрущов негайно дізнався про виступ Кеннеді, розвідка докладала йому про всі військові приготування США. Хоч в Кремлі, як і в Білому Домі, йшли безперервні наради політиків і військових, радянські засоби інформації нічого не повідомили 23 жовтня про виступ Кеннеді і про блокаду Куби.
Всі роботи по установці ракет на Кубі проводилися цілодобово, але для закінчення цих робіт і приведення ракет в бойову готовність було потрібні ще декілька днів. Хрущов хотів мати на Кубі могутню ракетну базу, але він не хотів війни, небезпека якої все зростала. Для нього важливіше усього було в ці дні зрозуміти – чи є дії США блефом, або ж американці дійсно готуються завдати могутнього удару по Кубі і радянським ракетним установкам.
З 22 жовтня почалася відкрита фаза Карибської кризи. В 19.00 за вашингтонським часом (у Москві було 23 жовтня, 3-тя година) президент США звернувся до народу із заявою про карантин Куби. Згідно з директивою Комітету начальників штабів (КНШ) США, для всіх збройних сил з 23.00 22 жовтня вводилася бойова тривога №3. Становище було настільки серйозним, що вона вводилася і для космічних сил. Одночасно почалася підготовка до залучення латиноамериканських ВМС до морської блокади [13; 91].
Кубинське керівництво дещо випередило дії американського президента. В 15.50 Ф. Кастро як головнокомандуючий Революційними збройними силами віддав наказ про приведення військ до повної бойової готовності. Було прийнято також рішення про всезагальну мобілізацію 23 жовтня.
Того ж дня президент США підписав розпорядження про встановлення морської блокади Куби з 14.00 24 жовтня, замінивши лише в першопочатковому тексті слово "карантин" на "блокаду". Прийняттю цього рішення передувала нарада, яку 16 жовтня в 11.45 відкрив Кеннеді у Білому домі. Продовжувалася вона з невеликими перервами сім днів, "іноді не лише вдень, а й вночі" [4; 118]. За відсутності президента головував Роберт Кеннеді, що був головною діючою особою. Ця нарада дістала назву Виконкому Ради національної безпеки. Президент, як і більшість виконкому, схилявся до масового бомбардування та інтервенції.
До 22 жовтня засідання виконкому велись у суворій таємниці. Ні в Москві, ні в Гавані тоді ще не було відомо про те, що ракети вже виявлені американцями. 17 жовтня нові знімки свідчили про швидке просування робіт зі спорудження ракетних установок. Це давало козир у руки прихильників військового нападу на Кубу.
Міністр оборони Макнамара був також прихильником військового вирішення питання, але замість нальоту пропонував оголосити морську блокаду Куби з метою перешкодити надходженню радянської атомної зброї. "Ракета є ракета, – говорив він, – не має значення, вб’ють вас ракетою, запущеною з СРСР чи з Куби" [4; 118-119]. Шеф Пентагону повторював, що бомбардування Куби призведе до загибелі росіян, і Москва не забариться з відповіддю. "У цьому випадку, – заявляв Макнамара, – США можуть втратити контроль над ситуацією, і тоді ескалація конфлікту може призвести до світової війни".
Радянський уряд у заяві від 23 жовтня характеризував дії США як морську блокаду і "безпрецедентні агресивні дії". Разом з тим у заяві проглядалася можливість майбутніх переговорів, яка полягала в пропозиції ліквідувати військові бази на іноземних територіях. Але наказу про зупинення радянських кораблів, що йшли на Кубу з воєнними вантажами, не було. В той же день, 23 жовтня, М.С. Хрущов послав повідомлення Ф. Кастро, в якому заява Кеннеді розглядалася як небачене втручання у внутрішні справи Куби і провокаційна акція проти Радянського Союзу. Вашингтон добився підтримки свого кроку в Північноатлантичному союзі і ОАД. Почалася підготовка і повітряної блокади.
22 жовтня на засіданні Президії ЦК КПРС обговорювалися заходи, які необхідно вжити у випадку інтервенції США. Учасники засідання схилялися до думки про необхідність послати інструкції про застосування ядерної зброї. Ситуація ускладнювалася тим, що договір про взаємодопомогу між СРСР і Кубою не був опублікований у свій час. На засіданні М.С. Хрущов сказав: "Трагедія полягає в тому, що вони нападуть, а ми відповімо. А це означає велику війну" [1; 68]. Врешті-решт інструкції про застосування ядерної зброї послані не були, що врятувало світ від війни.