Міжнародна міграція капіталу (стр. 9 из 18)

На початку нового століття відбулося посилення концентрації ПІІ в країнах ЄС, США і Японії. В 2002 р. близько 63% відтоку ПІІ з кожної з цих країн, перерозподілялося між цими країнами. Це може бути пояснено тим, що незважаючи на падіння індикаторів стану економіки Японії, у групі розвинених країн спостерігався стійкий економічний ріст. Середні темпи економічного росту розвинених країн у 2000 р. становили 2,5%, у 2001 – 2,7%, 2002 – 2,3%. Такий значний для високорозвинених країн ріст був обумовлений головним чином економічним ростом економік США і ЄС. Завдяки цьому уперше за 10 років у групі розвинених країн були зареєстровані вищі темпи росту національних економік порівняно з економіками групи країн, що розвиваються. У 2002 році темпи економічного розвитку країн, що розвиваються, становила усього 1,5%. При цьому визначальну роль у формуванні цього показника зіграв Китай, для економіки якого було також характерне падіння темпів росту [55, с.71].

Основним каналом розподілу капіталу є інститут фондового ринку. Раніш цінні папери використовувалися винятково як форма документального оформлення вкладення капіталу. Однак зараз, у силу значних спрощень процедур і часу доступу, що суттєво змінило капіталізацію та ліквідність світового фондового ринку, цінні папери все більше наближаються за своїм внутрішнім змістом до універсального товару – грошей, вигідно відрізняючись від останніх постійним розширенням можливостей по виходу за межі національних економік. Вже з кінця 80-х років емісія цінних паперів стає основним для світового ринку капіталу засобом залучення зовнішніх фінансових ресурсів. У 90-х роках частка зовнішніх запозичень на основі операцій з цінними паперами на первинному ринку складала до 80% від загальної суми залучення зовнішнього капіталу. Високою динамікою при цьому відрізнялися як ринки корпоративних прав, так і ринки боргових паперів. Помітною рисою останніх десятиліть минулого століття також стала поява й інтенсивний розвиток ринку похідних паперів.

Фондовий механізм залучення зовнішнього фінансування найбільшою мірою актуальний для країн англо-американської системи права, у той час як для країн континентальної Європи більш властиве використання послуг банківських установ. Доказом цього служить те, що капіталізація фондових ринків боргових інструментів у першій групі країн щодо ВВП у два-три рази вище. Зокрема, відношення заборгованості по цінних паперах нефінансових корпорацій до ВВП наприкінці 90-х років у США склало 30%, у Європі - 3%. [63, с.36] Аналогічна ситуація і для ринку акцій - частка капітальних вкладень, профінансована за рахунок емісії акцій у першій групі країн знову ж у кілька разів вище. Процеси інтернаціоналізації і глобалізації міжнародної економіки дуже яскраво і виявляються в динаміці індикаторів стану фінансових ринків. Найбільш показовим є індикатор співвідношення міжнародних операцій з акціями й облігаціями до ВВП тієї чи іншої країни. Якщо ще в 1975 р. дане співвідношення складало у провідних країнах від 1% до 5%, то до 2000 року воно збільшилося до 100-700%. Розпад СРСР, бурхливий економічний розвиток країн Східної і Південно-Східної Азії супроводжувалися активним формуванням і розвитком ряду нових локальних ринків. У результаті частка капіталізації нових ринків у загальносвітовій капіталізації виросла з 3-4% на початку 80-х років до 15-18 % на початку XXІ сторіччя[63, с.37].

Поряд з ростом капіталізації ринків, що формуються, протягом останніх років спостерігався і ріст капіталізації ринків розвинених країн. З 1980 р. по 2000 р. капіталізація світового ринку акцій виросла в 13 разів. Динаміка капіталізації світового ринку акцій наведена в табл. 2.7.

Таблиця 2.7.

Капіталізація світових фондових ринків акцій (млн. дол. на кінець року) [63, с.38]

Ринок	Рік
	1980	1985	1990	1995	1999	2000
Капіталізація ринків розвинених країн	2 631 100	4 496 503	8 784 770	15 842 152	32 877 000	29 393 953
у тому числі:
Великобританія	205 200	328 000	848 866	1 407 737	2 955 000	2 576 992
Німеччина	71 700	183 765	355 073	577 365	1 432 167	1 270 243
США	1 448 100	2 324 646	3 059 434	6 875 622	16 773 000	15 104 037
Франція	54 600	79 000	314 384	522 053	1 502 952	1 446 634
Японія	379 700	978 663	2 917 679	3 667 292	4 455 348	3 157 222
Капіталізація ринків країн, що розвиваються	96 900	145 873	613 621	1 939 919	2 889 205	2 211 047
у тому числі:
Бразилія	9 200	42 768	16 354	147 636	227 962	203 570
Китай	-	-	2 028	42 055	330 703	…
Корея	3 800	7 381	110 594	181 955	306 128	148 361
Росія	-	-	-	15 863	50 000	39 000
Капіталізація світового ринку	2 728 000	4 642 376	9 398 391	17 782 071	35 766 205	31 605 000

Рис. 2.3. Капіталізація світового ринку акцій [63, с.38]

Темпи росту фондового ринку протягом останніх 20 років залишалися досить стабільними. У періоди 1980-1990 рр. і 1990-1999 рр. капіталізація збільшилася в 3,4 і 3,8 разів відповідно (різниця в 10,5%), тобто в середньому кожні 10 років загальна капіталізація світового ринку акцій збільшувалася більш ніж у 3,5 рази. Причинами такого збільшення є: (1) для позичальників спрощення процедури доступу, розширення географії пошуку ресурсів, можливість одержання більш дешевих ресурсів (разом з нормою прибутку пояснюється відсутністю посередника чи зниженням його ролі й обсягів участі в обслуговуванні, а також фактор розбіжності вартості ресурсів у рамках кожної економіки); (2) для сторони інвестора – географічна диверсифікованість вкладень, можливість досягнення найбільш оптимального співвідношення прибутковості і ризику. У цілому фондовий ринок надав можливості максимального збігу інтересів широкого кола учасників без залучення допомоги фінансових посередників. У цілому, відставання ринків країн, що розвиваються, можна зв'язати з істотними ризиками, асоційованими з оперуванням корпоративними правами через інститути фондового ринку (далі ми зупинимося на розгляді цього фактора детальніше). У цілому динаміка ринків акцій високорозвинених країн у розрізі основних учасників представлена на рис 2.4.

Лідером росту капіталізації ринку корпоративних прав у групі розвинених країн були США. Далі йшли Японія і Великобританія. До кінця проаналізованого періоду обсяги капіталізації ринків двох цих країн практично зрівнялися. Однак у середині 90-х років між ними був серйозний розрив. Слід також зазначити, що динаміка капіталізації ринку Великобританії практично не була піддана негативним тенденціям спаду кінця 90-х років.

Динаміка капіталізації фондових ринків країн, що розвиваються, представлена на рисунку 2.5.

Рис. 2.5 Динаміка капіталізації фондових ринків країн, що розвиваються [63, с.40]

Після тривалого періоду росту відбулася значна корекція ринку, що виявилась у різкому спаді рівня його капіталізації як у розвинених, так і країн, що розвиваються. Головним фактором зниження капіталізації ринків високорозвинених країн стало падіння котирувань. У той же час для ринків, що розвиваються, було актуально і скорочення кількості акцій. Більшість учених-економістів схильні бачити основною причиною спаду «перегрів» національних економік. Найбільшою мірою від цього страждають економіки, що розвиваються, чиї власні суперечності підсилюються тиском ринків високорозвинених країн.

Подібно росту капіталізації світового ринку корпоративних прав, ріст світового ринку боргових інструментів також випереджав ріст реальної економіки. Діаграма, що відбиває динаміку капіталізації ринків облігацій, представлена нижче (рис. 2.6).

У розвитку світового ринку боргових паперів помітні аналогічні ринку акцій тенденції: розвинені ринки володіли незрівнянно великими темпами росту, ніж ринки, що розвиваються. Проте, загальна динаміка ринку облігацій більш згладжена, у період 1999-2000 років не спостерігається настільки істотних падінь у сумарній капіталізації ринку, що в першу чергу пояснюється природою й особливостями обігу боргових паперів.

Рис. 2.6. Динаміка обсягу світового ринку боргових цінних паперів [63, с.41]

Валовий обсяг заборгованості по боргових цінних паперах відносно ВВП виріс з 80% у 1990 р. до 120% у 1999 р. Якщо в 80-і - першій половині 90-х років ріст відбувався в основному за рахунок державних запозичень, то з кінця 90-х років у більшості розвинених країн (за винятком Японії) активно виявилися тенденції скорочення бюджетних дефіцитів і відносного розміру державного боргу, що обумовило скорочення обсягів ринку державних запозичень. Разом з тим, одночасно значно збільшилася активність приватних емітентів, заборгованість по паперах яких за той же період збільшилася відносно ВВП із 34% до 50-55% (рис. 2.7).