Смекни!
smekni.com

Коригування зовнішніх дисбалансів платіжного балансу (на прикладі розвинутих країн) (стр. 5 из 6)

Таким чином, між обсягом національних заощаджень і балансом поточного рахунку існує пряма залежність, а між величиною внутрішніх інвестицій і поточним балансом спостерігається обернений зв’язок. Для розвинутих країн між рівнем заощаджень та інвестицій існує тісна взаємозалежність, хоча для країн, що розвиваються, такий зв’язок відсутній.


ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження механізмів коригування зовнішнього дисбалансу платіжного балансу країни дали змогу зробити низку основних висновків і рекомендацій, які характеризуються науковою новизною і мають теоретико-методологічне та науково-практичне значення:

1. На сучасному етапі розвитку світової економіки всі країни, що беруть участь у міжнародній торгівлі та русі капіталу, мають зовнішні дисбаланси. Щоб визначити найбільш ефективні інструменти коригування зовнішньої нерівноваги для країни, в аналітичній структурі платіжного балансу якої провідне місце посідає торговельний баланс, слід застосовувати концепцію еластичності, якщо її ринки активів є нерозвинутими, а також монетарний підхід, якщо країна має ефективні фінансові ринки. Для успішного використання валютного курсу як інструменту коригування торговельного балансу країни повинна виконуватись умова Маршалла-Лернера: за такої умови знецінення або девальвація обмінного курсу національної грошової одиниці країни спричинять покращення торговельного балансу за рахунок збільшення вартісного обсягу експорту та зменшення вартісного обсягу імпорту. Розвинуті фінансові ринки дозволяють використовувати ринкові механізми встановлення рівноваги на валютному і грошовому ринках як інструменти коригування .

2. Для країни, яка має вільний доступ до міжнародних ринків капіталу і торговельний баланс якої займає порівняно невелику частку її поточного балансу, при виборі інструментів коригування доцільно використовувати концепцію поглинання або концепцію макроекономічного балансу. Концепція поглинання дозволяє визначити прогнозовану оптимальну динаміку балансу поточного рахунку, а концепція макроекономічного балансу застосовується для розрахунку рівноважного сальдо поточного рахунку, за якого торговельні потоки будуть збалансовані потоками капіталу країни. Як основний інструмент коригування використовується обсяг чистих зовнішніх активів країни: при збільшенні його величини країна може розширювати свій баланс поточного рахунку, який буде профінансовано за рахунок доходів на її зовнішні активи.

3. При аналізі дефіциту балансу поточного рахунку слід перш за все визначити його тривалість та очікувану динаміку. Якщо дефіцит поточного рахунку є тривалим явищем, це може призвести до неефективного використання виробничих ресурсів, зниження темпів економічного зростання та коливання рівня цін. Однак у певних випадках тривалий дефіцит поточного рахунку є природним явищем. Зокрема, якщо обсяг внутрішніх заощаджень є надто низьким порівняно з величиною інвестиційного попиту в країні, або кількість прибуткових інвестиційних проектів всередині країни є значною, або кількість робочої сили постійно зростає швидкими темпами, то позиція країни як нетто-імпортера капіталу може сприяти досягненню нею вищих темпів економічного зростання.

4. У країні, яка протягом тривалого часу має активне сальдо поточного рахунку, як правило, виникає „голландська хвороба”. Це може статися через значне поліпшення умов торгівлі, високу схильність до заощадження або науково-технічний прогрес. При постійному активному сальдо поточного рахунку доцільно сприяти відпливу капіталу з країни за допомогою валютного контролю. Якщо це неможливо, то слід впливати на обсяг грошової маси в країні, оскільки зростання реального валютного курсу може значно знизити конкурентоспроможність внутрішніх товарів і викликати зростання обсягу імпорту.

5. Для забезпечення стійкого економічного зростання за умов стабільності цін та прийнятного зовнішнього балансу необхідно здійснити координацію грошово-кредитної та бюджетно-податкової політик, оскільки остаточний вплив будь-яких заходів буде залежати від їх взаємодії. Наслідком проведення неузгодженої економічної політики може виявитися фінансова нестабільність, яка передбачає зростання відсоткових ставок, нестабільність валютного курсу, швидкі темпи інфляції, що призведе до суттєвого уповільнення темпів економічного зростання. Узгодження економічної політики здійснюється у двох періодах. У короткостроковому періоді координація передбачає забезпечення відповідних фінансових умов для підтримання стабільності цін. У довгостроковому періоді її метою є досягнення рівноважних темпів економічного зростання. Грошово-кредитна та бюджетно-податкова політики є рівнозначними, тому при їх узгодженні слід визначити спільні загальні довгострокові макроекономічні цілі, серед яких зниження рівня інфляції, прискорення темпів зростання випуску і регулювання грошової маси в обігу.

6. При розробці скоординованої макроекономічної політики у короткостроковій та довгостроковій перспективі для визначення оптимальних цільових розмірів балансу поточного рахунку повинна обов’язково виконуватись така залежність: сума всіх майбутніх дисконтованих сальдо поточного рахунку має дорівнювати сумі всіх майбутніх дисконтованих чистих випусків протягом того самого періоду часу. У країнах з нерозвинутими фінансовими ринками дефіцит бюджету майже повністю фінансується центральним банком, за винятком тієї його частини, що покривається за рахунок залучення зовнішнього фінансування. Із виникненням грошового ринку та зародженням міжбанківського ринку, коли відсоткова ставка залишається під безпосереднім контролем центрального банку, а непрямі інструменти грошово-кредитної політики тільки починають використовуватись, фінансування дефіциту бюджету може відбуватися частково за рахунок продажу короткострокових державних цінних паперів. Із розвитком внутрішніх фінансових ринків центральний банк змушений поступово переходити до моніторингу ринків та впливу на грошову масу через регулювання обсягу резервних грошей.

7. На сучасному етапі розвитку світової економіки провідними країнами, що впливають на глобальний дисбаланс, є Японія, Німеччина (серед країн, що мають активне сальдо поточного рахунку) та США (що має дефіцит поточного рахунку). Для країн із дефіцитом поточного рахунку механізми коригування будуть істотно відрізнятися від механізмів, які застосовуються країнами з активним сальдо поточного рахунку. У США, що мають найбільший дефіцит поточного рахунку у світі, пріоритетним завданням економічної політики є збільшення національних заощаджень, причому в ролі найбільш ефективного інструменту досягнення цієї мети, який матиме найменше побічних ефектів, розглядається покращення стану державного бюджету країни. Для цього пропонується досягти збалансованого державного бюджету до 2013 року і провести реформи програм соціального забезпечення, що дозволить підтримувати бюджетну рівновагу в довгостроковій перспективі.

8. У країнах, які мають стійке активне сальдо поточного рахунку, пріоритетом повинні стати структурні реформи, спрямовані на підвищення гнучкості економіки, прискорення темпів економічного зростання та стимулювання сукупного попиту. В Європі пріоритетами є збільшення гнучкості ринку праці та підвищення конкуренції на товарних ринках; у Східній Азії найважливішими проблемами є проведення банківської реформи та реформи корпоративного сектора, а також перехід до режиму більш гнучкого валютного курсу. В Японії найважливішими завданнями є посилення конкуренції та прискорення темпів економічного зростання. У країнах – виробниках нафти пріоритетом є збалансоване зростання внутрішнього попиту й уникнення збільшення непродуктивних витрат за рахунок більш високих доходів від продажу нафти. Це повинно забезпечити зростання сукупного попиту в країнах, що мають активне сальдо поточного рахунку, і дозволить уникнути подальшого поглиблення зовнішніх дисбалансів.

9. Зміна рівня національних заощаджень є надзвичайно ефективним інструментом коригування зовнішніх дисбалансів. Одним із найважливіших чинників, що впливають на обсяги та рівень заощаджень в країні, є демографічні зрушення. У міру старіння населення виникає тенденція до зниження рівня заощаджень. Це пояснюється тим, що по досягненні пенсійного віку економічні агенти, як правило, починають активно витрачати свої заощадження, тому зростання коефіцієнта залежності для людей похилого віку викликає зменшення норми заощаджень в країні. Для ефективного зрівноваження зовнішніх дисбалансів необхідно враховувати демографічну ситуацію в країні і проводити відповідну макроекономічну політику, спрямовану на усунення негативного впливу старіння нації на платіжний баланс. Для цього рекомендовано проводити сприятливу імміграційну політику, стимулювати зайнятість серед фрикційних безробітних, активно заохочувати підвищення рівня заощадження серед усіх верств населення.

10. Після проголошення незалежності у 1991 році в економіці України спостерігалося стрімке падіння обсягів випуску. Упродовж 1991 – 1999 років реальний ВВП знизився приблизно на 55%, причому кумулятивне зниження випуску України було одним з найбільших серед країн з перехідною економікою. Під кінець 1999 року нарешті розпочалося зростання реального ВВП, а вже у 2001 році темпи його зростання досягли 9%, хоча наступного року вони дещо уповільнилися. Зростання відбулося переважно за рахунок експорту, хоча споживчі витрати також почали зростати внаслідок збільшення реальних зарплат. Крім того, активно розпочалося виробництво імпортозаміщувальної продукції, особливо в харчовій промисловості. У 2005 році макроекономічна динаміка зазнала значного сповільнення – приріст реального ВВП України становив лише 2,6%, що виявилося найнижчим показником упродовж останніх 5 років. Стримане економічне зростання було зумовлене скороченням інвестиційних видатків бюджету на користь соціальних, погіршенням зовнішньоекономічної кон’юнктури (зниження рівня цін і попиту на світових ринках на традиційні товари українського експорту), різким зростанням цін на імпортовані в Україну газ та нафту, а також певною політичною невизначеністю. Це свідчить про те, що в Україні спостерігається дисбаланс із зовнішнім коригуванням, для усунення якого необхідне значне зростання обсягу експорту, а також прискорення темпів економічного зростання.