Смекни!
smekni.com

Косовська проблема в міжнародних відносинах (стр. 6 из 6)

Конфлікт, який вибухнув на території Косово, автономного краю у складі Сербської республіки мав широкий міжнародний резонанс. У його врегулюванні брали активну участь такі міжнародні організації, як НАТО, ООН та створена Радою Безпеки ООН міжнародна миротворча місія KFOR.

США розташували на території Косово одну з найбільших своїх військових баз «Бондстіл». Юрій Работін [9] вважає, що ця військова база побудована в Косово не випадково, і те, що використовуватися вона повинна для мирного врегулювання конфлікту у Косово є лише прикриттям, а насправді для США вигідна політична нестабільність у цьому регіоні вона використовує цю ситуацію у власних інтересах. До цього США мало лише декілька військових баз в країнах НАТО, не мала великих військових полігонів. А складна ситуація в Косово дала їй можливість побудувати свою базу в самому центрі Європи.

В західноєвропейських країнах, в тому числі в США, панує інша точка зору, там говорять про те, що НАТО лише займається захистом інтересів сербської меншини в Косово. Для виконання резолюції, прийнятої на засіданні Ради Безпеки ООН 10 червня 1999 року, для того, щоб не допустити югославських військ у Косово та забезпечити безпеку мирного населення в цьому регіоні, там діє миротворча організація KFOR, яка складається з 5 бригад і налічує 42 тисячі військовослужбовців.

За словами віце-президента Демократичної Ліги Косово, містера Колі Беріша, сили миротворчої організації KFOR ще тривалий час будуть знаходитися в Косово, являючи собою гарантію безпеки та миру в Косово, встановленого там у липні 2000 року [9]. Беріш також стверджує, що Косово не може жити із Сербією, і причина цього не в тому, що в там немає жодної албанської партії, а в тому, що за період військових конфліктів поміж сербами та албанцями було зґвалтовано 30 тисяч жінок, 15 тисяч було вбито, 4 тисячі зникло безвісти. Багато невинних дотепер перебувають у сербських в'язницях. В результаті бойових дій 75% території Косово було знищено. На території знаходяться 600 масових поховань албанського населення.» У зв'язку з чим, – заявив віце-президент Демократичної Ліги Косово, – у нас немає підстав та аргументів жити поряд із Сербією» [9]. Єдиним методом стабілізації ситуації в Косово Демократична Ліга бачить лише в незалежності Косово. Лише це може стати фактом стабільних і гарних взаємовідносин з сусідами на кордоні.

Виходячи з ситуації, що склалася, можна сказати. що ще тривалий час Косово залишатиметься «гарячою точкою» Балкан. Вже не можна говорити про політичний конфлікт, це конфлікт національний, а це вже говорить про те, що посіла чільне місце у свідомості ображеного народу, і вже нічого не примусить його піти на поступки, він боротиметься до кінця. А з іншої сторони, змінити становище на краще у албанського народу перспектив немає ніяких. Вони занадто виснажені тривалою боротьбою, не вистачає коштів, оскільки економіка, та й не лише економіка, повністю зруйнована.

Сербський уряд також по-своєму правий. Він вважає, що Косово – це його територія, так було спокон віків і так повинно бути і тепер, тим паче, що Косово має велику історико-культурну цінність для сербського народу. Хоча воно і є відсталою провінцією, та все ж таки має економічну та політичну значимість – це вигідне географічне розташування, багаті залежні корисних копалин. А від цього просто так відмовитися важко.

Про Косово можна говорити багато, нам вдалося дослідити причини виникнення конфлікту, позиції окремих сторін, участь та діяльність міжнародних організацій, миротворчих місій. Зокрема позиції та «допомогу» США, адже багато хто вважає, що більші сили Америка спрямовує на «підлиття олії у вогонь» під маскою захисту інтересів сербів, які проживають у Косово.

Проте неможливо дати характеристику цього конфлікту. Майже всі автори, матеріал яких використовувався, займають позиції тієї чи іншої сторони. Але хто правий, а хто не правий ми говорити не маємо права, не можна прогнозувати також і розвиток подій у майбутньому, тому, що характеристику будь-якого конфлікту можна дати лише тоді, коли конфлікт завершено, коли сторони дійшли до взаємної згоди, пішли на поступки, чи, навпаки, одній стороні вдалося взяти верх над іншою, а інша змирилася з цим. тобто тоді, коли все стає на свої місця, коли вже розкладено всі крапки над «і». Коли така ситуація буде вже в Косово поки що не знає ніхто.


Список використаних джерел та літератури

1. Боленко К.В. Косово // Історія. – 2000. – №40. – с. 4–8

2. Замятина Т.И. В защиту Милошевича выступили свидетели из России. // Эхо планеты. – 2004. – №50–51.-с. 14–17

3. Каменецкий М.С. Бывшая Югославия – конфликтное пространство. // Политичесская мысль. – 1995.– №2–3. с. 17–24

4. Каменецкий М.С. Проблема Косово в історичномі та сучасному вимірах. // Історія в школі. – 1999. – №1–2.-с. 14–17

5. Каменецкий М.С. Проблема Косово. // Історія в школі. – 1999. – №1–2. с. – 13–17

6. Калинцев Н.В. Косово в лабіринті проблем. // Ехо планети. – 2004. – №18–19. – с. 18–20

7. Лавров С.Ю. Косово глазами очевидца. // Международная жизнь. – 2000. – №6. – с. -61–67

8. Маначинський О.С. Косово – осередок напруженості в СРФЮ. // Історія в школі. – 1999. – №1–2.-с. -10–13

9. Работін Ю.М. Косово очима українських журналістів // Літературна Одеса. – 2006. – №3. – с. 83–100.

10. Пейков В.С. Несущие надежду. // Собеседник Измаила. – 2006. – №74. – с. 3

11. Пейков В.С. Несущие надежду. // Собеседник Измаила. – 2006. – №75. – с. 4

12. Пейков В.С. Несущие надежду. // Собеседник Измаила. – 2006. – №77. – с. 3

13. Пасхин Н.К. Переговоры в косовском тупике. // Новое время. – 1998. – №26.-с. – 20–21

14. Тягутенко Л.В. СФРЮ на рубеже ХХІ века. // Экономика и политика. – 2001. – №14.-с. – 18–20

15. Марущак М.Й. Історія дипломатії ХХ століття. – Львів. – 2003. – 304 с.

16. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980–2000 рр.).-К.: Либідь. – 1999.-558 с.

17. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1945–70-ті рр.).-К.: Либідь. – 1999.-558 с.

18. Іваницька О.П. Новітня історія країн Європи та Америки. – К.: Либідь. – 2001.-622 с.

19. Яровий В.І. Новітня історія країн Східної Європи. – К.: Либідь. – 1997.-269 с.