Смекни!
smekni.com

Зовнішя політика США за президентів Б. Клінтона та Дж. Буша-молодшого (стр. 12 из 13)

Щоправда, традиціоналістами і розкольниками не вичерпується плюралізм думок стосовно ролі ЄС у зовнішньополітичній стратегії США. Існує ще третій напрямок, так званий «дуалістичний», стратегію якого визначають як «селекційну співпрацю» (представники неореалістичної школи). Прихильники «селекційної співпраці» відкидають дві перші стратегії. «Селекційна стратегія» передбачає, що США у стосунках з Європою повинні поєднувати прагматичну співпрацю зі стратегією стримування, яка спрямована на приборкання негативних тенденцій у розвитку ЄС і його зовнішні політиці. Прихильники цього напрямку переконані, що європейська інтеграція буде продовжуватись в тій чи іншій формі, а Європа прагнутиме все більшої незалежності від Штатів, тому мета США полягає у тому, щоб забезпечити збереження в Європі плюралістичного порядку, відкритого для впливу Америки і збільшення вірогідності того, що незалежний ЄС не матиме ні стимулів, ні засобів, щоб приєднатись чи очолити глобальну коаліцію, спрямовану на стримування американської сили.

Ознаки побудови такої коаліції США вбачають у спільних виступах Росії, Китаю та Індії на підтримку багатополярного світу. Не допустити змички ЄС і цієї трійці - стратегічне завдання для США, хоча такий союз виглядає досить гіпотетично.

Варто нагадати, що трансатлантичні відносини не були безхмарними навіть в роки «холодної війни». Західна Європа і Сполучені Штати пережили немало криз: з приводу Суецької кризи 1956 року, виходу Франції з військових структур НАТО, «стратегічної оборонної ініціативи» Р.Рейгана, розміщення в Європі «Першингів -2», деколонізації і, нарешті, війни проти режиму Саддама Хусейна.

За макропоказниками у США і ЄС чимало подібного. Станом на 2004 рік: 300 млн. американців з ВВП 12280 млрд. дол. і 400 млн. західноєвропейців з ВВП 13700 млрд. дол. США займають перше місце серед торговельних партнерів ЄС. З точки зору торговельної ЄС є більшою величиною: загальний експорт Союзу рівний 2450 млрд. дол., а США - 694 млрд. дол.; імпорт відповідно 2447 млрд. дол. і 1202 млрд.дол. Поступаються США Європейському Союзу і в обсягах двосторонньої торгівлі: імпорт США з ЄС становить 232 млрд.дол., а імпорт ЄС з США - 158 млрд. дол.., а експорт США до ЄС - 144 млрд. дол., експорт ЄС до США 234 млрд. дол. Разом з тим на США і ЄС припадає 50% світових інвестицій. Окремо на Європу припадає 75% всіх іноземних інвестицій США.

У торговельній сфері також нагромадилось чимало непорозумінь. Наприклад, питання про оподаткування американських компаній, які мають іноземні філіали. Ще на початку 1980-х років американські компанії (близько 3600, включаючи «Боїнг», «Майкрософт», Дженерал Моторе») отримали у відповідності з податковим кодексом право засновувати іноземні філіали і отримувати пільги в Америці при оподаткуванні. Це дає можливість таким компаніям економити в рік до 4 млрд. дол. ЄС поскаржився у СОТ, адже це є порушенням правил торгівлі, оскільки повинно бути рівне оподаткування як товарів, які йдуть на експорт, так і тих, що продаються на внутрішньому ринку. 1999 року СОТ прийняла рішення, що така практика є скритою формою субсидування експорту. США програли апеляцію і СОТ дозволила СС підвищити ввізні мита на 1600 видів товарів, якщо США не будуть виконувати рішення СОТ.

Інший приклад. СІЛА протестують проти прийнятих в ЄС субсидій для виробників сільськогосподарської продукції. В Америці вважають, що надлишкове виробництво с\г продукції в ЄС призводить до скорочення експорту цієї продукції з США до Європи.

В ЄС діють більш жорсткі закони щодо захисту споживачів. З 1998 року ЄС фактично заборонив ввіз генетично модифікованої продукції сільського господарства, а США посилаються на те, що не доведено, що такі продукти шкодять здоров'ю людини.

Ще 1989 році ЄС прийняв рішення про квотування імпорту американських фільмів. 2002 року адміністрація Буша запровадила ввізні тарифи на імпорт сталі з Європи. СОТ винесла рішення про порушення Вашингтоном правил торгівлі. США не відреагували, тоді СОТ дозволив ЄС запровадити ввізні мита на американський імпорт на суму у 95 млн. дол.

Проблемою, яка знаходиться на гребні економіки та безпеки, залишається конфлікт між США і ЄС щодо зняття ембарго на експорт зброї до Китаю, яке було запроваджена у 1989 році після розстрілу студентів на площі Тяньаньмень. Європейці з захопленням очікують можливості продавати зброю КНР і отримувати прибуток, за підрахунками спеціалістів, до 10 млрд. дол. Китай розглядає ембарго як рудимент «холодної війни» і вимагає його відміни. У Європі наполягають на цьому Франція та Німеччина. США виступає категорично проти і погрожує у разі зняття ембарго обмежити передачу військових технологій в Європу.

Якраз у сфері виробництва високих технологій, передовсім у сфері військових технологій, ЄС суттєво поступається Сполученим Штатам. Так, на наукові дослідження у цій царині США витрачають 10 млрд. дол., а Західна Європа - 2,3 млрд. дол.; на розвиток найновіших систем озброєння США витрачають 38 млрд. дол., а Західна Європа - 10 млрд. дол. Загалом на США припадає 36% світових витрат на виробництво нових технологій. Щодо прямих військових витрат, то, як відомо, військовий бюджет Штатів рівний військовим бюджетам 15-и великих європейських країн.

Водночас в обох регіонах розвиваються інтеграційні процеси, які значно різняться. На американському континенті адміністрація Буша поставила собі за мету охопити інтеграцією всю Західну півкулю - від Аляски на півночі до мису Горн на півдні. Щоправда, тут інтеграційний процес має чітко визначений центр - США, його статус ніхто не заперечує; решта периферія, для якої широчезний північноамериканський ринок є дуже привабливим. Створюється найбільша у світі зона вільної торгівлі, яка охоплює 800 млн. осіб.

В Європі інтеграційний процес охопив понад півмільйона осіб, але він розвивається своїм унікальним способом: єдина валюта, спільний бюджет, єдиний парламент, Європейська комісія, спроби створити спільну армію. На відміну від Західної півкулі в Європі нема центральної країни. На таку роль може претендувати Німеччина з її ВВП у майже 3 трлн.дол., але тут є альтернативи в особі Франції та Британії.

Перше, що ми повинні заперечити, так це те, що США і ЄС однаково дивляться на світ і на його проблеми. Американська точка зору. Під час підготовки операції проти Іраку інтенсивність між атлантичного протистояння перевершила всі попередні приклади. Може не здивувати у цьому випадку антиамериканська позиція Франція, яка включає як правих, так і лівих, враховуючи голлістську традицію самоствердження країни. Але найбільш неприємним стала позиція Німеччини, де США тримають найбільший військовий контингент в Європі і від якої очікували вічної подяки за об'єднання. Іншою поразкою американської дипломатії в Європі стала поведінка Туреччини. Меджліс 1 березня 2003 року заборонив американському контингенту вийти до іракського кордону з турецької сторони. Турки забули про «доктрину Трумена», та дозвіл єдиній мусульманській державі вступити до НАТО. Так антиіракський фронт Заходу провалився.

У США поширилась нове явище - «франкогерманофобія». Гору взяли неоконсерватори («неокони»). їхнє кредо - відкрите проголошення першості США у міжнародних справах, зниження ролі міжнародних організацій, превентивні удари по потенційних противниках, будь-які дії, які попередять розповсюдження ЗМУ, повалення «вісі зла» (Іраку, Ірану, Північної Кореї, Сирії). Мантра «неоконів» - найбільшою небезпекою для Америки є створення однією з «агресивних країн» ядерної зброї і продаж її диверсійній групі, яка прагне застосувати її у США. Звідси адміністрація Буша вбачає, що найефективнішим засобом подальшої співпраці з Європою є коаліція з країнами, які завідомо готові слухатись Вашингтона (adhoccoalitionofthewilling).

Існує ще один подразник у відносинах США і ЄЄ. Це стосується того, що Штати витратили у 2004 році на випробовування і створення нової ПРО фантастичну суму в 10 млрд. дол. Французький сенат, оцінюючи цей факт, дійшов висновку, що розгортання американської НПРО негативно впливає на їхню «доктрину стримування». Що залишиться у Франції від «доктрини стримування» у разі повного розгортання НПРО?

Підсумуємо американську точку зору:

-вірогідно ослаблення впливу США у Європейському регіоні, який вдвоє більший американського, має тверду валюту, більш ощадливий і створює проекти конкуренції США;

-трансатлантичні зв'язки вже не будуть такими, як у минулому. Білий дім вбачає можливість уникнути подальшого відчудження Європи тільки за рахунок зміцнення зв'язків з Британією, котра явно віддає перевагу своїй обранності;

-американська доброзичливість щодо європейської інтеграції минає і це стає все більш очевиднішою, чим скоріше європейці створять свої сили швидкого реагування;

- Вашингтон готовиться опертись на послушних Польщу і Румунію як заміну непослушних Франції і Німеччини.

Європейська точка зору. З точки зору європейців світ після падіння комунізму втратив попередній баланс. І тепер Європа не погоджується з тим, що Америка прагне вирішувати світові проблеми з допомогою сили, робити це самостійно, ігноруючи суверенітет країн, більше того, навіть привід до війни фальсифікує. Свідченням цього є вторгнення американо-британських військ в Ірак: могутня меншість, тобто США, вже не просить санкції світової спільноти на військову операцію. Європейці переконані, що ні нині, ні в недалекій перспективі неможливо створити коаліцію, яка б урівноважила колосальну потужність США. Вони вважають, що відтепер вивчення і аналіз терміну «американська імперія» буде головним заняттям політологів. При цьому береться до уваги американська «стратегія національної безпеки», прийнята 2002 року, основна ідея якої зводиться до права США на «превентивний удар» проти будь-якої країни, яка загрожуватиме національним інтересам США.