4) Міністерство оборони повинно стати головним в оцінці стану ЯЗ.
5) . Хоча ядерні випробовування не є неминучими, але необхідно підготувати полігон у Неваді до можливих ядерних випробовувань.
6) .Загальний висновок групи експертів: стан ядерного оборонного комплексу США поганий, (нагадаю, що ядерний арсенал США є наймогутнішим на планеті - (б000-7000^)боєзарядів, 65 відсотків якого морського базування). Що нового запропонувала адміністрація Дж.Буша-молодшого у сфері ЯЗ? Нагадаю, що після 11 вересня 2001 року республіканці запропонували «доктрину превентивного удару», тобто експорт демократії шляхом застосування військової сили на регіональних рівнях. Маємо підтвердження цього: американські акції в Афганістані та Іраку. Якщо не вдаватись у міжнародно-правові аспекти іракської війни, то вона увійде в історію як перша війна XXI століття, під час якої максимально використовувалась високоточна зброя. Так, якщо під час Першої іракської війни («Буря у пустелі») у 1991 році використовували 40 відсотків високоточної зброї, то під час Другої («Шок і жах»)- у 2003 році - вже 95 відсотків. Друга іракська війна зайняла вдвічі менший термін у порівнянні з «Бурею у пустелі», втрати також удвічі менші і це при тому, що масштаби і цілі останньої Іракської війни неспівставимі з попередньою. Високоточна зброя показала свою цілковиту ефективність у цьому великому регіональному конфлікті.
Новий «ядерний огляд» 2001 року, який подається конгресові міністерством оборони кожні 4 роки, засвідчує такі підходи: 1) пріоритет в оборонній стратегії все-таки відводиться ЯЗ; 2). Використання високоточної тактичної ЯЗ (5 кілотонн у тротиловому еквіваленті); 3). Вдосконалення засобів, які здатні знищити зброю масового ураження (ЗМУ) до того, як її буде використано; 4). Анулювати заборону на дослідження, які стосуються ЯЗ малої потужності. У травні 2003 року конгрес скасував цю заборону, яка була запроваджена 1994 року; 5). Інвестувати технології, які дозволяють руйнувати запаси ЗМУ у країнах, дії яких суперечать американським інтересам; 6). Покращити програми ядерного нерозповсюдження, посилити контроль разом з союзниками над ядерними матеріалами та їхньою розробкою; 7). Підтримати модернізацію лабораторій.
Найголовніше, виходячи із «доктрини превентивних дій» республіканської адміністрації Дж.Буша-молодшого, полягало у розробці ядерних боєприпасів нового покоління: міні-ньюки (ЯЗ надмалої потужності для регіональних операцій); бункер-бастери - це бомби вагою 2200 кг, які призначені для знищення підземних цілей, зокрема, бункерів з товщиною залізобетонних стін до двох метрів, в яких зберігаються ЗМУ; нейтронні боєприпаси для знищення наземних сховищ хімічної і біологічної зброї.
Так само Дж.Буш-молодший оголосив 13 грудня 2001 року про вихід із Договору про ПРО від 1972 року. СІЛА офіційно розпочали створення національної протиракетної парасольки, яка має накрити всю територію США і країн-союзниць. Система Національної протиракетної оборони (скорочений варіант СОІ) повинна складатись з двох бойових ешелонів: орбітального і наземного. На орбіті буде 58 бойових космічних станцій, які будуть оснащені самонавідними ракетами і апаратурою, яка фіксуватиме факели старту ворожих міжконтинентальних балістичних ракет (МБР). Бойові космічні станції будуть збивати ворожі МБР ще до виходу їх у відкритий космос.
Наземний ешелон буде знищувати вцілілі боєголовки противника, коли вони підлітатимуть до цілей. Наземний ешелон НПРО має також прикривати американські війська на театрі військових дій.
Адміністрація США щороку збільшує оборонні витрати. 2005 року вони склали 400 млрд. дол., або 4% від ВВП Америки. Це майже у 8 разів більше, ніж весь ВВП України за 2003 рік. До цієї суми не входять витрати на Ірак і Афганістан, які виділяються окремими статтями. Зараз США виділяють 1 млрд. дол. щонеділі на відбудову Іраку і 1 млрд. дол. щомісячно - на Афганістан. 2005 року 138 млрд. дол. було витрачено на купівлю зброї і обладнання і на наукові дослідження, 114 млрд. дол.. - на утримання військ і техніки. 2006 року військовий бюджет становив 573 млрд. дол. Тенденція збільшення військового бюджету зберігається.
«Доктрина Буша», її зміст та суть
При наближенні завершення президентства Дж.Буша-молодшого робляться спроби узагальнити нововведення та особливості зовнішньополітичної парадигми США у XXI столітті. У політичний лексикон ввійшов такий термін як «доктрина Буша», яка представляє собою цілісну стратегію щодо забезпечення безпеки національних інтересів США і пошуків розв'язання нових викликів і загроз національній та міжнародній безпеці, зокрема тероризму. Її перші ідеї були обнародувані у виступі Буша перед випускниками Військово-повітряної академії у Вест-Пойнті 1 червня 2002 року, розвинені в «Стратегії національної безпеки США» (2002 рік), «Національній стратегії боротьби з тероризмом».
«Доктрину Буша» можна умовно розділити на декілька структурних ланок.
Перша частина доктрини - найбільш масштабна і деталізована - програма щодо поширення базових американських цінностей і демократизації Великого Близького Сходу;
Друга складова - акцент на превентивні дії у забезпеченні національної безпеки;
Третя ланка - модель односторонніх дій (так званий унілатералізм), опора на власні сили у зовнішній політиці США і свобода від зобов'язань на міжнародній арені;
Четвертий, об'єднуючий всю концепцію елемент - домінування США у світовій політиці, важливою частиною якого є ставка на абсолютну першість у військово-технічній сфері.
Пропонуємо короткий аналіз цих чотирьох складових «доктрини Буша».
Адміністрація Буша визначила пріоритетний регіон, який насамперед підлягає демократизації - Близький Схід, демократизацію якого Буш назвав «викликом епохи».
Демократизація країн цього регіону розглядається кабінетом Буша не тільки в аспекті національної безпеки, але як історичний шанс вивести американський вплив в регіоні на новий рівень, який виходить за межі арабо- ізраїльського конфлікту.
Обґрунтовуючи безпосередній зв'язок між терористичною загрозою, яка існує з боку держав Близького Сходу, і її усунення шляхом утвердження демократичної форми правління, США апелюють до наступної тези: демократія як форма організації суспільно-політичного життя знижує терористичну активність, надаючи більше можливостей для самореалізації і діалогу між владою і суспільством, створюючи механізм «приглушення» екстремістських настроїв.
Конкретним зовнішньополітичним продуктом адміністрації Буша у цьому контексті став план перетворення близькосхідного регіону, запропонований у червні 2004 року для обговорення «великої вісімки» в Сі- Айленді під назвою «Партнерство заради прогресу і спільного майбутнього з регіоном Великого Близького Сходу і Північної Африки».
Свобода дій США у світі за адміністрації Буша є єдино можливою лінією поведінки у заданій системі координат (превентивні дії, недотримання принципу державного суверенітету і т.д.).
Коопераційний методі у зовнішній політиці США став відходити на задній план одразу після приходу до Білого дому Дж.Буша: упродовж перших місяців його президентства Сполучеі Штати виступили проти або вийшли з декількох міжнародних угодЙ9 які стосувалися обмеження озброєнь, екології і міжнародної карної відповідальності.
Ставка на односторонні дії при прийнятті рішень з найбільш ключових питань зовнішньої політики викликала немало дебатів як всередині самої адміністрації, так і у відносинах з союзниками. Революційно налаштовані члени республіканської адміністрації запропонували, по суті, новий порядок справ: модель прямих і неузгоджених дій, котрі пояснювались інтересами безпеки і привілейованого становища США на вершині світової ієрархії великих держав. Врешті-решт, резидент Буш прийняв сторону апологетів односторонніх дій, що спричинило погіршення відносин зі союзниками.
У «Стратегії національної безпеки США» 2002 року йдеться про право США у превентивному порядку застосовувати силу (у тому числі військову) проти терористів і держав - спонсорів тероризму. «Виходячи з логіки здорового глузду і міркувань самооборони, Америка буде здійснювати дії проти подібних виникаючих загроз перш, ніж вони повністю сформуються» - говориться у документі. Превентивне застосування сили перед обличчям неминучої загрози, стверджують автори Стратегії, вважається виправданим і підкріплене «міжнародним правом і традицією справедливого ведення війни».
Превентивні дії слугували обгрунтуванням війни проти Іраку, вони також розглядаються стратегами Вашингтона як одна із опцій сучасного зовнішньополітичного арсеналу. Головною ознакою превентивності як моделі дій у порівнянні з попередньою практикою є те, що вона заперечує фундаментальну основу попереднього етапу забезпечення національної безпеки - політику стримування.
Ставка н домінування на світовій арені є складовою частиною нової зовнішньополітичної парадигми США (унілатералізм, превентивні дії, військові інтервенції, оперативність і свобода рук при прийнятті рішень, глобальний масштаб контртерористичної кампанії).
У «Стратегії національної безпеки» 2002 року стверджується, що Штати не мають рівних собі у світі за військовим потенціалом і стратегія зовнішньої політики США повинна включати в себе елемент максимально тривалого збереження домінуючого становища США у світі. Президент Буш заявив у Вест-Пойнті у червні 2002 року, що Америка не має ні імперських амбіцій, ні утопії, яку необхідно нав'язувати. Єдине, що ми хочемо для інших - теж саме, що^Г хочемо для самих себе, а саме: свободи від насильства, дарів свобод і надії на краще життя». У цій промові Буш зробив важливу заяву, яка віддзеркалює його погляд на роль американського військового потенціалу у недалекому майбутньому: «Америка володіє і має намір зберегти недосяжну військову могутність, позбавляючи таким чином гонку озброєнь сенсу».