У межах державного соціалізму країни, початковий рівень соціально-економічного розвитку яких був відносно невисоким, досягли значних успіхів у розвиткові економіки, вдосконаленні соціальної сфери і підвищенні життєвого рівня населення. Їм вдалося забезпечити високі сталі темпи розвитку економіки, вирішити нагальні проблеми її індустріалізації, важливі цивілізаційні завдання, зокрема забезпечення повної зайнятості, різкого зменшення майнової диференціації, укорінення цінностей людської солідарності і справедливості та ін. Соціальні досягнення в цих країнах мали сильний вплив на розвиток решти світу. Однак, з іншого боку, з ходом часу в економічному розвиткові країн державного соціалізму все більше проявлялися і негативні тенденції. Досить довго їх вдавалося частково паралізувати в результаті здійснення численних економічних реформ. Проте однією з головних перепон на їх шляху стала відсутність будь-яких серйозних спроб поєднати економічні і політичні реформи. У 80-ті роки XX ст. економічне становище соціалістичних країн продовжувало погіршуватись. Ефективність функціонування народного господарства знижувалась. Виникли серйозні ускладнення в соціальній сфері.У цих умовах СРСР, Монголія, країни Центрально-Східної Європи, з одного боку, та Китай, Північна Корея, Вґєтнам, Лаос, Куба, з другого, пішли різними шляхами. У першій групі країн у результаті заходів системної трансформації був ліквідований реальний соціалізм і вони вступили до перехідного періоду від соціалістичної планової до ринкової економіки. А друга група країн продовжувала залишатись у межах системи державного соціалізму, хоча і проводила проринкові економічні реформи.
Економічний розвиток на першому етапі (1945–1949). Перші повоєнні роки в країнах Східної Європи ознаменувалися зміною політичних режимів, що привело до зміни соціально-економічної орієнтації. Одночасно з відбудовою зруйнованого війною господарства почалася активна перебудова економічної структури за активного політичного і матеріального сприяння СРСР.
Після визволення радянськими військами Албанії, Болгарії, Польщі, Східної Німеччини, Румунії, Угорщини, Чехословаччини та Югославії в цих країнах до влади прийшли сформовані ще в роки війни народно-демократичні уряди. Одним із перших їх рішень було анулювання всіх економічних і політичних угод, укладених буржуазними урядами, проголошення націоналізації зарубіжних концесій, промислових підприємств, а також ліквідація феодально-поміщицького землеволодіння. Більшість країн уже в період визволення розпочали аграрну реформу. В Албанії було прийнято закон «Про ліквідацію поміщицького землеволодіння і про передачу землі у селянське землекористування» від 25 серпня 1945 р. і 27 травня 1946 p., у Болгарії 12 березня 1946 р. Народними зборами було прийнято закон про трудову поземельну власність, який обмежував приватне землеволодіння по всій Болгарії, в Угорщині 15 березня 1945 р. закон «Про аграрну реформу», подібний закон було прийнято в НДР восени 1945 р. Аграрна реформа в Польщі здійснювалась на основі декрету Польського Комітету національного звільнення (6 вересня 1944 p.), в Румунії 22 березня 1945 р. уряд оприлюднив закон про земельну реформу і т.д. Усі землі військових злочинців (Угорщина і Східна Німеччина) було конфісковано, а поміщицьке землеволодіння ліквідовано відповідно до ухвалених законів. При проведенні реформ землю передавали безплатно в селянське землеволодіння. У поміщиків Албанії вилучили 170 тис. га землі (близько 70% усієї орної землі в країні), 16 тис. га ділянок отримали через селянські комітети 70,2 тис. безземельних і малоземельних селян. У Болгарії приватне землеволодіння обмежували 20 га, а в Південній Добруджі – 30 га. Близько 130 тис. малоземельних і безземельних селянських господарств отримали 140 тис. га землі. В Угорщині крім конфіскації земельної власності активних фашистів та військових злочинців згідно із законом вилученню підлягали всі землі розміром більше ніж 100 хольдів (у районі Будапешта – більше як 50 хольдів; 1 хольд дорівнював 0, 432 га). Було конфісковано більш як 1/3 всієї земельної площі країни. Землю отримали 650 тис. малоземельних селян і батраків. Частина конфіскованих земель залишалась у держави – на ній організували державні господарства й дослідницькі тваринницькі та рослинницькі станції.
У Східній Німеччині до утворення НДР (7 листопада 1949 р.) реформування народного господарства відбувалося під контролем радянської адміністрації. На основі закону про аграрну реформу конфісковували всі землі і сільськогосподарський інвентар злочинців та активних нацистів, а також всі поміщицько-юнкерські землеволодіння розміром більш як 100 га. Усього з 1945 по 1950 р. близько 1/3 всіх корисних сільськогосподарських площ країни отримали 500 тис. селянських господарств. На частині конфіскованих земель утворилися державні господарства – народні маєтки.
У Польщі всі землі поміщиків розміром більше ніж 50 га орної землі, а на воззґєднаних західних землях – більш як 100 га конфіскували і безплатно розподілили серед найбідніших селян, які отримали 6,1 млн. га землі. Було створено 814 тис. нових селянських господарств.
У Румунії в результаті реформи 1945 р. більше ніж 1 млн. га поміщицьких земель було передано 900 тис. безземельних і малоземельних селян. У такий спосіб ліквідовували натуральну ренту, іпотечну та іншу заборгованість.
Аграрна реформа в Чехословаччині проходила в три етапи:
– у 1945 р. конфіскували землі поміщиків, а також чеських і словацьких землевласників, які співпрацювали з окупантами, і передали селянам з розрахунку 8–12 га на кожну сімґю;
– у 1947 р. згідно із законом, ухваленим Національними зборами, було відчужено кілька сот тисяч гектарів землі в чехословацьких поміщиків для додаткового розподілу;
– у 1948 р. всі володіння розміром більш ніж 50 га згідно із законом вилучали і передавали біднякам та середнякам. Усього було відібрано більш як 4,4 млн га землі, на частині з них організували державні господарства. Невідґємною ланкою перетворень була аграрна реформа і в Югославії. Площі земельних наділів обмежували (25–35 га орної землі), землю передавали в приватну власність. Держава зберігала за собою землі промислового і комунального значення, надра землі, ліси та води, а також землі, призначені для державних сільськогосподарських маєтків (держгоспи), що становили 18,1% всього земельного фонду. З проведенням націоналізації землі розпочалося повсюдне формування селянських кооперативів. Це були кооперативи переважно найпростіших форм: постачальницько-збутові, кредитні, споживчі, спеціалізовані. Тільки з 1948 р. почали виникати перші сільськогосподарські виробничі кооперативи. В Албанії (1948) їх було 56, на них припадало 10 тис. га загальної земельної площі. У 1950 р. налічувалося 90 кооперативів і 14 державних господарств, які разом займали близько 9% посівних площ. У Чехословаччині з початком кооперування в 1949 р. прийняли закон «Про єдині сільськогосподарські кооперативи». В основному до 1947 р. відповідно до законів про націоналізацію фактично було проведено націоналізацію промисловості. Усі промислові підприємства, крім дрібних кустарних майстерень, перейшли до держави. У цей самий період було націоналізовано транспорт, зовнішню торгівлю й оптову внутрішню торгівлю, засоби звґязку, банки. Виняток становила НДР. Там на основі рішень Потсдамської конференції 1945 р. було конфісковано промислову власність монополістів, військових і нацистських злочинців. Усього в Східній Німеччині конфіскували 9281 підприємство, в тому числі близько 5 тис. великих. Націоналізували їх пізніше, з утворенням НДР. Значно пізніше (1948) було проведено націоналізацію в Румунії.
Усі народно-демократичні країни перейшли до планового розвитку народного господарства. Спільністю їхніх перших планів став курс на індустріалізацію, за винятком НДР і Чехословаччини, які вже були промислово розвинутими країнами. Наприклад, частка промисловості Чехословаччини в загальному обсязі національного доходу становила 53%, а за валовим виробництвом найважливіших видів промислової продукції і за виробництвом їх на душу населення країна входила в десятку найбільш розвинутих капіталістичних країн. Тому перед НДР і Чехословаччиною в перші роки після відбудови стояло завдання реконструкції та подальшого розвитку промисловості, зміни її структури шляхом переважаючого розвитку важкої промисловості, особливо машинобудування, розширення сировинної й енергетичної бази промисловості. Для Східної Німеччини у звґязку з розколом у країні стала актуальною проблема ліквідації міжгалузевих диспропорцій, особливо сировинної бази. З виконанням перших планів розвитку народного господарства, що здійснювалося за активного матеріального сприяння СРСР, було завершено відбудову народного господарства і створення основ соціалістичної економіки. Уже в 1950 р. в Албанії валова продукція країни зросла майже в 2 рази порівняно з 1947 p., а частка промисловості у валовій продукції народного господарства зросла до 40%. Болгарія із завершенням пґятирічки індустріалізації (1949–1953) стала індустріально-аграрною країною, оскільки продукція промисловості становила 56% валової продукції всього народного господарства. В Угорщині довоєнний рівень промислового виробництва було перевищено на 28%, у Польщі – на 70, в Югославії – на 27%.