Внаслідок приватизації та акціонування підприємств, розвитку фермерства та інших форм господарювання все значнішу роль починає відігравати недержавний сектор економіки.
Закономірністю перехідної економіки є нестабільність і нестійкість, оскільки в її основі лежать суперечності старих і нових форм господарювання, що призводить до швидких якісних змін в економічному і соціальному житті суспільства. У зв'язку з цим треба передбачати альтернативні шляхи її розвитку. Потенційно існує широкий спектр перспектив: від повернення у певній формі до авторитарно-бюрократичної системи і до постіндустріального суспільства; від корумпованої тіньової економіки до праволіберальних, заснованих на приватній власності систем. Слід ураховувати і те, що альтернативність має певні межі, які зумовлені об'єктивними і суб'єктивними чинниками. Серед багатьох варіантів є оптимальний для тієї чи іншої країни. Критерієм цього вибору є як загальні тенденції розвитку світової цивілізації, так і врахування реальних ресурсів, національних особливостей, історичних традицій, географічного та геополітичного положення. Отже, формувати економічну стратегію, спрямовану на побудову певної моделі ринкової економіки, слід, спираючись на перелічені чинники.
Особливістю економіки України є те, що перед початком ринкових трансформацій вона являла собою адміністративно-командний тип, де домінував тотальний монополізм: власності, централізовано-директивного прийняття рішень і технологічний монополізм. Було багато підприємств, які виробляли 60–100 відсотків певного виду продукції. Така монополія не є ринковою. Вона не передбачає конкуренції, ринкових відносин, робить господарюючим суб'єктом систему державних установ, а підприємства виконують лише виробничі функції.
Негативний вплив на формування ринкових відносин в Україні має і те, що її економіка великомасштабна з незавершеним циклом виробництва, а також відбиває спеціалізацію у колишньому Радянському Союзі на важкій промисловості, воєнно-промисловому виробництві та видобувних галузях. Саме це сьогодні відтворює нестачу товарів народного споживання, з одного боку, і технічну та технологічну відсталість – з іншого. Це породжує величезну потребу в придбанні нафти та газу на світовому ринку, а отже, проблеми з торговельним балансом, перекоси у цінах на внутрішньому ринку.
Створення достатньої кількості підприємств в Україні, які б формували конкурентне середовище, може здійснюватися двома шляхами: реформуванням існуючих підприємств і створеним нових. Перший шлях передбачає: демонополізацію; роздержавлення і приватизацію; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для структурної перебудови підприємств; диверсифікацію. Другий шлях ставить за мету сприяння розвитку малого та середнього бізнесу; залучення вітчизняних та іноземних інвестицій для створення нових підприємств, а також реструктуризації застарілих, тих, які потребують повного оновлення.
Особливістю розвитку світового господарства наприкінці XX сторіччя є перехід до фази глобалізації. Генеровані інтернаціоналізацією господарського життя, світогосподарські зв'язки стали важливою передумовою забезпечення економічного зростання країн. Глобалізація економіки перетворює ці зв'язки у вирішальний фактор прогресу не тільки окремих національних господарських комплексів, а і безпосередньо виробничого сектору. Сукупна економічна могутність тієї чи іншої держави визначає й зростання її ролі як потенційного або реального конкурента на світовому ринку. Ще ніколи зовнішньоекономічні зв'язки не мали такого значення для всіх суб'єктів виробничого процесу, як у наші дні. І, безперечно, залежність загальноекономічних успіхів окремих країн світу від їх активності на світовому ринку дедалі більше посилюватиметься.
В умовах глобалізації відбувається зростання взаємозалежності країн у результаті активізації транскордонних переміщень товарів, послуг і міжнародних потоків капіталів, швидкої і широкої дифузії технологій. Світогосподарські відносини переходять у новий якісний стан, який характеризується тим, що економічне співтовариство з простої сукупності більш-менш взаємозалежних країн перетворюється в цілісну економічну систему, де національні соціуми стають складовими частинами господарського організму і все більше визначаються ходом розвитку цього організму як цілого.
Як і інші постсоціалістичні країни, Україна швидко вростає в цю систему, відчуваючи на собі як позитивний, так і негативний її вплив. В умовах геоекономічної конкуренції надзвичайно важливо визначити та на практиці реалізувати порівняльні та конкурентні переваги України.
Формування раціональної структури зовнішніх зв'язків у сучасних умовах – не тільки і не стільки результат виявлення урядом країни певних існуючих факторних переваг, скільки результат здійснення на різних рівнях скоординованої стратегії створення та нарощування переваг, причому не тільки факторних, але й тих, що пов'язані з характером попиту, наявністю комплексів (або кластерів), які підтримують основне виробництво, характером конкуренції на внутрішньому ринку та стратегією фірми.
Зрозуміло, що для вирішення цих завдань вже недостатньо покладатися лише на ліберальні підходи щодо режиму торгівлі. Важливо забезпечити послідовну і цілеспрямовану стратегію розвитку, спрямовану на вихід на вищі щаблі міжнародної конкурентоспроможності. Слід зазначити, що фактично економічна теорія еволюціонує в бік визнання системного характеру конкурентоспроможності на відміну від приділення в минулому уваги лише окремим чинникам конкурентоспроможності. На найвищому рівні можуть знаходитися лише ті країни, які набувають саме системної, а не часткової конкурентоспроможності.
В Україні практично по всіх напрямках інтеграції існують великі проблеми, що перешкоджає реалізації існуючих та розвитку нових порівняльних переваг, не дає можливості створювати конкурентні переваги.
Участь країни у міжнародних інтеграційних угрупованнях, шо здешевлює доступ до альтернативних більш якісних та/або дешевих джерел ресурсів, збільшує рівень конкуренції.
Цей фактор в Україні використовується погано, основною причиною чого є неефективність структур СНД та неготовність до входження у більш розвинені економічні утворення ЄС.
Наступні чинники частково виходять за межі макроекономіки і охоплюють мезоекономічні структури.
Наявність розвиненої ринкової інфраструктури. Це, передовсім, передбачає наявність розгалуженої та ефективно працюючої системи банківських, фінансових, інвестиційних, торговельних, посередницьких (біржових, брокерських), аудиторських, юридичних установ, організацій, а також сучасних інформаційних мереж. Саме ці установи сприяють адаптації структури виробничої діяльності до вимог ринку. В Україні ринкова інфраструктура е недорозвиненою і недостатньо якісною за характером своєї діяльності, що суттєво погіршує можливості для розвитку порівняльних та конкурентних переваг.
Наявність розвиненої виробничої інфраструктури – мереж транспортування, зберігання, постачання, зв'язку, системи науково-дослідної діяльності тощо.
В Україні ця сфера знаходиться у відносно непоганому стані, але її стан погіршується через відсутність достатнього фінансування і потребує істотної модернізації.
Існування розвинених систем розвитку людського потенціалу, включаючи системи освіти і професійного навчання, медичного обслуговування, відпочинку, культури тощо.
В Україні деякі з цих компонентів (освіта, професійне навчання, культура) традиційно були на високому рівні, але останніми роками зазнають великих втрат через недостатнє фінансування. У глибокій кризі знаходяться системи, що забезпечують здоров'я населення, і це негативним чином позначається на стані основного чинника конкурентоздатності в сучасній економіці – працездатності людини,
Подібні структури в Україні знаходяться лише в початковій стадії розвитку і не можуть складати конкуренцію аналогічним структурам з розвинутих країн.
При оцінці порівняльних переваг, слід врахувати, що навіть за умов певної ерозії таких переваг, які сталися протягом останніх років, Україна і сьогодні може вважатись країною, яка володіє відносно якісними та недорогими ресурсами за такими напрямками:
– запаси деяких корисних копалин, які е значними за обсягом та вигідно розміщеними: залізна та марганцева руди, сірка, ртуть, титан, рідкоземельні метали, уран, мінеральні солі, гіпс, алебастр, граніт, мармур, каолін та ін.;
– потенційно дуже родючі сільськогосподарські угіддя, що становлять приблизно 1/4 світових запасів чорнозему;
– відносно високий рівень кваліфікації певних категорій робочої сили та працівників при відносно низькому рівні оплати праці;
– розвинута система науково-дослідних, проектно-конструкторських закладів та експериментальних баз, як основи для розробки та впровадження нових технологій;
– масштабність основних виробничих фондів в окремих галузях економіки: металургії, хімії, нафтопереробці, важкому машинобудуванні тощо;
– вигідне транспортно-географічне становище та наявність розгалуженої транспортної інфраструктури;