Внутрішня міграція – це міграція усередині країни. В залежності від дії різних факторів і умов міграція населення може бути різних видів. Приведемо деякі з них.
1. Якщо міграція робочої сили відбувається в межах якого-небудь певного регіону чи між регіонами різного рангу, то говорять про внутрірайонну і міжрайонну, внутріобласну і міжобласну міграції.
2. У залежності від часу, за яким переміщається робоча сила, виділяють безповоротну (постійну) і поворотну (тимчасову) міграцію населення.
3. Міграція населення з причин, які її обумовили, підрозділяється на добровільну і змушену. Остання обумовлена не залежними від мігрантів причинами (наприклад, воєнні дії, екологічні катастрофи, політичні й етнічні конфлікти).
4. За характером рухливості робочої сили міграція підрозділяється на сезонну і маятникову. Сезонна пов'язана з розширенням фронту робіт, наприклад, у сільському господарстві, а маятникова включає регулярні пересування робочої сили з одного населеного пункту в іншій – на роботу і назад.
5. З погляду дотримання норм діючого в країні законодавства, міграція може бути законною (без порушення законодавчих норм) і незаконною (з порушенням законодавства).
6. За способом реалізації міграція поділяється на самостійну, котра здійснюється силами і засобами самих мігрантів, і організовану, здійснювану за допомогою державних чи суспільних органів, підприємств.
7. Міграція населення, обумовлена трудовою діяльністю, називається трудовою міграцією.
Вищеприведена структура міграції населення не є вичерпною і може бути розширена за рахунок використання інших критеріїв оцінки факторів, що її обумовлюють. Вивчення міграції населення за виділеними міграційними потоками (сукупне число мігрантів, що мають загальні райони прибуття і вибуття протягом даного відрізка часу) дозволяє системно, всебічно і у взаємозв'язку розглянути дане явище в економіці окремого регіону і країни в цілому.
Для аналізу міграції робочої сили застосовуються прямі і непрямі методи, включаючи різні показники і коефіцієнти, які розраховуються на 1000 чоловік населення, тобто в проміле (%). Основними з них є: число прибулих (Пм), число вибулих (Вм), сальдо міграції (різниця між числом прибулих і вибулих (Пм-Вм).
Абсолютні показники міграції мають обмежені аналітичні можливості, тому що не показують зміни процесу міграції, тому обчислюються відносні величини – показники інтенсивності міграції. Вони дозволяють оцінити інтенсивність міграційних процесів для окремих територій і є показниками, придатними для тимчасових просторових зіставлень.
Коефіцієнт прибуття (Кп) – відношення числа прибулих за рік (Пм) до середньорічної чисельності населення Sт:
Кп=Пм : Sт (4)
Коефіцієнт вибуття (Кв) – відношення числа вибулих (Вм) за рік до середньорічної чисельності населення Sт:
Кв=Вм : Sт (5)
Сальдо міграції, чи коефіцієнт міграційного приросту населення(Кмп):
Кмп=Кп-Кв (6)
Даний коефіцієнт може бути позитивним (+) чи негативним (-). У першому випадку мова йде про приплив населення на дану територію, у другому – про його відтік.
Однак у приведених коефіцієнтах не враховуються розходження в складі населення з місць прибуття і вибуття, особливості структури мігрантів. Для цього розраховуються коефіцієнти інтенсивності прибуття, вибуття, сальдо міграції.
Важливим є з'ясування причин міграції, тобто того, які фактори сприяють посиленню чи зниженню даного процесу. Звичайно виділяють кілька груп факторів: природнокліматичні, демографічні, етнічні, соціальні, економічні й ін.
Будучи складним за своєю природі процесом, міграція населення впливає на соціально-економічний розвиток країни. Це відноситься насамперед до положення мігрантів, рівень безробіття яких серед них вище, ніж у корінних жителів того чи іншого регіону. Приплив мігрантів супроводжується збільшенням навантаження на соціальну інфраструктуру, особливо міст, що приводить до значного підвищення цін на житло. За деякими оцінками, перехід мігрантів до складу постійного населення триває не менше 10 років.
У цьому зв'язку необхідно виділити заходи, які держава розробляє для зниження негативного впливу міграційних процесів і їхнього регулювання. Державна політика включає прямі і непрямі методи регулювання. Прямі - субсидування переміщення мігрантів, забезпечення їхньою необхідною інформацією. Непрямі - розвиток інфраструктури, будівництво промислових підприємств і т.ін.
До основних принципів міграційної політики відносяться: диференційований підхід до різних категорій мігрантів; контроль за імміграцією іноземних громадян; жорсткість вимог до іноземних працівників у регіонах з високим рівнем безробіття.
Література
1. Рофе А.И., Збышко Б.Г., Ишин В.В. Рынок труда, занятость населения, экономика ресурсов для труда: Учеб. пособие. – М.: изд-во МИК, 1997, -160с.
2. Абрамов В.М. та ін.. Мотивація і стимулювання праці в умовах переходу до ринку / В.М.Абрамов, В.М.Данюк, А.М.Колот. – Одеса: ОКФА,1995.
3. Адамчук В.В., Ромашов О.В., Сорокина М. Е. Экономика и социология труда: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 2001. - 407 с.
4. Закон України “Про зайнятість населення”. Законодавство України про працю станом на 25 травня 1999 року – К.: Устина, 1999.