Хаотичний стан і ускладнення в усіх сферах нашого соціального життя ставлять надзвичайно високі вимоги до управлінської діяльності. Щораз переконуємося, що управлінська праця надзвичайно важлива для сучасного суспільства. Тут, як і в інших сферах трудової діяльності людини, відбувається інтенсивний процес диференціації, спеціалізації, виділення нових видів і форм управлінської роботи.
У суспільстві перехідного періоду, де інтенсивно розвиваються принципово нові політичні, соціальні й економічні процеси, не лише підвищуються роль і вимоги до управління, передусім до державного апарату управління, а й суттєво зміцнюється зміст цієї діяльності, трансформується склад об'єктів державного управління. У зв'язку з радикальною зміною форм власності розширюється сфера правових відносин, отже, зміцнюється правова основа функціонування державного апарату і його відносин з громадянами. У апараті управління з'явилися нові органи й структурні підрозділи. Водночас змінилися функції діючих органів і їх структурних підрозділів, проводиться перекваліфікація і підвищення кваліфікації співробітників державного апарату управління, відновлюється його матеріально-технічна база, удосконалюється технологія діяльності апарату управління.
Цілком очевидно, що без чітко організованого, злагодженого, кількісно оптимального і підконтрольного державній владі й народу апарату управління неможлива демократична правова держава. Існує взаємозв'язок апарату й суспільної системи, яку він обслуговує: чим досконаліша система, тим ефективніше працює апарат. І навпаки. Вони один одного наче каталізують. Проте, коли апарат розбухає і проникає в усі суспільні осередки, узурпує владу, перетворюючись в авторитарно-бюрократичні структури, посилюється корозія підвалин суспільства, а зрештою - його розвал.
Сучасні вимоги до апарату державного управління - це передусім вимоги до його кадрів. Які кадри службовців, такий і апарат управління. Сьогодні від управлінських кадрів очікують високої громадянської зрілості, глибоких спеціальних і юридичних знань, здатності забезпечити предметність, конкретність і оперативність в управлінні, тобто високого професіоналізму. За умов послаблення стримуючих ідейно-моральних принципів не менш важливі вимоги, що ставляться до моральних якостей працівників апарату управління. Моральна атмосфера суспільства підірвана грубим бюрократичним всесиллям, корисливістю, кар'єризмом, протекціонізмом, корупцією. З'явилася своя, доморощена мафія, яка зміцнює свої позиції в економіці й державному апараті, окремі ланки якого й посадові особи зв'язані із злочинним світом. Усе це підриває основи громадянського суспільства. Ми переживаємо епоху, в якій політика ніяк не може очиститися від бруду. З'являється дедалі більше людей, які, не досягнувши успіху в своїй професійній діяльності, кинулися у політику й на керівні посади. Не маючи ніякої підготовки до цього, вони енергійно руйнують і розкрадають те, що є надбанням усього народу, створюючи сприятливі умови для криміналізації державного управління.
З переходом до ринку виникає глибша соціальна поляризація. Замість колишньої соціалістичної номенклатурної еліти з'являється бізнесова капіталістична аристократія. Вимальовується прошарок управлінців, схильних до авторитаризму і здатних звести нанівець демократичні реформи.
У цих умовах для ефективної і якісної управлінської діяльності потрібно підвищити професійний і моральний рівень працівників апарату управління. Вони мають поєднувати високу професійну компетентність із умінням організувати справу, бути достатньо діловитими, перспективно мислячими, енергійними, наполегливими й ініціативними у роботі.
Ці вимоги до якостей державних службовців сьогодні мають правовий характер, оскільки вони виходять із основних принципів державної служби, встановлених Законом України «Про державну службу»: служіння народу України; демократизм і законність; гуманізм і соціальна справедливість; пріоритет прав людини і громадянина; професіоналізм, компетентність, ініціативність, чесність, відданість справі; персональна відповідальність за виконання службових обов'язків і дисципліна; дотримання прав та законних інтересів органів місцевого і регіонального самоврядування; дотримання прав підприємств, установ і організацій, об'єднань громадян.
Професіоналізм виступає основною якісною категорією державного службовця, визначає результативність роботи і його кар'єру.
У своїй сукупності ці вимоги мають відбивати потенціал творчих сил, професійних здібностей державних службовців і характеризувати їхнє уміння повніше використовувати в своїй практичній діяльності передові управлінські знання й досвід, прогресивні методи, прийоми, раціональні форми й організаційно-технічні засоби управління. На жаль, якісний склад державних органів та апарату й ефективність їхньої роботи на краще не змінилися, хоча для цієї групи працівників зазначеним законом встановлено найвищу оплату праці й інші привілеї.
Відповідність управлінських кадрів вимогам, що ставляться до них суспільством, найяскравіше відбиває така науково-практична категорія управління, як культура праці апарату управління.
Культура управління - поняття складне й багатогранне. Воно значною мірою виражає суттєві вимоги до управління. Незважаючи на те що управління є об'єктивною функцією, воно культурно зумовлене, чутливе до цінностей, традицій, звичок даного суспільства, пише П. Друкер.
Оскільки поняття «культура» виражає досягнутий людством на певному історичному етапі рівень розвитку суспільства і людини, виражений у типах і формах організації й діяльності людей, то тим самим культура державного апарату управління є однією з форм виявлення культури даного суспільства як історичної цілісності й елементом її загального поняття, що свідчить про закономірність уживання даного терміна для характеристики рівня організації процесу державного управління.
Поняття культури управління охоплює матеріальні й духовні форми культури, впроваджувані й використовувані в управлінні, процес створення і реалізації їх в управлінській практиці, рівень духовного розвитку і відповідні знання людей, зайнятих в управлінській сфері, уміння й навички, необхідні для виконання своїх функцій.
Управлінська культура може бути визначена і як комплекс уявлень про систему цінностей і цілі дій організації, шляхи і засоби їхнього досягнення, правила і норми ділової поведінки, що визначають характер, зміст і методи виконання прийнятих управлінських рішень.
У комплексі тих визначень обов'язково присутній і термін «культура управлінської праці». У літературі не надається визначення загальноприйнятого поняття цієї управлінської категорії, але сутність і зміст її характеризується передусім умінням працювати творчо, ініціативно, професійно з постійним пошуком раціональніших методів і прийомів, широким використанням досягнень науки й техніки, високою якістю й максимальною ефективністю. Ці вимоги за своєю природою й сутністю є моральними, організаційними, економічними, психологічними, науково-технічними, а якщо вони набрали правової форми, то мають юридичний характер. Жоден вид праці не є таким суттєво важливим для суспільства, як управлінська праця, тому що вона значною мірою визначає, чи будуть соціальні й державні інститути суспільства успішно виконувати свої завдання, чи марнуватимуть людські й природні ресурси.
Нова, більш висока культура, в тому числі й у сфері управління, не заперечує повністю старої культури, а критично засвоює культурну спадщину попередніх поколінь, використовує їхні досягнення відповідно до нових соціально-економічних умов, цілей і завдань суспільного розвитку. Виступаючи як механізм акумулювання й передачі набутих суспільством прогресивних цінностей у сфері управління (знань, професійних навичок, форм, методів, стилю і т. ін.), вона водночас покликана забезпечити максимальну можливість для вияву творчого ставлення до праці, як трудових колективів, так і окремих працівників. Крім того, потрібна готовність управлінських, передусім керівних, кадрів до активного сприйняття нових наукових ідей і передового досвіду, тобто необхідно певне позитивне зрушення у мисленні й діяльності працівників апарату.
Елементом культури управлінської праці є класифікація конторських робіт. Усі конторські роботи незалежно від того, в яких організаціях вони виконуються, однакові, і зміст їх класифікується за складністю і необхідною для їхнього виконання кваліфікацією.
Водночас потрібно створити науково обґрунтовані норми на кожний вид управлінської діяльності, що дасть змогу розробити нормативи й типи структур для всіх органів управління і буде базою для визначення винагороди, стимулювання службовців і підвищення ефективності управлінської праці.
Отже, культура праці апарату управління - це ступінь досконалості його організації й функціонування, що характеризується функціонально-структурною якістю й рівнем розвитку творчих сил і здібностей його працівників, вмінням застосовувати демократичні й моральні принципи, використовувати передові знання й досвід, професійні навички, прогресивні форми й методи управління. Культура праці апарату управління включає в себе не лише функціонально-структурні проблеми, форми й методи роботи, суб'єктивні людські сили й здібності, а й об'єктивований результат його діяльності.
Обов'язковим елементом загальної культури державної управлінської діяльності є правова культура, оскільки основним джерелом цієї діяльності є право. її сутність, цілі, механізм здійснення визначаються соціальною природою державного управління як форми реалізації політичної (державної) влади. А кожна влада вимагає свого узаконення, встановлення відповідного правопорядку. І передусім це пов'язується з діяльністю по управлінню справами суспільства й держави, в котрій закладені владні засади. Право виступає тут не лише джерелом, а й політико-правовою межею свободи вибору управлінських дій, що за своїми формами й методами мають відповідати ціннісним правовим категоріям суспільства.