Смекни!
smekni.com

Статистико-економічний аналіз і прогнозування використання трудових ресурсів (стр. 2 из 8)

Що стосується маломобільних для суспільного виробництва груп трудових ресурсів - підлітків та осіб похилого віку, то такі показники - допоміжна характеристика використання трудових ресурсів у КСП.

Інформаційною базою для визначення показників використання трудових ресурсів у КСП на мікрорівні є оперативний облік та звітність цих підприємств, на макрорівні - матеріали офіційної статистики.

Зайнятість в особистому підсобному господарстві

Оскільки домашнім господарством зайняте практично все сільське населення, особливо жінки, необхідно незалежно від їх участі в громадському господарстві виділяти кількість осіб, зайнятих тільки домашнім господарством. Останні належать до населення невиробничої сфери. Праця в домашньому господарстві осіб, що працюють в КСП, інших підприємствах (організаціях) та тільки в ОПГ, виступає складовою ("третьою зміною") сукупної суспільне необхідної зайнятості сільського населення у виробничій і сімейно-побутовій сферах.

Сезонна зайнятість

Основними показниками сезонної зайнятості сільського населення та працівників аграрної сфери виступають: коефіцієнт сезонності залучення селян або працівників аграрної сфери до суспільного виробництва, що визначається як відношення кількості зайнятих у суспільному виробництві в період "пік" до середньорічної їх чисельності. Він може бути обчислений і як співвідношення кількості відпрацьованих селянами або працівниками-аграріями людино-днів у суспільному виробництві відповідно до їх середньорічних показників. Розмах (амплітуда) сезонної зайнятості сільського населення (працівників аграрної сфери) -це різниця між чисельністю зайнятих або кількістю відпрацьованих людино-днів у суспільному виробництві в період "пік" та у період мінімального трудонапруження. Вона вимірюється натуральними величинами - кількістю осіб або відпрацьованих людино-днів із урахуванням коефіцієнта нерівномірної зайнятості селян (працівників аграрної сфери), що визначається як відношення кількості зайнятих або відпрацьованих людино-днів у звітному періоді до попереднього. На основі цих показників необхідно розробляти й реалізувати заходи щодо пом'якшення сезонної зайнятості сільського населення та працівників аграрної сфери, спрямовані на зниження коефіцієнта сезонності та зменшення амплітуди сезонності використання праці.

Характерними напрямами пом'якшення сезонної зайнятості селян та працівників-аграріїв більшості суб'єктів господарювання виступають: оптимальне поєднання галузей сільськогосподарського і несільськогосподарського виробництва (підсобних підприємств, промислів тощо); оптимальне з огляду на використання трудових ресурсів поєднання рослинництва і тваринництва з урахуванням виробничих ресурсів та ефективності виробництва сільськогосподарської продукції цих галузей; оптимальна структура сільськогосподарських культур у рослинництві з точки зору незбігання затрат живої праці на їх вирощування; створення в сільській місцевості сезонних робочих місць шляхом наближення переробних галузей сільськогосподарської продукції до сільської місцевості, розміщення тут цехів, філій великих промислових підприємств з такими сезонними затратами праці, що не збігаються із сезонністю сільськогосподарського виробництва; розширення підприємницької діяльності в сільській місцевості; застосування нетрадиційних форм зайнятості та організації праці, особливо для жінок (неповного робочого тижня, гнучких графіків трудової діяльності, надомництва, контрактів за наймом та ін.).

Самозайнятість - альтернатива безробіттю на селі

Самостійно зайняте населення - це певні категорії людей, що самостійно забезпечують себе роботою, тобто зайняті індивідуальною трудовою діяльністю, роботодавці та безкоштовно працюючі члени сім'ї.

Кризові явища, що охопили сільську місцевість, органічно пов'язані зі станом і процесами на ринку праці та зайнятості населення. В цих умовах важливе місце належить формуванню самостійної зайнятості населення. Особливо актуальне це питання в сільськогосподарський галузі, де вона найбільше поширена. Так, у 2008 р. категорія осіб, що самостійно забезпечувала себе роботою, становила четверту частину усього зайнятого економічною діяльністю сільського населення. Найбільше поширений цей вид трудової діяльності в особистому підсобному господарстві (ОПГ).

Нині ОПГ вирішує комплекс соціальних проблем: закріплює людей на селі, поглинає надлишок робочої сили, стримує переливання людей з аграрної сфери в інші галузі. Крім того, воно не потребує значних капітальних вкладень, дає певний доход найбільш соціальне незахищеним верствам населення. Для сприяння його розвитку на місцевому рівні необхідно вирішити комплекс таких заходів: організувати надання допомоги самозайнятим на селі з придбання кормів, насіння та садивного матеріалу високоякісних та високопродуктивних сортів рослин, молодняку худоби і птиці (в тому числі поліпшених порід і продуктивних якостей), засобів захисту рослин та тварин, забезпечення потреб у сіножатях та пасовищах, якісному агрономічному, зоотехнічному, ветеринарному обслуговуванні; забезпечити будівельними матеріалами, малогабаритною технікою, устаткуванням, тарою, садово-городнім інвентарем; з метою сумісного використання земельних ділянок, якіснішого обробітку грунту, своєчасного збирання, переробки врожаю та реалізації сільськогосподарської продукції всебічно сприяти кооперуванню ОПГ з сільськогосподарськими підприємствами; створити мережу закупівельних пунктів сільськогосподарської продукції, яка виробляється в ОПГ населення; використовувати договірне тваринництво, субпідряд чи інші аналогічні форми зайнятості, особливо у великих сільськогосподарських підприємствах. Досвід свідчить, що передача в ОПГ населення збиткової та трудомісткої нині галузі тваринництва може суттєво поліпшити економічний стан підприємств; створити на базі підприємств суспільного сектора систему служб підтримки сільських підприємців, які займатимуться консультаційною та навчальною роботою, залучивши до цих служб юристів, аграрних менеджерів, бухгалтерів, фінансистів, податківців, маркетологів тощо.

Регулювання ринку робочої сили

Регулювання ринку робочої сили являє собою систему соціально-економічних заходів, спрямованих на оптимізацію співвідношення між попитом на робочу силу з боку роботодавців і пропозицією її власників та запобігання або зменшення на цій основі безробіття. Таке регулювання може мати просторовий (територіальний) внутрішньогалузевий, міжгалузевий та інший характер. Тому регулювання ринку робочої сили в сільській місцевості - це система вищенаведених заходів просторового (територіального) характеру щодо сільської агломерації. Незалежно від рівня управління розвитком сільських територій в системі заходів регулювання ринку робочої сили основним заходом має бути забезпечення діючих та створення нових робочих місць, насамперед для молоді й жінок, з урахуванням реструктуризації економічних і трудових відносин в умовах переходу до ринку, розширення сфери зайнятості селян шляхом зниження сезонності сільськогосподарського виробництва, розвитку підсобних промислових, переробних підприємств і промислів, докорінного поліпшення соціальної інфраструктури села та підтримки і розвитку фермерства, підприємницької діяльності, застосування інших нетрадиційних форм зайнятості та організації праці сільського населення, породжених ринковими умовами господарювання.

Для здійснення процесу виробництва завжди потрібні засоби і предмети праці. Проте, якими б досконалими вони не були, самі по собі вони не здатні нічого створити. Виробництво здійснюється тільки за участю живої праці як елемента зв'язку між усіма компонентами виробництва.

З розвитком сільськогосподарського виробництва змінюються в кількісному і якісному відношенні і складові частини виробничих процесів. Ці обставини спонукають до постійного коригування співвідношень, підтримки оптимальних пропорцій праці і її засобів, як цього вимагають об'єктивні економічні закони. Якісною мірою трудових ресурсів слугує їх професійно-кваліфікаційна характеристика. Її визначають за демографічними факторами (природним приростом, станом здоров'я, рухомістю), потребою виробництва в робочій силі і можливостями задоволення потреб працездатного населення у праці на підприємствах. Сучасні умови виробництва і вимоги життя зумовлюють обов'язкове поєднання цих характеристик робочої сили.

Процес виробництва і плинність часу вимагають постійного відтворення робочої сили, тобто відновлення працездатності і життєвих сил носіїв праці.

Скорочення сільськогосподарського виробництва і падіння життєвого рівня спричинюють міграцію найактивнішої і найбільш працездатної вікової групи сільського населення — молоді. А це призводить до суттєвого погіршення демографічної ситуації на селі. Скорочується не тільки приріст сільського населення, а й частка працездатної його групи, зростає частка непрацездатної і малопрацездатної груп. У зв'язку з цим погіршуються професійно-кваліфікаційна характеристика трудових ресурсів, гальмуються впровадження у виробництво і раціональне використання нової техніки, прогресивних технологій, сучасних форм організації праці і методів господарювання.