Смекни!
smekni.com

Ґенеза поняття делегування повноважень в діяльності правоохоронних органів (стр. 3 из 4)

Ерік Фромм диференціював п’ять форм відчуження: від ближнього, від роботи, від потреб, від держави, від себе [3]. Відчуженість у державному управлінні має особливий вид — бюрократизація. Для бюрократа навколишні — просто об’єкт його діяльності. У бюрократичній машині немає місця для окремої особистості. Людина стає лише об’єктом управління персоналом, до якого керівник не відчуває ні любов, ні ненависть, а тільки байдужість. У професійній діяльності керівника-бюрократа, люди перетворюються в неживі предмети, статистичні показники, цифри. Куди б не звернулася людина в бюрократичному світі, він почуває себе загубленим і безпомічним.

Міркуючи про державу і державне управління персоналом, І.А. Ільїн відзначав, що корисливі, аморальні, продажні люди, безсоромні й безпринципні кар’єристи, цинічні демагоги, честолюбні й властолюбні авантюристи, не говорячи вже про простих злочинців, не можуть ні створити, ні підтримати здоровий державний організм. Оскільки держава — це організоване спілкування людей, пов’язаних між собою духовною солідарністю, та тих, хто визнає цю солідарність не тільки розумом, але й підтримує її силою патріотичної любові, жертовною волею, гідними й мужніми вчинками [4].

Будь-які масштабні діяння, що ведуть до корінних змін у суспільстві, здійснюють конкретні люди шляхом конкретних вчинків. Кожний — від голови держави до громадянина та рядового співробітника правоохоронного органу — вносить у процес делегування повноважень частину своєї душі, знань, досвіду, навичок, енергії, а відтак делегує свої повноваження підлеглим. І від того, у якому напрямку відбувається персоналізація, залежить ефективність делегування повноважень. Держава, делегування персоналом і закон потрібні чесним людям, добропорядним і право слухняним громадянам. Однак аналіз історії свідчить про те, що саме цій категорії людей часом не вистачає рішучості, твердості, організованості для того, щоб персоналізувати делегування повноважень гідним чином, не дозволяти домінувати негативним явищам [3].

Стан системи делегування повноважень в сучасних умовах української держави відповідає науковій теорії глобального еволюціонізму, розробленої в працях деяких фахівців у сфері управління персоналом правоохоронного органу [4]. За цією теорією будь-яка соціальна система розвивається своїми «каналами еволюції». У зв’язку з корінними змінами в соціально-політичних, економічних і правових умовах всі соціальні системи вичерпали свої «канали еволюції» і вступили в стадію «біфуркації» (від лат. bifurcus «роздвоєння, поділ, розгалуження чого-небудь») — пошуку нових каналів [7]. При цьому елементи системи необхідним чином змінюються, набуваючи якісного стану, необхідного для створення нових систем і нових каналів еволюції систем.

Одним з напрямків цього процесу, на нашу думку, є делегування повноважень, що відкриває нові шляхи гуманістичного еволюціонування внутрішньо системних відносин в системі правоохоронних органів України. Не секрет, що Міністерства і відомства правоохоронних структур надають стільки уваги громадськості, скільки це потрібно, адже питання функціонування цих систем, реорганізації будь-яких перетворень, особливо результатів конкретної діяльності всіх підрозділів, перебувають під постійною пильною увагою суспільства. Як у краплі води концентруються всі якості субстанції, так і в правоохоронних органах сконцентровані всі позитивні й негативні риси державної влади [8].

Кадрова політика є дійсно вузловим питанням при реформуванні правоохоронних органів України. Від того, хто буде працювати в підрозділах органів правопорядку, залежить і успіх реформ, а також основна мета, що ставиться реформою — досягнення якісно нового рівня діяльності правоохоронних органів [8]. У зв’язку з цим в умовах демократизації суспільства виняткову значимість мають соціально-психологічні механізми делегування повноважень в органах правопорядку. З огляду на це на сьогодні існує необхідність дослідження феномена правових основ делегування повноважень в системі правоохоронних органів України.

Злободенність вирішення цієї проблеми на сучасному етапі розвитку системи правоохоронних органів визначається також тим, що персоналізація делегування повноважень повинна привести до оздоровлення морально-психологічного клімату в підрозділах органів правопорядку, створення в очах населення привабливого образу співробітника правоохоронного органу, який володіє не тільки високою правовою культурою, але й досить розвиненим імунітетом проти негативного соціального впливу, у тому числі й кримінального.

Сучасний стан делегування повноважень вимагає від керівництва підрозділу правоохоронного органу стабільної кадрової політики. Тут можна констатувати, що в досить бюрократизованих системах, до яких відноситься і система правоохоронних органів, як в управлінській діяльності, так і в нормативних актах, спостерігається відсутність основ делегування повноважень — безпосередньої спрямованості до людини — учасника правовідносин у сфері правоохоронної діяльності. Відсутність державної ідеології і стратегії адміністративних реформ приводить до ослаблення соціальної захищеності як громадян, так і співробітників правоохоронних органів як членів суспільства, а це, у свою чергу, дезорганізує й самі інститути влади, створюючи простір для свавілля і неправомірних дій. Наявний розрив між ідеями правової держави й рівнем дійсного стану правопорядку девальвує зусилля правоохоронних органів, знижує їх авторитет в очах населення. Гіпертрофування ж силових методів вирішення цих проблем підриває авторитет права, а в окремих випадках навіть криміналізує самі органи правопорядку [9].

Розвиток ринкової економіки в Україні та пов’язаний з цим процес формування нових економічних відносин змусив по-новому поглянути на деякі теоретичні аспекти делегування повноважень в діяльності правоохоронних органів, критично переосмислити проблеми, що виникли, виробити адекватні сучасним умовам розвитку економіки підходи до вирішення цього питання.

Проблеми делегування повноважень в діяльності правоохоронних органів ми розглядаємо з гуманістичних позицій [5]. «Людина як людина в жодному з людських питань не повинна виходити за межі своєї сутності, що визначає її розум і гуманність. І це єдина й гідна її перспектива, що надає зміст її індивідуальному існуванню й історичному розвитку людини в цілому» [10, с.548].

Управляти людиною набагато важче, ніж верстатом. Людина може різко змінити свої погляди, рішення, може захворіти або просто зробити помилку. Люди різною мірою здатні проявляти недисциплінованість чи припускати помилок. Одні це роблять рідко, а для інших — це норма. Незнання конкретних людей, їх психологічних і психофізіологічних особливостей є однією з головних причин низької ефективності системи делегування повноважень від керівника правоохоронного органу підлеглому [2].

Виходячи з цього, слід зазначити, що у класичній системі здійснення організаційно-правової діяльності в правоохоронних органах розглядалось у двох площинах: як зовнішня діяльність — виконання правоохоронних функцій держави щодо інших суб’єктів правовідносин; як внутрішня — координація роботи співробітників правоохоронних органів в делегуванні повноважень для здійснення зовнішніх функцій. Правоохоронні послуги — система заходів з профілактики та припинення порушень прав людини. Відповідно кадрове забезпечення було одним з елементів у виконанні поставлених державою перед правоохоронними органами завдань. Отже, делегування повноважень в діяльності правоохоронних органів розглянуто у площині цілісної системи взаємопов’язаних функцій, які є основою для здійснення завдань та досягнення цілей, що стоять перед нею. У цьому контексті суттю менеджменту взагалі і делегування повноважень зокрема є підвищення ефективності діяльності підрозділів правоохоронних органів і якості обслуговування населення.

Реалії перебудови суспільства — полягають у найшвидшому конструюванні нового механізму організаційно-правової діяльності правоохоронних органів у сфері застосування делегування повноважень від керівника органу до підлеглого. Цей процес неприпустимо зводити лише до організаційної перебудови наявних організаційних структур — важливо втілити нову ідеологію, одночасно використовуючи все найбільш передове, найкраще, що є в нашій країні.

У зв’язку з цим можна зробити висновок, що у процесі забезпечення делегування повноважень в діяльності правоохоронних органів давно назріла необхідність формування нового напрямку — забезпечення внутрішньо системних відносин, які виникають під час виконання службових обов’язків між керівником підрозділу та підлеглим.

Це обумовлено такими обставинами:

1) нова державно-правова ситуація в Україні, характерною рисою якої є тенденція до включення у світове співтовариство, вказує на необхідність приведення норм національного законодавства й практики правоохоронної діяльності у відповідність до загальновизнаних принципів міжнародного права й міжнародно-правових документів;

2) розробка державно-правових основ правоохоронної діяльності органів правопорядку з позицій делегування повноважень особовому складу й нормативно-регулюючої діяльності з метою підвищення ефективності делегування повноважень набуває особливої значимості у період кризового становища українського суспільства;

3) сам статус правового регулювання делегування повноважень, на нашу думку, повинен стати принциповою основою для конструювання відповідної системи внутрішньо системних відносин в правоохоронних органах, без чого практично неможлива нейтралізація негативного впливу на співробітників негативних факторів і підвищення ефективності їх службової діяльності;

4) державно-правові основи статусу співробітника правоохоронного органу виступають теоретико-методологічною базою для розробки й реалізації довгострокової політики держави в області охорони громадського порядку та боротьби з правопорушеннями й злочинністю в Україні;