Серед різноманітних народно-педагогічних методів виховання велике значення мають профілактичні та практично-дійові. Режим праці та відпочинку, гра у родині забезпечували організованість дітей, сприяли всебічному розвитку фізичних та духовних потреб. Відпочинок спрямовував дітей на поповнення їх життєвого досвіду, стимулював позитивні і корисні звички і водночас служив „розрядкою” для фізичного та емоційного стану. Але й в таких випадках контроль над дітьми не виключався. Названа група узвичаєних народно-педагогічних методів виховання широко застосовувалась і у козаків.
Навчання у школі джур мало розгалужений характер. Як зазначав С. Сірополко, „молодиків у школі й поза школою вчили: Богу добре молитись, на коні ріп’яхом сидіти, шаблею рубати й відбиватись, з рушниці гострозоро стріляти й списом гостро колоти”.
В цілому навчання тут здійснювалося у релігійному напрямку, адже християнські засади народних виховних традицій – домінуюча ланка у козацькому житті.
Релігійне життя козаків позитивно впливало на світорозуміння молоді. Глибоко духовні звичаї запорожців мають релігійне підґрунтя, і це природно, оскільки козацька духовність, воля, майбутнє були невіддільні від ідеї Бога. Вирушаючи в похід, за звичаєм, треба було поклонитись січовій Покрові і св. Миколі. Та й у будні воїни віддавали шану своїй заступниці: перед обідом читали Святе письмо і молились св. Покрові.
Культ землі був головним у традиційно-звичаєвій системі та навчально-виховному процесі українців, у тому числі й козаків. У запорожців існувала клятва святою землею. Вірячи, що земля чує прохання і бачить людські гріхи, козаки знаходили можливість поговорити з нею, щиро висповідаючись, опустившись на коліна. Тому видається закономірним, що культ землі зайняв почесне місце у виховній ланці запорожців, який би характер вона не мала – релігійний, патріотичний, естетичний, морально-трудовий, розумовий тощо і був консолідуючою силою. За народними переказами, земля мала і магічну силу, у скрутну й вирішальну хвилину відводить очі неприятеля.
Гармонійні відносини природи і людини становили основу буття українців, що позначалось і на виховному процесі. Спосіб життя українців був складений так, що дитина перебувала у центрі природи; трудові навички, естетичні смаки, моральні чесноти формувалися на лоні природи і з допомогою природи.
Простота, добродушність, безпосередність юнаків імпонувала гармонійному багатому світу природи, який сам підказував, як жити, що чинити у тій чи іншій ситуації.
Навколишнє середовище, умови життя вимагали від козаків різного віку витривалості, адже тільки мужні і фізично загартовані воїни могли захистити свої права і країну.
Використовуючи народно-педагогічні традиції, козаки надавали виховному процесові конкретної спрямованості: виховати перш за все воїна-захисника. Це стосується і джур. При цьому ідея суверенної особистості була домінуючою у їхній системі навчання та виховання, що сприяло підвищенню національної свідомості мас.
Загальновідомо, що національні, зокрема, козацькі виховні традиції і звичаї є нині порятунком для „зголоднілої” на душевність і духовність сучасної молодої людини.
Ніщо не повертається в традиційних формах, час диктує свої. Не всі форми відповідають сучасності і в козацькій педагогіці: нині інший тип виробничих відносин, побуту, потреб та свідомості. Але дух не втрачає сили, енергії, цілеспрямованості до мети. Тому не можуть не використовуватися такі принципи козацької педагогіки, як любов до сім’ї, роду і нації; до рідної природи, оселі, землі; дух лицарства (побутового, військового і державницького) і волелюбності, життєносний дух побратимства; дух особової, соціальної і національної самосвідомості, гідності та честі...
Історія козацтва Задністров’я останнього десятиліття ХХ століття – першого десятиліття ХХІ століття дають нам великий історичний урок громадянського почину. Він полягає в тому, що козацько-лицарські традиції, цінності, їхній могутній духовний потенціал цілеспрямовано, творчо відроджують козацькі організації і навчальні заклади на громадському і державному рівнях.
Це перший досвід у роботі з дорослими і молоддю педагогів Саратського району - Миколаївсько-Новоросійської ЗОШ І-ІІІ ст. (Фоменчук В.А., Настаченко Г. М), Білгород-Дністровського району - Старокозацької ЗОШ І-ІІІ ст. (Лісіцин І. М), Випаснянської ЗОШ І-ІІІ ст. №1 (Гавриленко В. О), Вигінської ЗОШ І-ІІ ст. (Біленко В. Ю), Долинівської ЗОШ І-ІІ ст. (Тома Т.І., Долгошеєнко М.І., Молчанова Т. І), Випаснянської ЗОШ І-ІІ ст. (Тодорова Т.П., Чумаченко В. М), Адамівської ЗОШ І-ІІ ст. (Тимофєєв В.Я., Лавриненко П.М., Гриценко В. Н).
Завдання, які ставлять перед собою керівники наших Задністрових „Січей”, куренів, кошів, інших козацьких осередків – нести в маси наукову українознавчу інформацію, підвищувати рівень політичної освіти, утверджувати демократичні засади життя, дисципліну і порядок, правові і моральні норми, культуру поведінки, боротися з алкоголізмом, наркоманією, злочинністю, іншими суспільними хворобами; ці керівники вважають, що сучасні козацькі, січові осередки покликані пробуджувати енергію, ініціативу народу, залучати його найширші кола до активного громадського життя, культурно-мистецької, політичної, економічної діяльності ів інтересах усього народу; глибоко розвивати моральний, ідейний, естетичний, духовний потенціал ідеалів людини-козака, лицаря. Такі ідеали в наші часи мають наснажуватися якостями державного, політичного і громадського діяча, відданого інтересам народу, України-Батьківщини і загалом, виховання на засадах козацької педагогіки має три аспекти, що передбачають формування високих моральних якостей, фізичний розвиток та культурологічне виховання дітей і молоді.
У період моральної кризи, дегероїзації і деморалізації значної частини нашого суспільства козацько-лицарські традиції, козацька сімейна, шкільна і соціальна педагогіка (як невід’ємна складова української педагогіки), високо тримають стяг вершинних національних і загальнолюдських цінностей, здобутків елітних прошарків рідного народу, лицарської духовності.
Із 1994 року (після появи в педагогічній пресі концепції козацького виховання) і по теперішній час, викладачі Білгород-Дністровського педагогічного училища (Лобанова В.С., Юрченко В.І., Головань І.М., Виштак О. М) опрацьовують із студентами старших курсів шляхи впровадження в практику освіти козацьку педагогіку: курсові роботи з теми „Козацька педагогіка” писали Ніколова Г. Ю (1994), Яценко Т.О. (1994), Виходцев Р.Г. (1995), Чудак О.В. (1995), Місержі М.В. (1999); „Вплив дитячих козацьких об’єднань на формування національної свідомості школярів” на матеріалі „Молодої Січі” Адамівської школи” - Ткаченко І.В. (2002).
Як писали студенти: „Можна зробити висновок, що відродження культурно-освітніх козацьких традицій одна з необхідніших і найважливіших граней зміцнення незалежності України. Все це досягається за допомогою козацької педагогіки, яку використовували наші предки. ” (Виходцев Р.Г., 1995).
„Взявшись до написання курсової роботи на тему козацької педагогіки, я хотів насамперед розкрити і донести до студентів міцний зв’язок нашого виховання, системи виховання сучасного і минулого. Ці всі питання дуже складні і водночас дуже цікаві зараз, тим паче майбутньому педагогу. І якщо я більше буду знати про методи, форми виховання на Україні в часи козаччини, гетьманщини, то це піде тільки на користь мені і всім тим, зким я буду про це спілкуватись. ” (Чудак О.В., 1995).
„Пізнання ідейно-морального, виховного потенціалу козацької духовності, розкриття своєрідних форм її існування, самобутніх шляхів розвитку має багато в чому вирішальне значення у відродженні та становленні української національної системи виховання, школи і педагогіки, у формуванні в наш час вільної, з стійкими морально-вольовими якостями, силою духу особистості. ” (Місержі М.В., 1999).
„Як сказав В.Я. Тимофєєв: „Українця можна виховати тільки виховуючи українця”, бо „людина може стати людиною тільки через виховання” (І. Кант) і, спостерігаючи розвиток сучасного українського суспільства, ми приходимо до висновку, що відбуваються значні зміни у вихованні підростаючого покоління, зокрема національного виховання. Це відбувається завдяки тому, що все частіше в системі виховання керівники шкіл звертають увагу на те, щоб дітей, юних українців, виховували саме по-українські, тобто використовували козацьке виховання і педагогіку”. (Ткаченко І.В., 2002).
В Миколаївсько-Новоросійській школі ентузіастами козацько-лицарського виховання були завуч з виховної роботи Фоменчук В.А. та педагог-організатор Настаченко Г.М. Вони організували в школі Козацьку республіку „Мрія”, мета діяльності якої: „Виховання глибоких і твердих національно-патріотичних переконань, підготовка до творчої праці; формування високих морально-психологічних якостей; виховання фізично здорового покоління”.
Настаченко Г. М.: „Коли організовувалися якісь заходи, я завжди опиралася на дітей, давала можливість проявити себе, відчути відповідальність. Поступово вивчались нахили дітей, їх здібності. І ми поступово згуртувались. Так через деякий час виникла думка про єдину організацію, яка б об’єднувала всіх. Допомогли уроки народознавства, класні години. В школі виникла козацька республіка, якій дали назву „Мрія”. ”