Смекни!
smekni.com

Біографія Cтепана Андрійовича Ананьїна (стр. 1 из 3)

Cтепан Андрійович Ананьїн. Біографія

Cтепан Андрійович Ананьїн народився у 1874 р. в м. Змієві (тепер Харківської області) в учительській сім'ї. Здобув прекрасну освіту: закінчив юридичний факультет Харківського університету (1897) та історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира (1905). Як непересічному випускникові йому було запропоновано місце викладача педагогіки на кафедрі філософії цього ж закладу. Молодому фахівцеві випало й самостійно складати курс лекцій із свого предмета, бо лише з 1904 р. розпорядженням Міністерства народної освіти в університетах було відновлено (після майже 20-річної відсутності як самостійної навчальної дис­ципліни) обов'язкове викладання педагогіки для студентів історико-філологічних факультетів. Додамо, що до 1917 р. в університетах не було окремих кафедр педагогіки. Читання цієї дисципліни найчастіше доручалося, як правило, одному з приват-доцентів кафедри філософії, бо лекції з педагогіки були факультативними. Відповідно до цього в університетах не було професорів педагогіки та не захищалися дисертації на суто педагогічні теми. С.А. Ананьїн протягом 20 років (1905—1925) викладав у Київському університеті різні курси педагогіки, бо усталених програм (до початку функ­ціонування радянських педагогічних вузів) не існувало. Він також читав лекції з педагогіки на Київських вищих жіночих курсах.

Викладацьку роботу С.А. Ананьїн плідно поєднував із дослідницьким пошуком. У цей період його цікавлять питання моральних та освітніх ідеалів молоді. Провівши тестування учнів кількох київських гімназій, він опубліку­вав у трьох номерах московського журналу «Русская школа» (1911) результати своїх спостережень у вигляді статей під назвою «Дитячі ідеали». Основна думка автора полягала в заклику до розвитку дитячої уваги і творчості, до пошуку нових шляхів у вихованні, що відповідало тогочасним прогресивним тенденціям реформування дореволюційної школи.

Вбачаючи в удосконаленні освіти важливий важіль поліпшення суспільного життя, С.А. Ананьїн звернувся до визначення змісту, мети й завдань середньої освіти. У статті «Нарис з педагогіки середньої школи» (1914) він робить спробу дослідити поняття «загальна освіта», зазначаючи, що різне тлумачення цього явища призводить на практиці до абсолютизації то енциклопедичної, то формальної освіти. Аналізуючи сучасний йому освітній ідеал, учений критикує три виокремленні та узагальнені ним основні характерні риси цього поняття, а саме інтелектуалізм, універсалізм, трансцендентизм, за їх однобокість. Він не поділяє думки щодо змісту освітнього ідеалу, який вкладали в його трактування відомі західні педагоги Г. Кершенштайнер, Е. Кей, Ф. Ферстер та ін., бо прагне гармонійного поєднання обстоюваних ними окремих принципів у одну теорію. Тому вчений спиняється на тлумаченні популярної тоді освітньої течії — художньої педагогіки. Погоджуючись у цілому з важливістю й необхідністю естетичного виховання дітей для реалізації освітнього ідеалу, він пише, що художня педагогіка не в змозі забезпечити позитивні результати виховання особистості.

В цілому визнаючи завдання середньої школи як проміжної (між нижчою і вищою) ланки освіти, С. А. Ананьїн доходить висновку, що перед школою стоїть два основних завдання — творити досконалу людину і готувати учнів до продовження освіти.

Найзначнішим досягненням педагога в дореволюційний час стало опублікування в 1915 р. монографії «Інтерес у вченні сучасної психології та педагогіки», присвяченої критичному аналізу зарубіжних наукових концепцій ролі й значення інтересу у вихованні та навчанні. Автор використав величезну кількість написаних німецькою, французькою та англійською мовами першоджерел, а також російські переклади творів італійських психологів і педагогів.

Вибір теми дослідження вчений пояснив так: «Інтерес у педагогіці є одним з основоположних понять, а тим часом він належить до найбільш незрозумілих і невизначених. У педагогіці інтерес виступає то як мета, то як засіб виховання, то йому приписується одна природа, то інша...» Розуміючи, що значення інтересу в педагогіці зумовлене його психологічною основою, вчений досліджує це поняття в обох аспектах, особливо наголошуючи на з'ясуванні суті дитячих інтересів. Ця розвідка свідчить про прагнення вченого поєднати досягнення психологічної і педагогічної наук для універсального наукового підходу до розв'язання освітньо-виховних проблем. Позаяк у дореволюційний час педагогіка займала дещо другорядне, підпорядковане становище в ієрархії суспільних дисциплін про людину, можна твердити, що С. А. Ананьїн намагався надати їй вагомішого статусу. На нашу гадку, ця праця та створені вченим до революції навчальні курси з педагогіки, логіки, історії педагогіки були важливим внеском у педагогізацію вузівської освіти, прагненням довести важливість і необхідність вивчення студентами предметів педагогічного циклу. Ці ідеї вчений дістав змогу втілювати в життя у перше десятиліття радянської доби. Водночас своєю розробкою даної наукової проблеми він пропагував необхідність використання педагогікою результатів і методів не тільки психології, а й філософії, історії, логіки.

Уперше в історії вітчизняної; педагогіки С. А. Ананьїн грунтовно висвітлив і проаналізував світовий доробок із психолого-педагогічної проблеми інтересу, провівши порівняльне дослідження різних за теоретичними і практичними напрямами наукових течій, склав класифікацію останніх.

У висновках до своєї монографії вчений зазначив розмаїття і суперечливість тодішніх наукових поглядів на проблему інтересу, а також невизначеність цього поняття й неузгодженість у його тлумаченні різними авторами. Він вважав, що найправильніше не розглядати природу інтересу як особливий психологічний стан, а використовувати це поняття в його предметному, об'єктивному, практичному значенні. Монографія лягла в Основу магістерської дисертації, захищеної С. А. Ананьїним у 1915 р. в Київському університеті

У науковому доробку Степана Андрійовича дожовтневого періоду є впорядкований ним у співавторстві з М. Л. Цитроном педагогічний слов­ник-довідник (1912) у двох частинах, курси лекцій з педагогіки та історії педагогіки для вищих навчальних закладів (1917 — 1919). На жаль, жоден із примірників не зберігся.:

За своїми поглядами С. А. Ананьїн був демократом, прогресивно налаштованим ученим, захопленим своїм фахом. Усвідомлюючи важливість і необхідність освоєння студентами циклу психолого - педагогічних предметів, він неодноразово виступав із пропозиціями педагогізації університетської освіти. Так, у червні 1919 р. за підтримки передових професорів і викладачів університету С. А. Ананьїн порушив питання про відкриття самостійної кафедри педагогіки при філософському відділенні історико-філологічного факультету вузу, але через труднощі періоду громадянської війни це нововведення, як й інші реорганізаційні заходи, не були втілені в життя.

Зі встановленням радянської влади в Україні педагог активно поринув у розбудову нової школи і реформування вищої. Як носій ідеї педагогізації навчального процесу С. А., Ананьїн мав змогу в нових умовах, що орієнтували вузи на широкомасштабну підготовку вчительських кадрів для зростаючої мережі установ соціального виховання, реалізувати свої новаторські пропозиції. Очоливши в 1921 р. факультет професійної освіти КІНО (реорганізованого університету) і новостворену кафедру педагогіки, а згодом — і психології, він виступав за розширення номенклатури педагогічних дисциплін, уведення педпрактики для студентів, за впровадження новітніх методів навчання (комплексної системи, лабораторного підходу тощо). Учений читав розроблені ним курси лекцій з дидактики, загальної педагогіки, дитячої психології, з основних Напрямів сучасної педагогіки. У жовтні 1922 р. він став ініціатором, організатором і керівником семінару з педології при КІНО, функціонування якого, на думку вченого, мало поглибити вивчення студентами актуальної на той час науки. Цікаво зазначити, що всі організаційно-господарські витрати професор С. А. Ананьїн узяв на себе. Кількість бажаючих працювати на семінарських заняттях постійно збільшувалася.

Ідеї педології, що визнавала дитину центром навчально-виховного процесу, за своїм. змістом були близькі поглядам С. А. Ананьїна. Свій аналіз започаткування й розвитку педології за кордоном, а також своє тлумачення змісту і завдань цієї науки, що тоді перебувала на стадії формування, учений виклав у статті «Педологія» (1923), де так пояснив доцільність її існування: «Дитина може і скоріше має бути предметом особливої самостійної науки, бо вона є своєрідним об'єктом серед усіх інших доступних науковому дослідженню об'єктів дійсності. Наука про неї повинна бути зарахована як видове поняття до науки про людину — антропології в широкому розумінні цього слова». Він відводив педагогіці прикладну роль, вона мала забезпечувати шляхи, форми й методи формування дитини на теоретико-методологічних засадах педології.

У той час педологія підтримувалася владою, яка ініціювала поширення та організацію по всій Україні науково-дослідних станцій і кафедр педології. У 1922 р. в Києві теж було створено науково-дослідну кафедру педології, до якої увійшли авторитетні педагоги Я. Ф. Чепіга й К. Ф. Лебединцев, а очолив її С. А. Ананьїн. Мета діяльності кафедри полягала в теоретико-методологічному обгрунтуванні .експериментальних досліджень дітей, розробці схем систематичних спостережень, вивченні педагогічного процесу та пошуку шляхів його раціоналізації, дослідженні обдарованих дітей, консультуванні практичних педагогів і багато ін.

Відповідно до тогочасної державної політики в галузі освіти, що орієнтувала вчительські маси на проведення докорінних змін в усіх ланках освітньої системи і впровадження найсучасніших методів навчання та виховання, в країні створювалися різноманітні нові форми організації досліджень з удосконалення педагогічного процесу. Так, у 1921 р. з метою методологічного забезпечення новітніх наукових пошуків і впровадження їх у практику навчально-виховних закладів при Головсоцвиху України організували Науково-педагогічний комітет, який мав філії в кількох найбільших містах. С. А. Ананьїна було запрошено на роботу в київській філії, члени якої активно розробляли підходи до організації навчання за новітнім комплексним методом.