Смекни!
smekni.com

Методика формування позитивного ставлення до поетичних творів у початкових класах (стр. 3 из 9)

Грицько Бойко (1923-1978) – український поеті письменник. Віддав дитячій літературі 28 років творчого життя. Створив близько ста книг для дітей. Найвідоміші з них – „Вереда”, „Смішинки”, „Ніс у сметані”, „Шпаргалка-виручалка”, „Хлопчик Ох”, „Веселики, вірші, скоромовки” та ін. А ще на слова поета створено понад чотириста пісень, здебільшого для дітей. Збірник пісень на слова Г.Бойка „Соловейко” вийшов у 1974 році. Грицько Бойко – майстер сміху, що не просто розважає, а й виховує дітвору. Поезія у нього особлива: у ній тонко поєдналися задушевний ліризм і м’який гумор. Різноманітна вона і за своєю тематикою: повсякденний побут дитини – вдома і в дитячому садочку, у школі й на вулиці; перші успіхи й невдачі, природа й близькі люди, здоров’я й праця, правдивість, сміливість, чесність, безкорисливість, людяність. Цього поет навчав, висміюючи все аморальне та огидне „Хвастунець”, „Як невдаха виступав”, „Сашко” та ін. Виховував ліричними віршами, сміховинками-веселинками, билицями й небилицями, казками скоромовками й загадками [32,258].

Дмитро Павличко (1929) – відомий поет, пісняр, публіцист. Невеликі поезії Д.Павличко почав писати ще в дитинстві, а поява першої поетичної книжки „Любов і ненависть” збіглася з роком закінчення ним Львівського університету. Дошкільнятам та молодшим школярам полюбилися Павличкові поезії „Птиця”, „Мрія”, „Розмова”, „Соняшник”, які друкувалися в дитячих журналах, у календарі „Дванадцять місяців”, виходили окремими книжками: „Золоторогий олень”, „Дядько Дощ”, „Де найкраще місце на землі?”, „Обруч” тощо.

Його вірші надзвичайно мелодійні, пісенні, тому поета без перебільшення вважають „найвидатнішим творцем музичної барви у віршах”. „Впали роси на покоси”, „Лелеченьки”, „Віконце”, „Два кольори”... Багато людей захоплюються мелодійністю, ліричністю цих пісень. Співтворчість поета з композитором Олександром Білашем народжує невмирущі пісні. Дмитро Васильович Павличко усвідомив своє призначення як поета, плідно працює на літературній ниві [16,104].

Ліна Костенко (1930) – талановитий поет з великим майбутнім. Її поезія увібрала в себе дві найбільші людські риси – мужність і розум. Вірші Ліни Костенко вражають своєю задушевністю, теплотою і щирістю. Видала єдину збірку для дітей „Бузиновий цар”. Її поетичні образи для дітей особливі, вони пробуджують почуття прекрасного, прилучають дітей до художнього сприйняття світу. Глибина стосунків Ліни Костенко з дітьми чиста, особлива. Її вірші для дітей опоетизовують живу природу, навчають фантазувати, спостерігати й відкривати таємниці прекрасного „Шипшина важко віддає плоди”, „Соловейко застудився”, „Польові дзвіночки” та ін. І крім того – вчать відчувати багатство мови:

Де ти, літо, поділось, куди подалось?

Осінь, ось вона, осінь! Осінь, ось вона, осінь!

Осінь брами твої замикала вночі,

погубила у небі журавлині ключі [32,262].

Тамара Коломієць (1935) – відома дитяча письменниця та поетеса. У її творчому доробку – понад тридцять збірок оригінальних казок, небилиць, лічилок, смішинок, загадок. Перша збірка поезій „Пролісок” вийшла в світ, коли її авторці виповнився двадцять один рік. У літературній діяльності Тамарі Коломієць щастило. На початку творчого шляху її помітив М. Рильський. Першим редактором був М. Стельмах. Чимало віршів поетеси включено в підручники та читанки для молодших школярів „Їжаки”, „Чоловічки”, „Корінець”, „Снігова казка” та багато інших.

Письменниця продовжує працювати на літературній ниві та тішить малечу своїми книжечками [16,66].

Анатолій Костецький (1948-2005) – український поет і письменник, кандидат філологічних наук, автор наукових, лінгвістичних і літературних праць. Присвятив дитячій літературі понад тридцять років і за цей час встиг подарувати дітям майже тридцять книг. Письменник умів говорити зі своїми маленькими читачами про найскладніші життєві проблеми – з повною серйозністю чи гумором, але неодмінно – із любов’ю, взаєморозумінням та повагою. У своїх творах майстерно поєднував дитячі мрії та фантазії з реальним світом. Привертають увагу лірично-гумористичні вірші поета. „Все про мене”, „Лист до птахів”, „Бюро знахідок”, „Де літо живе” та ін. Чимало творів Анатолія Костецького включено в підручники та читанки для молодших школярів, і в їхню першу книгу „Буквар” [32,272].

Іван Малкович (1961) – самобутній поет гуцульського краю, упорядник, автор і перекладач декількох десятків книжок для дітей, засновник і директор видавництва дитячої літератури „А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА”. Ще дев’ятнадцятирічним юнаком на всеукраїнському семінарі молодих авторів його було обрано найкращім поетом. Вихід першої книжки „Білий камінь” (1984) відстоювала українська поетеса Ліна Костенко. В 1988 році виходить друга збірка „Ключ”. Третя книжка під назвою „Вірші” вийшла в 1992 році. Вірші Івана Малковича входять до літературних (вітчизняних і перекладних) антологій, хрестоматій, шкільних підручників. На них пишуть музику Марія Бурмака, Віктор Морозов, Тарас Чубай та інші композитори та виконавці. Він має музичну освіту, що благодатно відбивається на його творах.

Його варто знати вже хоч би за те, що він в жодному своєму слові не покривив почуттям, що він у кожному образі являє свіжість і вишуканість [16,88].

Учням початкових класів необхідно ознайомитися з творчістю видатних поетів-класиків XIX-XX ст., бо на цій основі продовжує свій розвиток сучасна література. Познайомившись з деякими особливостями творчості видатних поетів школярі зможуть глибше сприймати й розуміти поезію в цілому.

1.3 Особливості сприймання поезії молодшими школярами

Читання – особливий вид творчості, читання віршів тим більше. Сприйняття поезії та насолода нею – процес багатогранний. Говорячи про дітей – читачів поезії, дослідники дитячого читання зазвичай підрозділяють їх на три стадії: 1) читачі, які люблять вірші, 2) читачі, які не люблять вірші, 3) читачі, які не вміють чітко виразити своє ставлення до віршів. Ця класифікація приблизна та узагальнена.

Непідготовлений життєвим, емоційним досвідом маленький читач губиться в догадках, для нього часто вірш перетворюється в епізод з життя, в розповідь про дійсній події, він часто не відчуває віршованого мовлення, не бачить його.

На шляху до справжнього розуміння поезії читача підстерігає багато труднощів, він проходить різні стадії поетичної начитаності та розуміння поезії. В.Разова вважає, що у залежності від того, на якій із стадій знаходиться читач, його можна зарахувати до певного читацького типу.

Типи читачів поезії знаходяться в дуже слабкій залежності від віку та шкільного класу. Серед старшокласників може бути чимало „глухих” і „сліпих” по відношенню до віршованого мовлення людей, а серед молодших школярів нерідко зустрічаються дійсні шанувальники та знавці поезії. Перед поезією всі рівні, вона розкриває свої багатства перед кожним, але не кожному дано насолодитися ними.

Перша стадія, яку проходять майже всі читачі поезії, може бути позначена терміном, який ввів Г.А. Гуковський, – „наївнореалістична”. Ця стадія, на якій читача ще не цікавить поезія, він навіть не відчуває, де вірші, де проза. До вірша він відноситься як до оповідання, причому більш за все його займає, чи так все було насправді. У цього читача вірша цілковито відсутній інтерес до художньої форми, до естетики зображення.

Читач, який шукає тільки відповідності з дійсністю, може бути віднесений до типу „наївний реаліст”.

Намагаючись переводити його на інші стадії читацького розвитку, не можна забувати про привабливі боки такого книжкового інфантилізму. Знаючи психологію таких читачів, автори попереджують їхні запитання та прохання. Тип правдолюбця, „наївного реаліста” серед дітей дуже поширений, він захоплює різні класи; психологічно це емоційні натури, дієві, товариські діти, вони користуються підтримкою колективу. У цілому, ця стадія розвитку поетичного чуття природна. Інша справа, коли на цій стадії поетичного розвитку стоїть доросла людина, що трапляється не так рідко. Дітей рятує переваги віку.

Зовсім іншого типу читачі, яких більше за все хвилює питання, чому вчать вірші. Погано чи добре, що вірші повчають? Звісно добре. Важливо, щоб вірші вчили поза волі вихованця, поза його свідомості, прямо в його серце вкладали заповітні слова.

Існують читачі – різного віку, які з задоволенням займаються тим, що добувають мораль з вірша. Таких читачів перш за все цікавить тема, зміст вірша. Цей інтерес пов’язаний із витяганням користі. Читач прагне визначити перш за все корисність вірша, добути практичні уроки з прочитаного.

Якби люди зупинялися тільки на цій стадії розуміння поезії, то не варто було б взагалі писати вірші, а поети би зникли, бо вони в дитинстві повинні були тільки так дивитися на вірші – з точки зору особистої вигоди.

Цікаво, що вже мотиви попиту можуть виявити цей тип читача віршів. Звичайно читач-„практицист” цікавиться темою, змістом вірша. У меншій чи більшій мірі практицизмом заражені всі школярі, відсоток попиту з теми – змісту досить високий в усіх групах дітей. Трошки нижчий він тільки в дітей початкових класів.