У процесі вивчення цього предмета, окрім суттєвого морально-релігійного вишколу, здійснювалася також і різнобічне виховання учнів. Поглибленню їх знань, реалізації міжпредметних зв’язків сприяли певні відомості з історії (виникнення різних народів і мов) та географії (положення, рельєф, населення, найбільші міста Палестини), що подавались у ході цього предмета.
Хронологічним продовженням цього предмета була наступна дисципліна Історія Нового Завіту, яка викладалася теж за підручником А.Торонського. Як і в попередньому підручнику, у цій книзі після кожного оповідання містилися авторські пояснення. Особливим виховним змістом відзначалися розглядувані у межах цього предмета біблійні притчі (про блудного сина, про милосердного Смарянина, про багача і Лазаря, про митаря і фарисея та ін.), а також здійснені Ісусом Христом чуда (оздоровлення прокаженого, недужих, сліпих, воскресіння мертвих та ін.). Так, наприклад, аналізуючи притчу про блудного сина, автор наголошував на таких моментах: повернення до Бога можливе лише за умови визнання своєї провини і постанови поправитися; кожен грішник може навернутися; кожному грішнику, що навернеться, Бог іде на допомогу; заздрість є тяжким гріхом та ін. [79, с.73].
Наступним предметом, що носив більш практичне спрямування була літургіка греко-католицької Церкви. У рамках цього курсу, за підручником А.Торонського, учні ознайомлювалися із церквою, як храмовою спорудою, призначенням і символічним змістом хрестів, образів, свічок, лампад, хоругвів, церковного посуду, а також розглядали різні типи Богослужень, походження релігійних свят. Паралельно з цим дітям давались відомості щодо правил поведінки у церкві, під час молитви та ін.
Велику увагу у ході цього предмета приділялося розгляду таких св.Тайн Хрещення, Миропомазання, Сповіді, Єлепомазання, Подружжя, Священства, Пресв. Євхаристії, які виконували важливі виховні функції. Окрім, функціонального призначення детально пояснювались символічне значення процедури цих актів. Так, наприклад, обмін перстенями у Св. Тайні. Подружжя означає тісний нерозривний зв’язок [80, с. 115].
Предмет літургіка володів значним потенціалом естетичного виховання, формами якого виступали заняття церковним співом, обрядовим мистецтвом тощо.
Особливими виховними функціями відзначався предмет християнсько-католицька етика. Християнсько-католицька етика розглядалася як наука про моральне добро і Богоугодне життя людини на основі Божого об’явлення [80, c.73].
Структурно етика, що вивчалася за підручником Д.Дорожинського, поділялася на загальну й часткову. Перша галузь містила в собі такі напрями: про діла людські, про правила моральності, про закон, про совість, про чесноти і гріх. Часткова етика розглядала такі аспекти: 1) чесноти Божі – віра, надія, любов, 2) чесноти моральні, що базуються на заповідях Божих, 3) чесноти, що засновані на заповідях церковних і 4) християнську досконалість. Поряд із теоретичними поясненнями догматів моральної поведінки – десяти заповідей Божих, природи і причин гріхопадіння, давались й деякі практичні вказівки щодо аналізу власних вчинків, визначення їх моральної вартості. Так, зокрема, зазначалося, що оцінити будь-який вчинок людини можна лише взявши до уваги такі три чинники: 1) предмет; 2) обставини; 3) ціль. Отже, вчинок можна вважати моральним тільки тоді, коли усі ці три чинники мають позитивне спрямування.
Як окрема душевна сила, що пов'язує людину з законами Бога та здійснює оціночні судження розглядалася у курсі етики - совість.
Наступний щабель релігійної освіти учнів реалізувався за рахунок вивчення фундаментальної догматики (наука віри) і апологетики (оборона , віри від єресей).
Розглядаючи виховний потенціал релігії, автор підручника з цього предмета А. Торонський зазначав: «Суттєвий вплив має релігія на виховання молоді, ціллю якого є духовне і моральне вдосконалення людини. Релігія підносить людину понад цей світ, відкриває правдиву ціль життя» [77, с 9].
Вивчення догматики продовжувалось і у наступному класі предметом «Часткова Християнська догматика». Особливий виховний вплив здійснювано на учнів вивчення таких тем «Про засоби Благодаті», «Про Пресвяту Євхаристію» та ін. Як засоби досягнення Благодаті визначались молитва, Св. Тайни і добрі діла. Аналіз цих виховних засобів, окрім висвітлення . учнями їх символічного змісту, супроводжувався вказівками щодо їх практичного виконання.
Значний виховний потенціал містив у собі матеріал останніх параграфів. У них розповідалося про кінець світу І людського життя, смерть і страшний суд, Я рай і чистилище, воскресіння мертвих [81, с.45]. Провідною виховною ідеєю тут виступала ідея Спасіння людської душі, яке може бути реалізоване лише за умов праведного життя (за законами Божої правди).
Закінчувалось вивчення релігії історією Християнсько-католицької Церкви. Викладалася ця дисципліна за підручником А.Ваплєра. На цих уроках учні ознайомлювалися із передумовами та обставинами виникнення християнства у різних частинах світу (Азії, Африці, Європі). Паралельно з центральними подіями розглядались і такі, як виникнення монашого життя, що висипало зразком морального самовдосконалення для кожної людини, поява єресей, яких слід всіляко остерігатися, щоб не загубити душу, прогресивний вплив церкви на розвиток науки, мистецтва, літератури, котрий був особливо помітний в епоху Середньовіччя.
Реалізуватись завдання морально-релігійного виховання повинні були і на уроках світських предметів. Вчителі були зобов’язані висвітлювати кожен предмет І5 позицій християнського вчення. У процесі тлумачення окремих явищ природи чи історичних подій, поряд з їх раціоналістичним розумінням, вважалося за потрібне подавати також пояснення, що базуються на християнському світобаченні. Особливо доцільними такі пояснення будуть при вивченні парадоксальних чи науково необґрунтованих явищ [46, с.1].
Достатньо ефективними формами морально-релігійного виховання виступали уроки рідної мови і літератури У народних школах на цих уроках користувалися читанкою О.Поповича, її зміст складався з чотирьох розділів. У перший входили поезії, казки, байки, загадки. Ці елементи усної народної творчості та твори тогочасної літератури виступали засобами формування в учнів перших елементарних моральних релігійних понять та почуттів. Вивчення казок (наприклад, про дідову і бабину дочку), байок (Д.Млака «Мовчи язичку – будеш їсти кашку»), творчості українських письменників (байки Л.Глібова, вірші І.Франка та ін.) сприяло прищепленню дітям таких рис як правдомовність, працьовитість, щирість, старанність, терплячість та ін. Наступний розділ читанки був присвячений історії. Поряд із відомостями про Історію рідного краю діти вивчали оповідання про святих українського народу, найвизначніші церкви і т.ін. Ще один розділ читанки під назвою «Землепись» містив оповідання, в яких пояснювалася будова землі, розпочинався віршем «Бог». У такій поетичній формі діти ознайомлювалися з християнською теорією створення світу: «Хто створив ті ясні зорі, Хто ними править в світа просторі» [60, с.136]. Розділ «Природопись» теж розпочинався віршем, що прославляв Божу могутність і велич. Зазначимо, що вивчення природничих наук (основ географії, природознавства, елементарних знань з фізики) здійснювалося у народних школах лише на базі матеріалу, поданого у відповідних розділах читанки, оскільки користуватись спеціальними книжками заборонялося. Причому, вивчення природознавства повинно було спрямовувати увагу учнів на порівнянні слабкості «сотворінь і силої Божої всемогучости» [25, с.271].
Для перших чотирьох класів середньої школи читанки написав А.Крушельницький. Релігійне виховання здійснювалося зокрема, під час читання оповідань: «Київські Церкви», «Святий Вечір на далекій півночі», «Зелені свята» (Н.Устияновича), шляхом вивчення віршів: «У Страстний четвер» (В.Щурата), «Перший Великдень на волі» (І.Франка). Значний акцент робився на вихованні милосердя. Для цього до змісту читанки входили оповідання С.Коваліва «Калічка», народний вірш «Пісня сироти» та ін. Майже усі оповідання, були пронизані християнським духом, тому завдання морального і релігійного виховання вирішувалися паралельно [31, c. 116].
У вищих гімназійних класах користувалися читанкою А.Барвінського. її зміст, що складався з пісень (дум, співанок, коломийок, обрядових пісень, колядок, щедрівок), легенд і переказів, як І попередніх книг, окрім різнобічного розвитку, значною мірою забезпечував ґрунтовне морально-релігійне виховання.
На засадах християнського світобачення були побудовані підручники і з суспільних дисциплін. Так у книзі О.Семковича «Оповідання з всесвітньої Історії» поряд із іншими достовірними подіями як історичний факт (а не міф чи легенда) подавались відомості про народження Ісуса Христа. Про це розповідалось так: «...в Вифлеємі уродидся Ісус Христос Спаситель світа. З тої хвилини починається Нова доба в діях світу» [65, с.137]. Зазначимо, що всі Історичні дати наводилися саме по відношенню до цієї події – відлік часу йшов від Різдва Христового.
Християнським духом був пронизаний і гімназійний підручник з історії В. Закшевського. На його сторінках знайшли відображення не лише факти пов'язані з Різдвом Христовим, а й відомості про виникнення християнства, початки монашого життя, створення Церкви та усі переслідування, яких вона зазнала. Варто зазначити, що у цій книзі містилася інформація навіть про перших пророків – Іллю, Єлисея і Єримію. Ознайомлення з постаттю Ісуса поєднувалося із визначенням його ролі у житті людства та короткою характеристикою . Христового вчення. З цього приводу, зокрема, зазначалося: «Божественна наука котру він проповідував принесла світові нові засади досі незнані... Наука об’явлена спасителем заохочує до заслуги в дочасному житті для спасіння душі в майбутньому після смерті, покорою і терпінням, любов’ю до Бога і ближнього, навіть ворога, котрому треба прощати, щоби осягнути відпущення власних провин» [18, с.248-249].