Працюючи над морально-релігійним вихованням українського народу, Василіяни велику увагу приділяли і видавничій діяльності. У 1897р. Василіянське видавництво у Жовкві при підтримці А.Шептицького розпочало друк релігійного місячника «Місіонер», випуск якого відновлено тепер у Львові [20, c.7–9]. Тираж цього часопису в той час сягав близько 40000 примірників.
Крім цього, у Жовківському видавничому осередку друкувались місячник для молоді «Наш приятель», науковий журнал «Записки ЧСВВ», та інша католицька література. Виховний вплив отці Василіяни чинили на українську молодь і через Марійські Товариства Молоді, які вони організували й очолювали. Першим керівником цього товариства був О.Й.Маркевич, а його наступником став І.Назарко.
Великі зусилля, які прикладали Василіянки для духовного відродження і нашого народу (організовували місії, реколекщї, засновували церковні братства) все ж таки повністю не задовільняли його потреб. При цьому, потрібно зазначити. що вища освіта і великий посаг, які вимагались для вступу у це згромадження, ставали на перешкоді його широкого зростання. Отож, виникла гостра потреба заснувати ще одне чернече згромадження, котре займалося б аналогічною роботою й було доступним і для сільських дівчат. Таким чином у 1892р., в с.Жужелі Сокальського повіту, завдяки старанням о.Кирила Селецького організовується нове жіноче згромадження Сестер Служебниць Непорочної Діви Марії [75, с.13]. У Конституції згромадження 1892р., серед пріоритетних завдань зазначалися і такі, як заснування захоронок і сиротинців, догляд за вбогими у сільській місцевості. Більше того, сестри Служебниці займалися також просвітою сільського населення шляхом проведення теоретичних та практичних занять з рукоділля, крою і шиття та інших жіночих робіт, організації сходин, на яких можна було почути цікаві лекції, заохочення до спільних молитов, розповсюдженням «добрих книжок», а також надання фахової допомоги недужим (догляд за хворими, поширення елементарних знань побутової гігієни, закладання підручних аптек тощо). У 1930р. лише на критерії Станіславської єпархіі сс. Служебниці займалися виховною діяльністю у 25 населених пунктах [86, с.167-171]. Графічно розвиток опікунчо-виховної діяльності сс. Служебниць у Галичині із зазначенням кількості дітей, що перебували у закладах сестер представлений у дод. В.
Великий внесок у справу розвилку українського чернецтва зробив Митрополит А.Шептицький. Особливу увагу він приділяв вдосконаленню освіти й виховання духовенства, поверненню до східних церковних традицій, поєднанню церковних і національних інтересів [83, 290с.].
Одним із перших його починань у згаданому напрямі стало відновлення студитського чернецтва. Цей орден було засновано на зразок найпершої на вкраїнських землях чернечої громади Київської Печерської Лаври. У 1898-1899рр. в Кристинополі, а в 1901-1902рр. в Олеську відкриваються перші осередки цього згромадження. Її ігумен запровадив для своїх ченців студитський статут, згідно якого вони мали навчати різним наукам. У передмісті Львова монастир оо. Студитів був відкритий у 1901р. [64, с.170]. Перед другою світовою війною у 6-ти осередках оо.Студитів налічувалось 132 монахи. Заняття Студитів залежали від їх особистих обдарувань, потреб можливосіей При монастирі брати займалися рільництвом, господарською працею, ремісничою діяльністю, вчилися іконописання, опікувалися сиротами. Деякі менш проводили місійну роботу на Підляшші та Поліссі. Наслідком освітньо-виховної діяльності цього згромадження стало створення спеціальної бібліотеки у Львові, ряду захоронок, сиротинців і фахових шкіл. Так, наприклад, отці студити утримували два захисти (сиротинці) у Львові та Уневі При останньому була створена фахова школа, в якій 40 сиріт навчалися різним ремеслам Плідною була і видавнича діяльність оо Студитів. З їх друкарні у світ виходили духовно-інформативний місячник «Ясна путь», листок «Промінчик сонця любові та інша періодика і література [74, с 48-54].
Активною і діяльною була й жіноча гілка цього згромадження, що також завдячує своєму створенню Митрополиту Шептицькому У своїх 8-ми осередках при цього ордені провадили широку освітньо-виховну діяльність і займалися просвітою сільської о населення Впродовж 1924-1939рр черниці Студійського Уставу вели захоронки, чотири сиротинці, що нараховували в середньому по 25 дітей кожен працювали медичними сестрами в лікарнях, займалися шиттям, вишиванням ткацтвом, працювали з юнацтвом у читальнях, керували гуртками молодих господинь [35, c. 40]. Під час другої світової війни сестри Студитки. ризикуючи власним життям, переховували у своїх сиротинцях навіть єврейських дітей, виявляючи цим самим високий рівень глибокої християнської любові і милосердя.
Ще однією чернечою громадою, заснованою в 1911р А Шептицьким, була спільнота отців Редемптористів. Створені на зразок бельгійського згромадження украінські Редемптористи, або чин Найсвятішою Ізбавителя був покликаний в основному до місійної праці. Однак, розгортаючи свою діяльність на українських землях оо. Редемптористи відкрили у Львові навіть власну гімназію, так званий ювенат. Крім цього при їх монастирі функціонували філософсько-богословські студії.
Поряд із згаданими згромадженнями вагомий внесок у культурно-просвітню обнову українського населення Галичини вклали й такі чернечі спільноти як сс. Св Иосифа, сс. Св Йосафата, сс. Мироносиці, сс. Милосердя і сс. Пресвятої Родини
Згромадження сестер Св.Йосифа (сс.Йосифіток) було засноване на честь Св. Йосифа Обручника в с.Цеблові, що біля Белзу. Уся праця цієї спільноти була спрямована на прославу Бога і добро українського народу. Діяльність сестер реалізувалась шляхом організації і ведення захоронок, забезпечення опіки над сиротами, створення спеціальних захистів, ознайомлення сільських дівчат з нормами і правилами християнського життя, догляду за хворими і підготовку їх до побожної смерті, прикрашування храмів [116; с.1]. Зазначимо, що сестри Йосифітки займалися вихованням українських дітей не лише на українських, але і на польських землях. Доказом цього є відкриття ними у 1933р. захоронки у Кросно [25; с.З]. Перелік осередків виховної діяльності сестер Йосифіток на території Перемиської, Самбірської і Сяніцької єпархій із зазначенням кількості дітей у них подано у табл. Ж.
Спільнота сестер Йосафаток була заснована в 1911р (на честь Св. священомученика. Йосафата Кунцевича). Черниці також організовували захоронки і сиротинці, доглядали хворих і перестарілих. Незважаючи на незначну кількість сестер цього чину у монастирях, вони провадили широку і плідну діяльність. Так, зусиллями всього лише шістьох черниць Буського монастиря утримувалася ціла захоронка. молодь навчалась шиттю, вишиваню, рукоділлю, доглядалися хворі [115, с. 2]. У Львові при монастирі сестер Йосафаток функціонував притулок для старців.
Ще одним жіночим згромадженням, заснованим у 1886р. о. Ю.Дацієм, котре також займалося освітньо-виховною і харитативною діяльністю, були сестри Мироносиці (засновані не. честь жінок, котрі несли пахуче миро до гробу Ісуса Христа, стали першими свідками його Воскресіння) [82, с. 1539]. У завдання сестер, зокрема, входило не тільки надання матеріальної і моральної допомоги нуждарям, але навіть і їх повне утримання у випадку необхідності [69, с.15]. Так, наприклад, у 1927р. в с.Підгірці сс.Мироносиці утримували й доглядали сиріт і убогих, при чому для останніх був створений спеціальний лазарет [88, с. 303]. Перед другою світовою війною згромадження мало три осередки і нараховувало 94 сестри [44; с.346].
Згромадження сестер Милосердя, що було створено, у Галичині в 1926р., крім своїх прямих обов'язків, догляду за хворими і немічними, також займалися просвітньою і виховною діяльністю. Зокрема, на території Львівської Архиєпархії вони утримували захист для безробітніх служниць, кравецьку школу та опікувалися сиротами і хворими [89, 165с.]. У 1938р. сестри цього ордену доглядали хворих у лічниці ім. Митрополита Шептицького, утримували приют для дівчат і бурсу для учениць [90, с.93].
Активну діяльність розгорнули і сестри Пресвятої Родини. Так, наприклад, на території Станіславської єпархії сестри займалися вихованням дітей у чотирьох захоронках [87. с. 190].
Однією із передумов ефективної злагодженої праці чернецтва було строге утримання ним організаційних правил. Одним з таких виступав розпорядок монастирського дня. Розглянемо його на прикладі тогочасного денного розпорядку згромадження сс. Служебниць. День сестер розпочинався о 4.00 год. тривав до 21.00 год. Дві години на протязі дня присвячувалися таким релігійним практикам, як молитви, молебні, іспит совісті. Останній сестри здійснювали двічі на день в обід і ввечері. Крім цього, релігійний вишкіл сестер здійснювався і під час індивідуального читання духовної літератури, вивчення біблійної історії й катехизму, обговорення прочитаного. Духовному збагаченню й естетичному вихованню також сприяло і навчання сестер співу. На різні види праці монастирі відводилося близько 8 год. і одна година припадала на відпочинок. Харчування було триразове, при цьому строго дотримувалися посту.
Не дивлячись на різноманітність монаших об'єднань, відмінності у статутах і цілях, всі вони в кінцевому результаті працювали для однієї спільної ідеї – духовного оновлення, національного відродження й культурного піднесення українського народу. Однак, не дивлячись на високу результативність праці чернецтва, її безкорисність, життєву необхідність і потрібність для української нації у 1946р., тобто після ліквідації радянською владою греко-католицької Церкви, усі монастирі на території Галичини були насильно знищені.
Розділ ІІ. Практика морального виховання української молоді в освітньо-виховних закладах
2.1 Зміст процесу виховання української молоді в загальноосвітніх і фахових школах