Смекни!
smekni.com

Пізнавальний інтерес (стр. 1 из 8)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи формування пізнавального інтересув початковій школі

1.1. Пізнавальний інтерес як особливий видінтересів молодших школярів

1.2. Проблема співвідношення понять мотивації та пізнавального

інтересу до навчання

1.3. Проблема формування пізнавальних інтересівмолодших школярів

Розділ 2. Методичні аспекти формування пізнавального інтересу

2.1. Розвиток пізнавальних інтересів у початковій школі

2.2. Авторські пропозиції

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

Нові завдання шкільної освіти в Україні, які спрямовані на гуманізацію та демократизацію всього навчально-виховного процесу в школі, визначають нові пріоритети навчання і виховання, потребують формування ініціативної особистості, здатної до раціональної творчої праці.

Головною метою виховання має бути формування повновартісної, індивідуально вираженої, всебічно розвинутої особистості.

Ідея формування й розвитку особистості трактується як процес становлення людини-одиниці, яка поєднує в собі риси національного, загальнолюдського, суспільно-значущого та індивідуально-неповторного. Завдяки цьому, кожна людина реалізовує своє природне право бути оригінальною, неординарною індивідуальністю, бути самим собою, мати свій особистісний вияв.

Особистість трактується як окрема індивідуальність, особа, тобто конкретна людина-одиниця, наділена властивими їй певними ознаками культури, особливостями здібностей, характеру, волі, свідомості, потреб, інтересів, вдачі й манер поведінки та неповторної людської долі.

На формування й розвиток особистості впливає ряд факторів: рідна (материнська) мова, фольклор, спадковість, родина, громада, дитячий садок, школа, природа, праця, гра й творчість дітей, дитячі та молодіжні об'єднання, навколишнє середовище, преса, книги, кіно, радіо, телебачення, театр, мистецтво, побут, державний устрій, церква, віра, надія, любов, серед яких на чільному місці стоїть виховання. ("Камінь шліфують, а людину виховують"). Під вихованням розуміється певний цілеспрямований систематичний вплив на тіло, душу й розум дитини з метою прищеплення їй якостей здорової, розумної і порядної людини.

Покликання освіти, навчання й виховання полягає в тому, щоб зберегти йумножити людське в людині і природне в природі, забезпечувати олюдненнязнань.

Дорослі, найперше батьки, опікуни, вихователі й учителі, мають впливати на молоде покоління так, аби воно виросло й розвинулося на людей міцних, здорових, витривалих тілом і духом, на добрих, чесних, розумних, працьовитих, підприємливих, корисних членів суспільства, патріотів України. Український патріотизм – це любов до рідного краю, української мови й українського народу, його історії й письменства, звичаїв і традицій, готовність пожертвувати для добра України й українського народу власні інтереси, майно і навіть життя.

Отже, навчання і виховання ґрунтується на активній позиції учнів, їхній пізнавальній самостійності. Актуальним сьогодні є впровадження у навчальний процес таких засобів активізації, як системи пізнавальних і творчих завдань, застосування різних прийомів співробітництва і навчального діалогу, групової та індивідуальної роботи, що сприяє зміцненню інтересів дітей.

Мета роботи: теоретично охарактеризувати процес формування пізнавального інтересу, розробити шляхи удосконалення цього процесу.

Завдання, які ми поставили для виконання мети:

· проаналізувати досвід формування пізнавального інтересу в навчальному процесі початкової школи;

· проаналізувати роль мотивації учнів у початковому навчанні;

· розробити методичні рекомендації щодо формування пізнавального інтересу;

Об’єкт курсової роботи – пізнавальний інтерес в навчанні молодших школярів.

Предмет – мотиваційний компонент уроку.


Розділ 1. Теоретичні основи формування пізнавального інтересу в початковій школі

1.1 Пізнавальний інтерес як особливий вид інтересів молодших школярів

В основі сучасних досліджень пізнавального інтересу лежать праці Л.С. Виготського, С.Л. Рубінштейна, А.О. Смірнова, Б.М. Теплова, В.Н. Мясіщева, Л.В. Занкова, Д.Н. Узнадзе, Г.С. Щукіної та інших відомих психологів. Поняття інтересу трактується по-різному, інтерес виступає як вибіркова спрямованість особистості на ту чи іншу діяльність, як прояв емоційної та мислительної активності, як своєрідний сплав емоційно-вольових та інтелектуальних процесів, як структура, що складається з домінуючих потреб, як ставлення людини до світу. Таким чином, психологічне поняття “інтерес” характеризується багатогранністю свого змісту, форм прояву та ролі для становлення і життєдіяльності особистості.

Єдиним для всіх авторів у розумінні інтересу є поняття вибірковості, яке відображає сутність цього, у багатьох відношеннях загадкового і досі до кінця не вивченого явища. Через інтерес поновлюється зв’язок суб’єкта з об’єктивним світом. Та предметом інтересу для людини буває далеко не все, а лише те, що має для неї необхідність, значимість, цінність і привабливість. Чому людей, що живуть в одному й тому ж соціально-культурному економічному та побутовому середовищі, цікавлять різні об’єкти навколишнього світу? Чому діти, що виховуються в одній сім’ї або вчаться в одному класі, залюбки наслідують або відкидають досвід старших? Чому однакові педагогічні умови спонукають до різних висновків, дій, післядій і бажань? Відповісти на ці запитання науці вдалося поки що частково, головним чином на основі експериментальних спостережень, статистичного аналізу, вивчення психічних процесів та узагальнення тенденцій розвитку людського суспільства в цілому та окремих вікових груп дітей і дорослих.

Не вдаючись до аналізу визначення інтересу, дозволимо припустити, що саме він дає людині шанс залишитись неповторною індивідуальністю, йти своїм шляхом у житті, творчо самостверджуватись, ініціативно працювати. Через пізнання предмета інтересу зрештою відбувається розвиток особистості. А інтереси, що об’єднують людей, являють собою основу свідомого розвитку суспільства та збільшують ефективність управління соціальними процесами.

В.Н.Мясіщев відзначає, що інтерес - це активне пізнавальне ставлення людини до світу. Отже, інтерес і пізнання тісно пов’язані між собою, і якщо пізнання в якійсь мірі можливе без інтересу, то інтерес виникає, активізується, розвивається і зникає при умові здатності людини до пізнання і внаслідок його.

Інтерес як вибіркове ставлення особистості розглядається соціологією. Ставлення (атитюди /attitudes/) проявляються в системі диспозицій особистості, які обумовлюють її спрямованість та спонукають до діяльності. В.А.Ядов розглядає інтереси як прояв потреб - а одного боку і як передумову соціальних установок, ціленисних орієнтацій та мотивів - з другого. На наш погляд, інтереси посідають особливе місце в мотиваційній сфері, бо вони характеризуються більшою конкретністю порівняно з іншими вищезгаданими елементами системи диспозицій. В останнє десятиріччя ряд досліджень присвячено соціальним установкам (В.Г. Циплюк, Н.Н. Чавчавадзе, Д.А. Чарквіані) та ціннісним орієнтаціям (С.Г. Єлізаров, І.Ф. Ерш).

Педагогічний підхід до проблеми інтересу пов’язаний із вивченням умов його розвитку в навчальній та позанавчальній діяльності, а також з виявленням методів і прийомів формування інтересу як цінної риси особистості і основи успішності. Зацікавити, а не дати знання в готовому вигляді - завжди було метою дидактики і теорії виховання. Це завдання розглядалося педагогами всіх епох.

В усіх підходах затвердилось поняття “пізнавальний інтерес”, яке вживалося в значенні інтересу до опанування будь-якою новою інформацією, у тому числі – до навчання. Систематизація інтересів включає інтереси глобальні та локальні, державні та окремих категорій населення, професійні та сімейні, колективні та індивідуальні, технічні, художні, гуманітарні, спортивні і таке інше. Вважаємо, що пізнавальний інтерес має відношення до будь-якої з названих - адже всі вони не існують без усвідомлення нового. Тому правомірно назвати пізнавальний інтерес особливим видом інтересів, який, за висловом Х.Д.Ушинського, є інтересом, повним змісту.

У педагогіці можна зустріти термін “навчальний інтерес” як синонім “пізнавального інтересу”. У зарубіжних джерелах використовується поняття “інтелектуальний інтерес”. Пізнавальний інтерес включає в себе навчальний і інтелектуальний інтереси. Він матеріалізується в єдності важливих для розвитку особистості психічних якостей, таких як активний пошук, домисли, готовність дати оцінку, тощо. В пізнавальний інтерес також вплетені емоційні прояви: здивування, чекання нового, переживання інтелектуальної радості та успіху. У цьому сплаві психічних процесів і станів важливим елементом є вольове зусилля. Адже пізнавальний процес, який протікає під впливом пізнавального інтересу, являє собою своєрідний рух, що супроводжується подоланням труднощів сприймання нової інформації, її розуміння та інтеріорізації.

У загальному пізнавальний інтерес являє собою вибіркову спрямованість до області пізнання, до її предметної і процесуальної сторін. Інтерес до пізнання є самоцінною сутністю людини, без якої вона перестає бути особистістю і реагувати на навколишній світ, у якому живе (Б.Г. Ананьєв, А.Д. Іхтомський). Втрата пізнавального інтересу призводить, як відомо, до спустошення і психічних порушень особистості. Тому створення умов для активізації та розвитку пізнавальних інтересів втілює, перш за все, гуманістичну ідею. Та не менш важливим є завдання підготовки молодого покоління до вибору професії, спілкування в колективі, виконання соціальних функцій.

Метою нашого дослідження є вивчення пізнавальних інтересів старшокласників різних типів загальноосвітніх середніх шкіл: міських, сільських, шкіл-інтернатів та шкіл з поглибленим вивченням іноземної мови. Тут об’єктом пізнавальних інтересів виступає зміст навчальних предметів, оволодіння якими складає основне призначення учня. Виховання через навчальні предмети створює умови для гармонійного розвитку особистості.