Вихователь покликаний творчо розвивати особистість вихованця, формувати яскраву індивідуальність. Визнання цього принципу означає наявність у процесі виховання рівноправної особистості вихованця — суб'єкта самовиховання, який має стати вихователем для себе. Таке виховання ґрунтується на повазі до людської індивідуальності, на визнанні права людини бути такою, якою вона є, наданні їй можливості творчого самовдосконалення. Особливе значення надається не тільки опануванню певною спеціальністю, а й вихованню на засадах професійних, національних і загальнолюдських цінностей і, відповідно, формуванню у вихованців високих моральних рис, які є основою життєвих орієнтирів і соціальної поведінки. Основні вимоги цього принципу:
— визнання особистісного підходу у вихованні, що створює надзвичайно сприятливі умови для всебічного розвитку особистості вихованця;
— визнання вихованця повноправним учасником виховного процесу та його перетворення в активного учасника самовиховання;
— цілеспрямоване формування мотивації самовдосконалення;
— чітке визначення цілей, завдань, змісту, прийомів і способів самовиховання;
— прищеплення вихованцям навичок і вмінь самовиховання, ознайомлення їх з ефективними технологіями вдосконалення позитивних якостей і нівелювання негативних;
— максимальне сприяння розвитку розумових, фізичних і духовних якостей вихованців;
— орієнтація на позитивні якості вихованця, сприйняття його таким, яким він є пошана до його особистості тощо.
Принцип наступальності, активності, системності та конкретності виховних заходів стосується як змістового, так і процесуального компонентів процесу виховання, тобто визначає спрямованість, тональність, зміст, логіку й послідовність виховного процесу в сучасних умовах. «Ми вбачаємо свою роль у розвитку учнів не тільки в тому, щоб допомогти їм набути певних знань, а й у тому, щоб виховати в них бажання набувати знання протягом усього життя. І ми прагнемо сформувати в дітей переконання у тому, що знання, освіченість, інтелектуальна культура — це необхідна умова цікавого, повноцінного, духовно багатого життя, що без знань цікаве життя неможливе, бо неможлива творча праця».
Власне кажучи, зміст виховання у планах виховної роботи піддається певній систематизації, виходячи зі специфіки освітньо-виховного закладу. Головне — щоб хід виховання забезпечував вихованцям опанування певного необхідного обсягу духовних знань, формування практичних навичок і вмінь вихованої поведінки. Отже, тут діє не тільки принцип системності, а й послідовності виховання. Порушення правил системності та послідовності у вихованні спричиняє набуття вихованцями уривчастих знань, недовершених навичок і вмінь гідної поведінки.
Таким чином, наступальність, активність, системність і послідовність у вихованні вимагають дотримання таких правил:
— вивчення та врахування інтересів і потреб вихованців, їх об'єктивний аналіз і своєчасне задоволення;
— широке застосування логіки виховного процесу і структурування змісту виховання;
— цілеспрямоване планування виховних заходів з урахуванням актуальних потреб вихованців, змін у суспільно-політичному й економічному житті України та інших країн;
— максимальне врахування специфіки школи, виробництва, оперативне реагування на нагальні потреби;
— чітке виокремлення головного, актуального у виховному матеріалі, його систематизація, узагальнення й усвідомлення вихованцями;
— вміле урахування особливостей майбутньої діяльності вихованців для їх самовдосконалення;
— широке впровадження у навчально-виховний процес сучасних технологій виховання;
— систематичне управління самовихованням вихованців тощо.
Принцип оптимізації виховного процесу.
Сутність оптимізації виховання полягає у продуманому виборі змісту, методів, форм і прийомів виховного впливу, які забезпечують найкращий виховний аспект. Оптимізація передбачає підвищення ефективності виховного процесу не будь-якими засобами, формами та прийомами, а найбільш доцільними, найбільш відповідними конкретній ситуації. Вихователь, спираючись на власну обґрунтовану методику роботи, витрачає небагато часу на вирішення виховних завдань, втім одержує високий позитивний кінцевий результат, що протиставляється отриманню негативного або незначного результату.
Основними критеріями оптимальності процесу виховання є:
— відповідність способів виховного впливу закономірностям процесу виховання;
— відповідність функціонування процесу виховання, його змісту, методів, форм і засобів педагогічного впливу цілям формування особистості громадянина.
Основні вимоги цього принципу:
— конкретизація цілей і завдань виховання з урахуванням ідеалів, традицій виховання, ціннісних орієнтацій українського народу, індивідуально-психічних особливостей вихованців;
— комплексний підхід до визначення змісту виховання;
— чіткий вибір варіанту змісту виховання шляхом виокремлення загальнолюдських і національних цінностей;
— добір таких методів, засобів та організаційних форм, які дають змогу найбільш успішно вирішувати поставлені завдання за визначений час;
— диференційований та індивідуальний підхід до вихованців;
— створення умов для ефективного вирішення поставлених виховних та інших завдань за визначений час;
— раціональне поєднання керування виховною діяльністю вихователів і самовдосконаленням вихованців, оперативне регулювання і коригування перебігу виховного процесу;
— аналіз отриманих результатів виховання і витрат часу за критеріями оптимальності (максимально можливі в даній ситуації результати й відповідність витраченого часу чинним нормам) тощо.
2.2 Принципи, що стосуються суб'єктів виховання та методики їхньої діяльності
Принцип гуманізму і демократизму в поєднанні з високою вимогливістю й повагою до особистості вихованця ґрунтується на взаєморозумінні й гуманності спільної діяльності вихователів і вихованців, на єдності їхніх інтересів і прагнень. Метою такої взаємодії є їх плідний і творчий союз та всебічний і гармонійний розвиток особистості вихованця. Цей принцип передбачає гуманне ставлення до вихованців, повагу до їхньої думки.
В.О. Сухомлинський, усю багатогранну творчу спадщину якого пронизують ідеї справжнього гуманізму, звертав увагу на піклування людини про людину, відповідальність людини за людину, відповідальність людини перед суспільством. На його думку, гуманізація зумовлена моральними нормами та цінностями становлення людини в суспільстві — доброзичливим ставленням до людей, колективу, живих істот, суспільства, взаємодопомогою, співучастю, співпрацею, гармонією колективного, культурою людських стосунків і культурою розуміння особою своєї ролі в цих стосунках. Гуманність, за ним, це справедливість, доброзичливість і чуйність, поєднання поваги й довіри до вихованця з розумною й тактовною вимогливістю. Гуманність він убачав у піклуванні про духовне збагачення вихованця, в допомозі йому самореалізуватися у взаєминах із природою і навколишнім середовищем.
У статті «Людина — найвища цінність» він закликав педагогів кожну грань їхньої педагогічної діяльності відкривати «на тлі головного — поваги людської гідності, піднесення Людини».
Він не тільки теоретично обґрунтував необхідність гуманізації освіти і виховання, а і створював умови для вихованців творити добро іншим людям. На думку В.О. Сухомлинського, найпрекраснішою і найщасливішою є та людина, яка присвятила своє життя піклуванню про щастя інших, яка дбає про інших без розрахунку на похвалу чи винагороду, для якої творення добра стало звичкою, нормою поведінки. Про себе він говорив: «Що найголовнішого було у моєму житті? Без вагань відповідаю: «Любов до дітей».
Інші аспекти гуманізації навчання і виховання у спадщині В.О. Сухомлинського:
— гуманізм взаємин у колективі, між вихователем і вихованцем, між старшими і дітьми, який тримається на їхній духовній спільності;
— утвердження людини найвищою соціальною цінністю;
— прагнення задовольнити різноманітні потреби людини;
— виховання у дітей моральної культури, загальнолюдських норм поведінки;
— уміння педагога цінувати дитячу довіру, оберігати беззахисність дитини, бути для неї прикладом добра й справедливості;
— милосердя тощо.
Демократизм у вихованні визначається тими змінами, що відбуваються як у суспільному житті України, так і в педагогічній науці.
Наша система виховання сформувалася під впливом загальної радянської школи, яка мала, в основному, авторитарний характер. Тому у виховному процесі не був задіяний особистісний компонент, а це і є основний симптом «бездітної» педагогіки.
Демократизація процесу виховання означає:
1) поворот до людини, тобто до вихованця як суб'єкта виховання і самовиховання;
2) подолання формалізму і бюрократизму у виховному процесі;
3) співробітництво вихователів і вихованців, де останні є повноправними його учасниками і творцями власного самовдосконалення;
4) колективний аналіз результатів самовиховання і добір найбільш оптимальних умов його вдосконалення.
Основні вимоги цього принципу:
— виховання людяності й доброти, формування гуманних норм і правил етикету;
— виховання свідомого ставлення до майбутньої діяльності та визначення власного життєвого шляху;
— виховання на кращих традиціях українського народу;
— дотримання правил загальнолюдського спілкування;
— формування бажання у вихованця бути вихованим: «Людина тільки тоді буде чутливою до добра, до доброго слова, коли в неї виховується прагнення бути хорошою»;
— ставлення до людського життя й особистої гідності вихованця як до найвищої цінності тощо.