Смекни!
smekni.com

Принципи виховання (стр. 4 из 4)

Принцип опори на позитивні якості в колективі та особистості вихованця вимагає зосередження основної уваги вихователів на позитивних якостях вихованця, їх зміцненні й розвитку з метою творчого вдосконалення. Для цього у вихованців слід формувати віру у власні сили та здібності, розвивати активність, ініціативу і самостійність. Головними прийомами та способами тут є не примус і погрози, а переконання, приклад, які спираються на позитивну мотивацію професійної діяльності й досягнення успіхів у майбутньому. Так само треба працювати і з виробничим колективом, який, окрім самовдосконалення, має міцний виховний вплив на своїх членів.

Принцип поєднання комплексного, диференційованого та індивідуального підходів у виховній діяльності полягає у тому, що вихователь, ураховуючи індивідуально-психічні особливості вихованців, може і повинен застосовувати різноманітні методи та форми виховних впливів як під час планових виховних заходів, так і непланованих. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, — писав К.Д Ушинський, — якою вона є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її буденними потребами і з усіма великими духовними вимогами... Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, — а засоби ці величезні».

Дитина формує себе із середини, зазначав С. Френе, і цей процес суворо індивідуальний.

Основні положення цього принципу:

— організація колективної діяльності з урахуванням особливостей психології колективу і психіки особистості відповідно до вимог психологічної та педагогічної наук, інструкцій, особливостей і змісту конкретної діяльності;

— диференціація змістового компоненту виховного процесу з огляду як на колективні, так і на індивідуальні потреби вихованців;

— всебічне вивчення і знання індивідуально-психічних особливостей вихованців та їх урахування під час організації та проведення колективної та індивідуальної виховної роботи;

— оптимальне поєднання колективних та індивідуальних форм і методів виховної роботи у колективі;

— широке залучення вихованців до самовиховання;

— надання переваги таким методам виховання, які спираються на педагогіку співробітництва;

— знання різноманітних проявів соціально-психологічних явищ у колективі під час здійснення навчально-виховного процесу й уміле керування ними у виховних цілях;

— педагогічний аналіз результатів виховання з наступним коригуванням тощо.

Принцип єдності, погодженості та спадковості виховних впливів, зусиль і дій школи, сім 7 та громадськості. Єдність виховної діяльності досягається загальним цілеспрямованим підходом всіх категорій вихователів до вирішення виховних завдань. Здійснення виховного впливу завдяки єдиним підходам до цілей та завдань виховання, єдиним принципам і методам педагогічного впливу, єдиним вимогам і критеріям оцінки стану справ у колективі — в цьому полягає суть єдності у вихованні. Все це, безумовно, не обмежує творчої ініціативи вихователів у виборі оптимальних прийомів і способів виховного впливу, їхньої неповторності й унікальності.

Як свідчить досвід, зусилля вихователів не будуть ефективними, коли вони не скоординовані. Тому їх треба узгодити як за змістом, так і за часом, місцем, методами та формами виховних впливів з урахуванням індивідуально-психічних особливостей вихованців, їхнього попереднього життєвого досвіду, мотивації до професійної діяльності, специфіки діяльності конкретного колективу.

І. Кант говорив, що виховання є мистецтвом, яке повинне вдосконалюватися протягом багатьох поколінь, і тому кожне покоління, озброєне знаннями попереднього, може більше й більше займатися вихованням, яке пропорційно й доцільно розвиває природні здібності людини і таким шляхом веде весь рід людський до його призначення.

2.3 Принцип, що стосується навчально-пізнавальної діяльності вихованців

Принцип свідомості, самодіяльності та активності вихованців. С. Френе підкреслював, що в кожній дитині закладено більше істин, ніж у всіх педагогічних підручниках разом узятих, а функція педагога полягає в тому, щоб допомогти дитині виявити в собі та розвинути те, що їй органічно притаманне.

Однією з умов досягнення успіху у виховній діяльності є перетворення вихованця на активну постать. Активне життя дитячої думки В. О. Сухомлинський вважав найголовнішою передумовою свідомого ставлення до виховання, міцних, глибоких знань і делікатних інтелектуальних взаємовідносин у колективі. Бути суб'єктом виховання означає перетворитись із пасивної особи в активну, тобто стати архітектором власного творчого самовдосконалення. Найбільш повно технологію такої роботи розкриває особистісно орієнтована педагогіка.

Ефективність у реалізації цього принципу можлива за додержання таких правил:

— формування широкого кругозору щодо різноманітних проблем життя народу України;

— створення у вихованців позитивного уявлення про майбутню професійну діяльність;

— вироблення мотивації навчально-пізнавальної та професійної діяльності;

— формування всебічного інтересу до конкретного фаху;

— зацікавлення вихованців у результатах своєї праці і показ цих результатів для досягнення успіху у власній професійній діяльності та колективу;

— перетворення вихованців у зацікавлених та активно діючих осіб життєдіяльності колективу;

— визначення конкретних цілей і завдань виховного процесу, кожного виховного заходу;

— надання особистісного смислу і конкретного змісту

діяльності вихованців;

— спонукання вихованців до правильної самооцінки власних дій, вчинків, виховання у них звичок самоаналізу і самоконтролю та потреби самовдосконалення тощо.


Висновок

Узагальнюючи сучасні методологічні та теоретичні підходи до обґрунтування системи принципів виховання, які існують на сьогоднішній день у педагогіці, можна вивести таку систему принципів виховання:

- цілеспрямованість;

- суспільна спрямованість, зв'язок із життям; sвиховання в праці;

- виховання в колективі та через колектив;

- суб'єкт-суб'єктний характер виховних взаємин;

- гуманізм і демократизм у поєднанні з високою вимогливістю та пошаною до особистості вихованця;

- опора на позитивні якості в колективі та особистості вихованця;

- наступальність, активність, системність і конкретність виховних заходів;

- свідомість, самодіяльність та активність вихованців;

- поєднання комплексного, диференційованого та індивідуального підходів у виховній діяльності;

- єдність, погодженість і спадковість виховних впливів, зусиль і дій школи, сім'ї та громадськості;

- оптимізація виховного процесу.

Вихователеві необхідно орієнтуватися у своїй діяльності не на окремі принципи виховання, а на систему, яка забезпечує оптимізацію як процесуальної, так і змістової сторін виховання.


Використані джерела

1. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник. К., !997. С. 270.

2. Подласый И.П. Педагогика. Новый курс:, В 2 кн. М., 1999. Кн. 2. С. 40.

3. Грузинський В.М, Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія. К., 1995. С. 86—87.

4. Концепція виховання дітей та молоді у національній системі освіти // Інформаційний збірник Міністерства освіти України. 1996. № 13. С. 5—6.

5. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: У 5 т. К.. І976. Т. І. С. 37.

6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. Т.1. С. 412.

7. Сухомлинський В.О. Засоби виховного впливу на учня: Засідання психологічної комісії // ЦДАВО України. Ф. 5097. Спр. 716. Арк. 3.

8. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. Т. 2. С. 591.

9. Сухомлинський В.О. Вибрані твори. Т. 4. С. 10.

10. Ушинськиіі К.Д. Людина як предмет виховання // Вибр. пед. твори: У 2 т. К., 1983. Т. 2. С. 207.