У прислівникових сполученнях, утворених повторенням того самого змінюваного слова в різних відмінках, усі частини пишуться окремо: кінець кінцем (називний + орудний відмінки), один одинцем, одним одно, раз у раз (називний + знахідний відмінки), день у день, нога в ногу, час від часу, один в один, сам на сам, з роду в рід, з дня на день, з кінця в кінець. Але три прислівники пліч-о-пліч, віч-на-віч, всього-на-всього, у яких слово повторюється в тому самому (родовому) відмінку, пишуться через два дефіси.
Програма з рідної мови для початкових класів [49] передбачає вивчення прислівника як частини мови у 4 класі. Учні ознайомлюються з такими основними ознаками прислівника:
1. Поняття про прислівник як частину мови (значення, питання, роль у реченні, зв’язок з дієсловами). Незмінюваність – основна граматична ознака прислівників. Практичне ознайомлення з правописом найуживаніших прислівників.
2. Прислівники, близькі і протилежні за значенням. Поширення речень (тексту) прислівниками. Побудова речень з однорідними членами, вираженими прислівниками.
3. Спостереження за роллю прислівників у тексті. Вибір з поданих прислівників тих, які найбільше відповідають меті та типу висловлювання.
4. Вживання прислівників під час побудови текстів. Уміння користуватися орфографічним словником для правильного написання прислівників.
В результаті вивчення прислівника в учнів повинні сформуватися практичні уміння розрізняти серед поданих слів прислівники, ставити до них питання; будувати сполучення слів з прислівниками;
Молодші школярі дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати прислівники в тексті, знайомляться з прислівниками, близькими і протилежними за значенням, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних прислівників.
Завдання вчителя під час формування поняття «прислівник» полягає в тому, щоб:
- досягти практичного усвідомлення прислівника як лексико-граматичної групи слів;
- навчити розпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови;
- сформувати вміння вживати цю групу слів у практиці усного й писемного мовлення;
- домогтися, щоб учні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників, передбачених програмою [28, 169-170].
Формування граматичного поняття «прислівник» починається з виявлення в цій частині мови трьох ознак: питання, на які відповідає прислівник, його незмінність і зв'язок з дієсловами.
Із цією метою вчитель організовує спостереження дітей за лексико-граматичними ознаками слів тихесенький і тихесенько у таких, наприклад, реченнях: Тихесенький вечір на землю спадає (В. Самійленко) і Тихесенько вітер віє (Т.Шевченко). Учні виписують словосполучення з цими словами і визначають, якою частиною мови вони є.
Якщо приналежність слова тихесенький до розряду прикметників учням встановити легко, то визначення слова тихесенько як частини мови викликає у них певні труднощі. Виникає питання: якою ж частиною мови є слово тихесенько? Так створюється проблемна ситуація. Вихід із неї буде знайдено в ході евристичної бесіди:
—У чому схожість і відмінність слів тихесенький і тихесенько? (Обидва слова називають ознаку, але відповідають на різні питання: який? — тихесенький, як? — тихесенько.)
—З якими словами пов'язані ці слова у виписаних словосполученнях? (Вечір, віє.)
—Які ознаки показують ці слова? (Ознаку предмета і дії.)
— Що станеться із словом тихесенький, коли змінити слово вечір? А із словом тихесенько, якщо змінити слово віє? (Слово тихесенький змінюється, а тихесенько — ні.)
Отже, учні роблять висновок, що є слова, які показують ознаку дії і є незмінними. Учитель вводить термін на позначення слів такого типу — прислівник. У ході подальшої роботи розширюється уявлення дітей про прислівник. Внаслідок виділення прислівників у тексті чи окремих реченнях учні усвідомлюють, що прислівники відповідають ще й на питання де? куди? коли? і пояснюють дієслова. У реченні є другорядними членами.
Закріплення одержаних відомостей про прислівник відбувається під час виконання учнями різних тренувальних вправ, таких як:
—виписування з тексту дієслів із прислівниками (на які питання відповідають виписані прислівники?);
—утворення від іменників однокореневих прикметників, а потім прислівників (складіть з ними речення чи словосполучення);
—заміна однокореневими прислівниками слів, поданих в дужках (веселий, радісний) і т.ін. [29, 81].
Виконання різноманітних лексичних вправ сприяє не тільки розвиткові мовлення дітей, а й закріпленню в них навичок у розпізнаванні та правильному написанні прислівників.
Отже, ознайомлення четвертокласників з прислівником як частиною мови передбачає формування поняття прислівника, уявлення про незмінюваність як основну граматичну ознаку. Також відбувається практичне ознайомлення з правописом найуживаніших прислівників та вживання прислівників під час побудови текстів. В результаті вивчення прислівника в учнів повинні сформуватися практичні уміння розрізняти серед поданих слів прислівники, ставити до них питання; будувати сполучення слів з прислівниками.
Розділ ІІ. Дослідно-експериментальна робота з розвитку мовлення молодших школярів при вивченні прислівника
2.1 Методичне забезпечення вивчення прислівника в початковій школі
Структуру курсу української мови, яка існує в початковій школі, побудовано за принципом змістового узагальнення. Цей принцип, визначений В.В.Давидовим, полягає в тому, що „засвоєння знань загального й абстрактного характеру передує знайомству з більш частковими і конкретними знаннями — останні мають бути виведені з перших як із своєї єдиної основи” [50, 158].
Але аналіз діючих підручників з української мови для 1-4 класів свідчить, що основну увагу в роботі над словом у них спрямовано на опрацювання окремих граматичних категорій [48]. Робота над розділом "Морфологія" в цих підручниках зводиться до вивчення частин мови. Завдання ж лексичного, фонетичного, синтаксичного характеру є епізодичними, а в багатьох вправах, які стосуються вивчення частин мови, вони відсутні. Тому вивчення слова, його лексичних, фонетичних і граматичних значень на синтаксичній основі є тим продуктивним шляхом, який допоможе органічно поєднати в єдиний процес оволодіння молодшими школярами елементами лексики, фонетики, морфології та синтаксису в процесі їхньої активної мовленнєвої діяльності.
Лексика – один із найбільш цікавих для учнів розділів: слова – об'єкт вивчення лексики – своїми значеннями безпосередньо пов'язані з предметами і явищами реального світу, який оточує школярів [52]. Формування лексичних уявлень і понять є одним із засобів збагачення, уточнення та активізації словника. Опанування найпоширеніших понять лексикології прово-диться з метою закріплення отриманих знань та створення умов для роботи зі стилістики і розвитку мовлення.
У молодшому шкільному віці формується початкова система граматичних понять. Здійснюється це не одразу, оскільки одні граматичні поняття засвоюються учнями за кілька уроків (наприклад, поняття про корінь, суфікс чи префікс). Інші (іменник, прикметник, дієслово) формуються протягом усіх чотирьох років навчання дітей у школі. Граматичні поняття формуються внаслідок тривалої роботи над відповідним мовним матеріалом, запропонованим учителем. Ця робота складається з таких компонентів, як сприймання окремих однорідних мовних явищ, абстрагування, виділення істотних для даної групи явищ ознак, узагальнення їх у спеціальному слові-терміні [33, 24].
Як і будь-який процес пізнання, засвоєння граматичних понять відбувається у процесі виникнення і вирішення своєрідних суперечностей, що є рушійною силою засвоєння. Так, у початкових класах учні вивчають морфемну будову слова, частини мови, речення. У зв'язку з цим засвоюють поняття «іменник», «прикметник», «дієслово», «прислівник» тощо.
Щоб оволодіти цими поняттями, учням потрібно здійснити складну розумову роботу: вичленувати (абстрагувати) істотні ознаки, об'єднати (узагальнити) їх в одну групу, засвоїти (осмислити) спеціальну термінологію. Засвоюючи, наприклад, поняття «прислівник», учень мусить усвідомити, що означають і які граматичні форми мають слова, що належать до цієї частини мови [42, 152].
Про ступінь засвоєння понять учителі часто судять із відповідей дітей, у тому числі і з того, як діти запам'ятали визначення чи правило. Однак відповіді не завжди відбивають справжній стан речей. Відомі непоодинокі випадки, коли діти знають визначення понять, але не вміють скористатися своїми знаннями на практиці. Тому більш надійним і переконливим прийомом перевірки знань учнів є виконання ними самостійних робіт, наприклад, граматичного розбору, групування слів за певною ознакою тощо.
За послідовністю формування граматичних понять можна простежити, зокрема, під час опрацювання теми «Прислівник» [28].
Молодші школярі знайомляться з прислівником як частиною мови тільки в 4 класі. Вони дістають перше уявлення про специфічні особливості цієї частини мови, вчаться розпізнавати її в тексті, знайомляться з прислівниками, близькими і протилежними за значенням, практично засвоюють правопис найчастіше вживаних прислівників.
Завдання вчителя під час формування поняття «прислівник» полягає в тому, щоб досягти практичного усвідомлення прислівника як лексико-граматичної групи слів; навчити розпізнавати прислівники серед відомих дітям частин мови; сформувати вміння вживати цю групу слів у практиці усного й писемного мовлення; домогтися, щоб учні практично оволоділи навичками правопису найпоширеніших груп прислівників [31, 27].
Під час формування граматичного поняття прислівника слід учити школярів абстрагуватися від лексичного значення конкретних слів, узагальнювати (синтезувати) те спільне (граматичне), що властиве певній мовній категорії. Кінцевою метою є формування уміння застосовувати набуті граматичні знання безпосередньо з метою спілкування. Для цього проводиться робота з розвитку мовлення, спрямована на формування в учнів умінь вживати прислівники в усному і писемному мовленні.