Малюка з руховими розладами, особливо з дитячим церебральним паралічем, слід повертати у сні з одного боку на інший. Якщо дитина спить на животі, його голівка мусить бути повернута в сторону. Якщо це не так, необхідно слідкувати, щоб вночі він не спав на животі.
Якщо малюк спить більше норми, не хвилюйтесь, пам’ятайте, що його нервова система дуже слабка і потребує більше відпочинку.
Якщо у дитини судоми, матері слід бути особливо до неї уважною під час нічного сну; добре, якщо хтось з членів сім’ї спить в одній кімнаті з малюком.
Деякі діти з відхиленням в розвитку можуть, не просинаючись, кричати увісні, інколи, навіть, вставати і ходити по кімнаті. Якщо ці стани досить регулярні, виникають в один і цей же час після засинання, і особливо якщо в цей час дитина мочиться, батькам обов’язково слід проконсультуватись з лікарем, оскільки в таких випадках необхідне спеціальне лікування.
При годуванні хворої дитини слід звернути увагу на те, як вона засвоює різноманітні види їжі. Деякі діти, що відстають в психомоторному розвитку, можуть мати різноманітні вроджені порушення обміну речовин, у зв’язку з чим вони не засвоюють окремі продукти, молоко, цукор, білкову їжу. У всіх цих випадках необхідно якомога раніше звернутися до лікаря і суворо дотримуватись призначеної ними дієти.
Дуже важливо для виховання і соціалізації хворої дитини розвинути у неї навики самообслуговування.
Оскільки у всіх дітей з відхиленням розвитку важко формуються тонкі ручні навики, які необхідні при самообслуговуванні, для їх розвитку потребуються спеціальні заняття, що проводяться в декілька етапів. На першому етапі дитину слід навчити вмінню брати і опускати предмети, перекладати їх з руки в руку.
Для того, щоб дитина навчилася самостійно їсти, повинна вміти підносити свою руку до рота, потім брати хліб і також підносити його до рота, брати ложку, самостійно їсти, потім дитина мусить навчитись тримати горнятко і пити з нього. Дитині з відхиленнями, щоб оволодіти всіма цими навиками, слід приділяти як найбільше самостійності.
Для того, щоб дитина засвоїла навики вдягання, треба навчити її спочатку розстібати великі, потім менші ґудзики, правильно орієнтуватись в одязі. Багато дітей довго не можуть запам’ятати – правий і лівий черевики, довго не можуть навчитися застібати гачки, зашнуровувати черевики. Всі ці навики слід тренувати в ігровій діяльності, а після того, як вони закріпляться, переносити в життя самої дитини. Після схожих занять у дитини, як правило, з’являється бажання до самостійної діяльності. Правда, виходить це в дитини ще дуже незручно і повільно. Але у всіх випадках важливо не пропускати момент, коли малюк починає проявляти активність в одягненні, чи в харчуванні. Спочатку дорослий виконує деякі дії разом з дитиною, коментуючи їх. Правда, свою допомогу дорослий повинен суворо дозувати, з врахуванням можливостей дитини.
Дитину слід якомога раніше привчати до порядку. Перед сном вона повинна акуратно покласти одяг на стілець, поставити тапочки біля ліжка, а перед тим забрати іграшки на місце.
Всіх дітей з відхиленням в розвитку, незалежно від їхнього стану, слід навчати навикам охайності. Але це потребує від батьків дуже великого терпіння і наполегливості.
Розвиток навиків охайності у дітей з відхиленням в розвитку зазвичай викликає певні негаразди, що пов’язані як зі специфікою їх захворювання, так нерідко з помилками виховання. Багато батьків, які надмірно турбуються про майбутнє своєї дитини, починають дуже рано привчати її до її до навиків охайності; інші, навпаки, шкодуючи дитину, не приділяють цьому питанню в перші роки життя певної уваги. В обох випадках порушується формування навиків охайності.
Щоб уникнути цих помилок батькам корисно знати особливості розвитку навиків охайності у здорової дитини: до року у дитини, як правило, не встановлюється зв’язок між предметом і його призначенням, чому і не слід прагнути прищеплювати в цьому віці звичку користуватись горщиком. Цей зв’язок у більшості дітей з’являється на другому році життя. Але на цьому віковому етапі домінуючою формою діяльності є рухова, і дитина інколи буває нею захоплена, особливо засвоєнням ходьби, що часто забуває про контроль над функцією сечового міхура. Тільки поступово, з віком цей контроль починає закріплюватись. У 2 роки більшість дітей мають частково сформовані навички охайності, але в цьому віці дитина може почувати стурбованість при користуванні горщиком, декілька разів зістрибуючи з нього. І тільки поступово до 3–3,5 років звички охайності стають більш стійкими.
Дуже важливо, щоб батьки хвалили дитину, коли вона проявила звичку охайності, і зовсім не сварили, якщо цього не сталося. Навіть розумово відстала дитина відчуває, що вона зробила погано, тому грубість батьків викликає у неї стурбованість і не допомагає закріпленню звички, а, навпаки порушує її за рахунок емоційного стресу.
Для виховання звички охайності важливо, щоб батьки пропонували дитині горщик в суворо відведений час. Важливо розвинути у дитини бажання втішити батьків, тому що зрозуміти, чому слід користуватись горщиком, дитині ще важко.
При вихованні звички охайності батьки повинні мати на увазі наступні моменти, пов’язані зі специфікою аномального розвитку: знаходячись на горщику, дитина не повинна відчувати страх. Щоб почувати себе спокійно, їй слід бути поряд з дорослим; не можна давати дитині іграшки, тому що увага переключається на них; для багатьох дітей буває важко перебувати в позі сидіння.
Роль сім’ї у вихованні дитини раннього віку з порушенням психомоторного розвитку надмірно велика. Батькам корисно знати слова відомих французьких вчених, які присвятили своє життя навчанню і вихованню аномальних дітей, – А. І Ф. Бронер: «Чекати розумового прогресу від дитини лише тільки тому, що вона одержує від вас таблетки і порошки, це все рівно, як внести добрива. Слід також і сіяти!»
Тими словами сказано дуже багато. Практичний досвід роботи свідчить, що сучасні батьки головну роль в подоланні порушень психомоторного розвитку відводять медикаментозному лікуванню. Дійсно, в останні роки з’явилось багато нових ефективних препаратів, які спричиняють дозрівання мозку і покращують його функціонування. Але навіть найкраще медикаментозне лікування є ефективним лише при правильному сімейному вихованні і проведення батьками цілої системи спеціальних вправ. Виховання дитини з відхиленням в розвитку є корекційним, воно спрямоване на подолання існуючих в даний час порушень і на попередження можливості їх виникнення в подальшому.
Тисячі сімей можуть допомогти своїм дітям, якщо прагнуть використовувати системи корекційного виховання як можна раніше, вже з перших місяців життя дитини. Ця система корекційного впливу необхідна не лише для дітей з важкими ураженнями і захворюваннями центральної нервової системи, але й для дітей, так званої, групи ризику, для дітей, які народилися передчасно, доношених, але ослаблених, дітей, які перенесли легку асфікцію в пологах чи народжених від матері, у якої були токсикози вагітності чи різноманітні захворювання і т.д.
Корекційне сімейне виховання особливо важливе в перші роки життя дитини, так як добре відомо, що саме перші 2–3 роки життя є критичними періодами розвитку, етапом найінтенсивнішого формуванні «функціональних ансамблів» нервово-психічної діяльності. В цей період спостерігається ранимість ще не сформованих функціональних систем, так і максимальна готовність їх до стимуляції і тренування.
При виборі підходу до виховання батькам слід обов’язково врахувати специфіку захворювання дитини, поставлений лікарем діагноз і по можливості використовувати характеристики синдромів і захворювань.
При проведенні подібної роботи батьки повинні мати чітке уявлення про те, як проводити ці заняття, як і чому вчити дитину, і в якій послідовності, як відноситись до важких моментів, що виникають під час занять.
На всіх заняттях, та не тільки на них, дорослим слід виховувати у дитини увагу та цікавість до людей і предметів. Заняття будуть більш успішними, якщо вони приємні і цікаві для малюка. Дуже важливо врахувати можливості дитини, надмірна втома і збудливість все можуть зіпсувати. Батьки, як барометри, повинні вловлювати цей момент, коли слід зупинити заняття, поки ще дитина сама не відмовилась від його продовження. І не забувайте похвалити малюка, погладити, похвалитись його успіхами перед татом, друзями.
Першочерговою задачею корекційного виховання є стимуляція сенсомоторного виховання дитини.
Відомо, що в процесі розвитку дитини функціональні системи взаємодіють одна з одною. Такий стан особливо виражений у дітей раннього віку. Так, на першому році життя психічний розвиток дитини тісно пов’язаний з формуванням її моторики. Тому розвиток сенсомоторних функцій у взаємозв’язку в процесі емоційно-позитивного спілкування дитини з мамою є основою формування всіх психічних функцій: мовлення, уваги, цілеспрямованої діяльності, емоційних реакцій, мислення і свідомості.
Сенсомоторне виховання спрямоване на розвиток органів відчуття і моторики дитини одночасно.
Якщо дитина має порушення опорно-рухового апарату, різноманітні прояви дитячого церебрального паралічу, при проведенні занять слід особливо потурбуватись про правильне положення її тіла, голови, рук, ніг, підібрати зручну і корисну для дитини поставу для занять. В ряді випадків з цією метою слід проконсультуватись з лікарем-невропатологом чи спеціалістом з лікувальної фізкультури. Більшість дітей з церебральним паралічем перед початком спеціальних занять потребують загального м’язевого розслаблення.