Водночас, фізичне виховання не можна розглядати лише як фізичні вправи та гігієнічні находи. З метою досягнення оптимальною та стійкого результату. У промесі фізичною виховання необхідно дотримуватися певних умов. А саме:
1. Навчати дитину правильно відчувати і сприймати рухи свого тіла. Дня цього потрібно розвивати у неї увагу не лише до вказівок дорослого, а й до власних рухів і дій під час виконання фізкультурних вправ, у грі, у праці. Це сприятиме самоконтролю за власними діями і рухами, самокорекції.
2. Привчати дитину до систематичних занять фізкультурою, сприяти формуванню у неї фізкультурних навичок, умінь, звичок.
3. Сприяти виникненню у дитини позитивного емоційного ставлення до занять фізкультурою.
4. Обов'язково враховувати не лише вікові, а й індивідуальні особливості розвитку дошкільника (стан здоров'я та фізичного розвитку, здібності, риси характеру, темперамент тощо).
5. Бути співучасником рухового режиму вашої дитини. Ваш інтерес та ваша участь у рухливих іграх, фізкультурних вправах сприятиме виникненню та підвищенню її активності. За таких умов вона відчуватиме себе значно впевненіше і досягатиме кращих результатів.
При цьому не варто забувати про те, що надзвичайно важливу роль у формуванні рухів відіграють щоденна побутова праця, рухливі ігри та музично-рухові заняття, які можна організувати в умовах сім'ї.
Розумове виховання
Сім'я дитини з особливостями розвитку, безумовно, має звернути особливу увагу на її розумове виховання. Воно спрямовується на поступове розширення й уточнення кола понять та уявлень про довкілля, на розвиток і корекцію пізнавальної діяльності дитини, її мовлення та мислення, і потребує від батьків дотримання певних умов.
Одна з необхідних умов розумового розвитку дитини – можливість нормального спілкування її з іншими людьми.
Оскільки у дітей з порушенням інтелекту ця можливість виявляється обмеженою, надзвичайно важливо є те, щоб батьки зробили все можливе для встановлення контактів між дитиною та іншими членами родини. Необхідно також забезпечити залучення вашої дитини в якомога ширше коло ровесників. А там, де виявляється ускладненим мовленнєвий контакт, можна застосовувати наочно-дійові способи спілкування.
1. В основі розумового розвитку дитини лежить її сенсорне виховання.
Відчуття є основою знань про навколишній світ. Сенсорні (чуттєві) процеси органічно входять в усі види і форми спілкування дитини із довкіллям. Сенсорні, орієнтувальні дії (дії руки, що обмацує предмети, рухи ока, що обстежує предмет тощо) у дошкільника дуже недосконалі. Вирішальну роль у ньому розвитку відіграє навчання та виховання. Основним у формуванні сенсорних здібностей дітей, як доводять психологи, є навчання їх узагальненим способам обстеження предметів, перенесення засвоєних способів дій у нові умови, на нові предмети. Це дає змогу дітям самостійно орієнтуватися, в різноманітних властивостях нових предметів, явищ.
Варто пам'ятати, що виховання зорової, слухової, тактильної, нюхової, смакової та іншої чутливості має бути пов'язане з життєвими потребами дитини, з процесом і результатами діяльності, орієнтацією у просторі, диференціацією предметів за їх властивостями, з малюванням, ліпленням, конструюванням, цілеспрямованими рухами.
Чутливість дитини найкраще розвивати у процесі вправляння. Прикладами можуть бути:
– формування здатності диференціювати подразники (знаходження відмінності між подразниками, спочатку більшої, а потім меншої);
– розвиток здатності розрізняти звукові і світлові подразники, силу тиску, запахи, смакові відтінки і користуватися цими знаннями та вміннями при виконанні різноманітних доручень, у процесі ігрової та навчальної діяльності, самообслуговування (розрізнення відтінків кольору, знаходження відмінності в розмірах і вазі предметів, у висоті та силі звуків тощо);
– розвиток кінестетичної чутливості (здатності із заплющеними очима визначити положення і рух власних частин тіла): пройти із зав'язаними очима поміж стільчиками, не зачепившись; дійти до столу і взяти показану перед тим іграшку; влучити м'ячем у ціль; натиснути на пружину з певною силою; запам'ятати силу тиску і повторити його тощо.
2. Розумове виховання дитини в сім'ї передбачає розвиток у неї словесного мовлення.
Формування мовлення здійснюється у процесі ознайомлення дитини з довкіллям, у зв'язку з різними видами її діяльності – ігровою, трудовою, а надалі й учбовою.
Розумове виховання дитини, що має порушення інтелекту, обов'язково потребує чіткої організації її діяльності (ігрової, трудової, учбової), формування у неї практичних умінь і навичок, розвитку-пізнавальних процесів і мовлення (розуміння значення слів, звертання, залучення до діалогічного мовлення тощо). Виключно важливу роль у корекції розумового розвитку таких дітей відіграє праця в усіх її видах.
Моральне виховання
Спеціальним завданням морального виховання дитини з порушеннями інтелекту в сім'ї є корекція (виправлення послаблення симптоматики порушень) і компенсація (відновлення недорозвинених чи порушених психічних функцій шляхом використання збережених або перебудови частково порушених функцій) вторинних відхилень у розвитку особистості. Ці відхилення ускладнюють спілкування з ровесниками і дорослими. На формування особистості дитини негативно впливає обмежений чуттєвий і практичний досвід, недостатнє розуміння поведінки людей, соціальних вимог. Все це. безумовно, ускладнює набуття та узагальнення ними морального досвіду.
Роль сім'ї в моральному вихованні дитини з певним розладом вирішальна, тож батькам надзвичайно важливо досягти взаєморозуміння з нею. Адже за неправильного виховання у таких дітей досить часто виникає недовіра і навіть ворожість до інших людей внаслідок недостатнього розуміння мотивів їхніх вчинків, а іноді й через протиставлення себе «нормальним» дітям чи дорослим. Такі діти прагнуть ізолюватися, замкнутися в собі, або ж поводяться агресивно.
Часто у дитини з вадами психофізичного розвитку виникає почуття неповноцінності, що перешкоджає налагодженню нормальних взаємин з оточенням. Тому необхідно знайти правильну лінію поведінки стосовно такої дитини, хоча це нелегко.
Надмірне опікування, оберігання від будь-яких труднощів шкодять особистості дитини, оскільки вона стає пасивною та несамостійною. Як наслідок, – з одного боку, поглиблюється почуття неповноцінності, а з другого – розвивається егоїзм.
Батьки мають висувати розумні вимоги, з урахуванням можливостей дитини; виховувати віру у власні сили й можливості, почуття оптимізму та захищеності; вимогливість до себе, бажання й уміння піклуватися про інших. Водночас, надзвичайно позитивну роль у моральному вихованні такої дитини відіграє залучення її до дитячого колективу, де вона матиме змогу навчитися рахуватися з інтересами інших, допомагати товаришам: де у неї більш успішно формуватимуться та розвиватимуться такі якості, як самостійність, колективізм та ін.
Засвоєння дитиною моральних категорій, що регулюватимуть їхню поведінку надалі («можна» – «не можна», «добре» – «погано»), відбувається спочатку під впливом схвалення чи засудження вчинків дитини. Помічаючи і схвалюючи поведінку дитини, батьки в такий спосіб зміцнюють її віру в себе, у власні сили і можливості, сприяють підвищенню самооцінки. Але при цьому оцінка вчинків дитини має бути не загальною, а конкретною (оцінюється не поведінка взагалі, а певний вчинок). До того ж необхідно дбати, щоб дитина розуміла, чому саме цей вчинок оцінюється позитивно, а інший – негативно. Це сприятиме формуванню відповідної мотивації дій і вчинків.
Емоційна сфера, яка особливо страждає у дітей з психофізичними порушеннями, самотужки не розвиватиметься, вона потребує спеціального виховного впливу. Потрібно навчити дитину сприймати емоції та самій виявляти їх (співчувати, жаліти, радіти, допомагати тощо). Для цього необхідно розказувати і показувати, як виявляти своє ставлення до інших, фіксувати увагу дітей на відповідних переживаннях іншого, на діях, вчинках, виразі обличчя, в яких виявляються ці переживання.
Батькам слід мати на увазі, що не всі оточуючі знайомі з особливостями їхньої дитини, і для того, щоб запобігти виникненню можливих непорозумінь (чи навіть конфліктів), потрібно тактовно й обережно пояснювати їм деякі особливості спілкування з такою дитиною.
Особливе значення у формуванні моральних якостей має шкільна праця дитини в сім'ї (самообслуговування, допомога у побуті), яка є надзвичайно ефективним коригуючим засобом у вихованні. У кожного, і навіть у дитини з порушеннями розвитку, в сім'ї має бути свій обов'язок. Батьки повинні всіляко заохочувати участь дитини у сімейних справах, схвалювати успішне виконання доручення, за необхідності допомагати.
Таким чином, внаслідок правильно організованого процесу сімейного виховання, у дітей формуються моральні почуття, поняття, переконання, виховуються відповідні мотиви поведінки, потреби, правильне ставлення до праці, до людей, до своїх обов'язків.
Естетичне виховання
Естетичне виховання має стати невід'ємною складовою загального процесу сімейного виховання. Сім'я повинна навчати розумово відсталу дитину відчувати прекрасне (в явищах природи, мистецтві, побуті, праці), розуміти його, брати участь у його створенні, поводитися у відповідності з естетичними нормами.
У нормі естетичні почуття виникають внаслідок відображення в свідомості людини гармонії звуків, кольорів, форм і рухів, явищ довкілля. Своєрідність розвитку дитини, яка має відхилення у розвитку, створює особливі умови для реалізації завдань естетичного виховання.
Інтелектуальний та емоційний недорозвиток дітей із порушеннями інтелекту ускладнює сприймання та розуміння виявів краси.