Досвід переконує також, що сили і можливості дітей набагато зростають, коли їхня праця не розрізнені операції, а тривала діяльність, заснована на цікавому задумі. Кожну фізичну працю дитини треба розглядати в тісному зв'язку з усім її духовним життям.
12. Єдність праці і багатогранного духовного життя.
Людина живе не однією працею. Радощі праці відкриваються перед нею лише тоді, коли їй доступні також і інші радості, культурні цінності і духовні блага – художня література, музика, живопис, спорт, подорожі. Ці блага і цінності допомагають глибше осмислити і пережити радість творчості, створення. Чим більше джерел людської культури відкрито перед розумом і серцем, тим у більшій мірі праця облагороджує людину. Треба домагатися того, щоб у колективі ніколи не припинялося багатогранне духовне життя.
У процесі трудового виховання в сім'ї, в загальноосвітніх навчально – виховних закладах важливо творчо підходити до реалізації вимог цих принципів.
1.3 Шляхи, засоби та методи трудового виховання
Трудове виховання є довготривалим процесом. По суті, воно охоплює все життя людини. Але основи закладаються в дитинстві. Значною мірою риса працьовитості людини є моральною категорією, належить до загальнолюдських морально-духовних цінностей. Тому так важливо в ранньому дитинстві сформувати психологічні засади працелюбства людини.
Основними шляхами (напрямками) трудового виховання є такі:
1. Родинно-побутова трудова діяльність, у процесі якої закладаються психологічні основи любові до праці, формуються вміння і навички у різних видах побутової праці, почуття обов'язку та відповідальності. Школа трудового виховання в сім'ї є найважливішим етапом розвитку особистості. Тенденція частини батьків вилучити дітей зі сфери праці взагалі, з надією, що вони прилучаться до трудових процесів пізніше, після закінчення школи, є помилковою і згубною для розвитку дитини. Вона веде до інфантилізму особистості. Праця дітей в сім'ї має бути посильною, різноманітною, продуктивною, цікавою, систематичною.
2. Перебування вихованців у дошкільних виховних закладах. Тут усі діти відповідно до програми залучаються до різних видів трудової діяльності, в першу чергу у них формуються вміння і навички обслуговуючої праці.
3. Заняття в загальноосвітніх навчально-виховних закладах. Тут вихованці займаються двома основними видами праці – розумовою та фізичною. Навчальними планами і програмами передбачена чітка система залучення учнів до розумової та фізичної праці впродовж усіх років навчання. Зміст такої праці визначено з урахуванням віку учнів, соціально-економічних потреб. Проте фізична праця має переважно навчальний характер, мало приділяється уваги залученню вихованців до системи продуктивної праці, яка є домінуючим фактором у формуванні соціальної зрілості особистості.
4. Участь у систематичній продуктивній діяльності. До неї залучаються дорослі люди, які отримали певну професію.
5. Заняття у професійних навчальних закладах, які забезпечують підготовку людей до активної професійної діяльності відповідно до соціально-економічних потреб держави.
Засоби трудового виховання охоплюють велику кількість предметів, дій, знарядь тощо, які допомагають людині здійснювати певні трудові операції — це фізичні зусилля людини, знаряддя праці, обладнання, природні багатства та ін.
Форми трудового виховання вирізняються своєю різноманітністю. До них можна віднести: уроки праці, гуртки, студії, трудові десанти та ін.
Трудове виховання є складовою всебічного гармонійного розвитку особистості. Тому загальні методи виховання мають бути ефективно використані і в системі трудового виховання: переконання, приклад, вимога, вправи, вправляння, заохочення, покарання.
2. Праця, як один з основних компонентів формування особистості з досвіду В.О. Сухомлиського
Для Сухомлинського виховання в праці – це, насамперед, виховання любові до праці. Але, звичайно, одночасно ця робота вихователя допомагає йому вирішити ще багато задач. Підтримка любові до навчання, до знань; виховання любові до людей, до природи, до всього живого і прекрасного; розвиток схильностей; зміцнення колективізму; підготовка до вибору професії; виховання характеру, моральності, переконань – усі педагогічні цілі, скільки їх є, зливаються в один вузол, що цього разу називається "праця".
Немає окремо "розумового", окремо "морального", окремо "трудового" виховання. Перед педагогом щось ціле – дитина, її духовне життя.
Перша і головна мета – прищепити дитині любов до праці.
Сухомлинський говорив, що для нього немає "праці взагалі" і немає "фізичної праці взагалі", а є: праця навчальна – і продуктивна; праця короткочасна – і довготривала; праця оплачувана – і безкоштовна; праця ручна – і механізована; праця в майстерні – і праця у полі; праця індивідуальна – і колективна.
Виявляється, для правильного трудового виховання потрібно використовувати всі ці види праці в їхній різноманітності.
Дитина повинна розуміти, що і для чого вона робить. Буденна праця перестає бути нудною, якщо вона починається з задуму, із мрії і закінчується появою почуття задоволення і гордості.
Праця завжди має дві сторони – особисту (схильності, інтерес, майстерність) і суспільну – створення матеріальних цінностей. Сухомлинский підкреслює, що для оцінки педагогічної значимості праці потрібно бачити обидві ці сторони одразу
2.1 Значення праці в житті людини
Праця є джерелом і важливою передумовою фізичного та соціально-психічного розвитку особистості. Упродовж усієї історії людства праця була засобом формування у кожної особистості найкращих якостей.
Українська народна педагогіка праці відводила головну роль у процесі створення матеріальної та духовної культури. У прислів'ях як у своєрідному кодексі поведінки людини говорилось: "Без труда немає добра", "Будеш трудитися — будеш кормитися", "Праця людину годує, а лінь — марнує". Люди вважали, що добра праця забезпечує достатній фізичний, розумовий, естетичний, морально-духовний розвиток ("Щоб людиною стати, треба працювати", "Хто багато робить, той багато знає", "У праці краса людини", "Землю прикрашає сонце, а людину праця", "Без трудів не їстимеш пирогів").
Тема праці людини є провідною в народних піснях, казках, легендах, іграх. Уже в колискових піснях малюку навіювали:
Не вчись, котику, красти,
А вчися робити —
Черевички шити.
Та й не дорогії —
По три золотії.
Будуть люди купувати,
Будуть тебе шанувати.
Ідея праці як визначального фактора виховання людини перейшла від народу до філософів, педагогів. Адже народ творив науку виховання, а педагоги-вчені лише упорядковували його надбання. Тому багато відомих філософів, педагогів не мислили виховання поза працею.
На новому етапі суспільного розвитку В.О. Сухомлинський, підтримуючи народні традиції в царині виховання, вбачав у праці невичерпне джерело виховання всебічно розвиненої особистості. "Виховну місію школи, — писав В.О. Сухомлинський, — ми вбачаємо в тому, щоб праця увійшла в духовне життя особистості, в життя колективу, щоб захоплення працею уже в роки отроцтва й ранньої юності стало однією з найважливіших якостей людини".
Є ще суттєвий аспект важливості трудового виховання. Людина прагне до утвердження себе в колективі на основі престижу, а також бажає відчувати задоволення від певного виду діяльності. Якщо особистість залучена до бажаних видів трудової діяльності, це приносить психічне задоволення і забезпечує престижність особистості. Коли ж людина позбавлена можливості займатися працею (а отже, і відчувати радість діяти, мати задоволення), вона вдається до сурогатів, за допомогою яких можна штучно викликати ілюзорне відчуття задоволення, престижності. Такими засобами є алкоголь, наркотики. Це призводить до фізичного і соціально-психічного ослаблення частини людей і суспільства в цілому.
На жаль, ми можемо констатувати, що нехтування закономірностями необхідності виховання дітей у праці призвело до певної деградації загальнолюдської ідеї трудового виховання і викликає фізичне й моральне ослаблення членів суспільства.
2.2 Як разом з родиною керувати дитячою працею
Ми ще раз підкреслюємо виняткову важливість того, щоб дитяча праця включалася в економічне, матеріальне життя родини, була у ній органічною необхідністю, щоб мати і батько розглядали її як святий обов’язок дітей. Якщо цього немає, ніякі педагогічні хитрування школи не дадуть результатів. Якщо дитяча праця родині не потрібна, якщо батьки самі, буває і так, зі шкіри лізуть, щоб полегшити життя дітей, звільнивши їх від праці, ніякі тижневі, двотижневі, місячні практикуми, що організовуються школою, не стануть для дітей працею, вони залишаться грою і тільки грою – правда, докучливою і тяжкою, від якої хочеться скоріше звільнитися. Виховну силу праця знаходить лише тоді, коли вона стає економічною необхідністю.
У школі дуже легко вирішувати організаційно-педагогічні питання дитячої праці. Дійсним трудівником і взагалі дійсною людиною істота, що народилася людиною, стає лише тоді, коли праця для неї не абстрактна педагогічна вправа, а справа, без якої нічого буде їсти, ні в що буде одягтися і взутися. Слід разом з батьками піклуватися про те, щоб знайти для дітей посильну і у той же час значну за своєю продуктивністю роботу.
Народна педагогіка знає, що дитині посильно і що непосильно. Тому що в ній органічно сполучається життєва мудрість з материнською і батьківською любов'ю; не боїться того, що праця приносить втому, вона знає, що праця неможлива без поту і мозолів; відкриває перед нами нові джерела виховної мудрості.