Смекни!
smekni.com

Система корекційних вправ для занять з дітьми, що мають фонетико-фонематичні вади мови (стр. 1 из 10)

ПЛАН

Вступ

Розділ 1. Особливості формування фонетико-фонематичного виникнення вад мови та методи корекції

1.1 Виникнення вад мови та методи корекції

1.1.1 Особливості розвитку фонематичного слуху

1.1. 2 Патології розвитку захворювань (дизартрії, ринололії, афазії та інші, коротка характеристика хвороб мови), що сприяють виникненню фонетико-фонематичних дефектів мови

1.2 Особливості занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

1.2.1 Особливості корекційних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

1.2.2 Можливості впровадження корекційних вправ в навчально-виховному процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку

Розділ 2. Задачі, методи та організація дослідження

2.1 Задачі дослідження

2.2 Характеристика методів дослідження

2.3 Організація дослідження

Розділ 3. Розробка методичних рекомендацій по проведенню логопедичних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

3.1 Можливість впровадження корекційних вправ в процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку

3.2 Розробка рекомендацій по впровадженню логоритмічних занять для дітей дошкільного виховання з урахуванням віку дітей

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

За останні роки поглибилися методолого-методичні принципи логопедії, створене її програмно-методичне забезпечення, виконаний ряд фундаментальних і практикоориєнтованих досліджень, спрямованих на вивчення, подолання і попередження порушень розвитку мови.

Актуальність:

З кожним роком збільшується кількість дітей з фонетико-фонематичними вадами мовлення. Тому проблема полягає в тому, що за допомогою логаритмічних впорав ці вади якнайшвидше ліквідувати. До цієї категорії відносяться діти з нормальним слухом та інтелектом.

З розвитком логопедичної науки, фізіології і психології мовлення, стало зрозуміло, що у випадках порушення артикулярної інтерпретації почутого звуку може погіршуватися його сприйняття.

Робоча гіпотеза: передбачалось, що впровадження в практику роботи вчителів фізкультури корекційних вправ дозволить підвищити ефективність виправлення фонетико-фонематичних вад мови.

Метою дослідження: є впровадження системи корекційних вправ для занять з дітьми, що мають фонетико-фонематичні вади мови.

Об`єкт дослідження: навчально-виховний процес фонетико-фонематичні вади мови.

Суб`єкт дослідження: діти, які мають фонетико-фонематичні вади мови

Завдання дослідження:

1. Вивчити процес формування фонематичного сулху дітей дошкільного віку та причини виникнення вад мови

2. Вивчити особливості корекційних занять з дітьми дошкільного віку, що мають фонетико-фонематичні вади мови

3. Узагальнити дані науково-дослідницької роботи по впровадженню корекційних вправ в процесі фізичного виховання дітей дошкільного віку;

4. Розробити методичні рекомендації по проведенню занять з метою корекції фонетико-фонематичних вад мови.

Методи дослідження:

1. Аналіз наукової і науково-методичної літератури.

2. Аналіз педагогічного досвіду.

3. Педагогічне спостереження

4. Практичні розробки занять

Наукова новизна: узагальнені сучасні наукові дані про деякі шляхи підвищення ефективної корекції фонетико-фонематичних вад мови при застосування різних вправ.

Практична значимість: в процесі фізичного виховання розроблена система корекційних вправ для занять з фізичного виховання з дітьми, що мають фонетико-фонематичні вади.


Розділ 1. Особливості формування фонетико-фонематичного виникнення вад мови та методи корекції

1.1 Виникнення вад мови та методи корекції

1.1.1 Особливості розвиткуфонематичного слуху

Фонематичний слух – тонкий систематизований слух, який має здатність здійснювати операції розрізнення і операції фонем, які складають звукову оболонку.

Фонематичне сприймання – спеціальні розумові дії та диференціації фонем і встановленню звукової структури слова. Порушення фонематичного слуху виявляються в сприйнятті власної мови як нормальної, що пояснюється зниженням артикуляційні кінестезії і патологічний зворотний зв'язок.

Корекційно-педагогічна робота з усунення ринолалії передбачає диференційований підхід до хворих у залежності від особливостей будови артикуляційного апарата, голосоведения, звуковимови, міцності патологічних навичок, стану слуху й індивідуальної реакції хворого на свій стан. Однак для усіх хворих прийняті три загальних етапи роботи:

1) активізація піднебінно-глоткового затвора, корекція дихання, вироблення спрямованого повітряного струменя;

2) постановка голосу, підготовка органів артикуляції до виправлення звуковимови;

3) координація навичок правильного фонаційного дихання, голосоведення і вимови, постановка приголосних звуків.

Основою для корекції голосу і мови при ринолалії є нормалізація дихання. З огляду на те, що в даної категорії хворих функція зовнішнього дихання з народження розвивалася з відхиленнями, постановці як фізіологічного, так і фонаційного дихання приділяється важливе місце в комплексі заходів відновного лікування.

На заняттях в кабінеті лікувальної фізкультури виробляють навичка діафрагмально-реберного дихання зі співвідношенням вдиху до видиху 1:3. Цей тип дихання дозволяє збільшити життєву ємність легень, регулювати діафрагмою і міжреберними м'язами швидкість видиху, фонірувати у грудному регістрі, у результаті чого в остаточному підсумку подовжується видих і зменшується носовий відтінок голосу.

Постановці фонаційного дихання передує виконання вправ для вироблення спрямованого повітряного струменя, без якого неможливі ні ротовий видих, ні артикуляція мовних фонем.

Корекція фонаційного дихання передбачає вироблення подовженого мовного видиху на «опорі». Відчуття «опори» досягається довільним контролем за поступовому, рівнобіжним видихом і рівним по довжині синтагмі підйомом діафрагми і наступним її розслабленням. Спочатку для засвоєння кінестезії рекомендується стоячи вимовляти перебільшене звукосполучення «пф – ф – ф ...» піднімаючи діафрагму, а потім, завершивши проголошення, розслабити її. Подібним чином вправляються в проголошенні всіх голосних і доступних фрикативних фонем. Пізніше переходять до проголошення ізольованих слів, «дієвідміні» фраз на «опорі» і не тільки привчають хворих виконувати на «опорі» усі мовні вправи, але і намагаються якомога раніше ввести цю навичку в побутову мову.

Після оволодіння навичкою протяжливого проголошення слів з «опорою» на «р і голосні в грудному регістрі, аналогічно відпрацьовують інші згодні звуки в міру їхньої корекції (спочатку фрикативні, потім вибухові). При цьому указують хворому на необхідність редукції приголосних звуків у слові, коротке ненапружене їхнє проголошення й проголошення голосних фонем. Цю манеру проговорювання уводять у фрази і побутову мову, поступово, у міру автоматизації навички, підводячи її до звичайного темпу. Для дітей, підлітків і жінок, що володіють високим голосом, фізіологічна фонація в головному регістрі, але носовий відтінок голосу в цьому випадку зменшується тільки при достатньому піднебінно-глотковому затворі і рухливій піднебінній фіранці.

Вокальні вправи при ринолалії в підлітків і дорослих дозволяють не тільки збільшити рухливість піднебінної фіранки, але і розвити слух і розширити діапазон голосу. Вправи охоплюють середній діапазон голосу хворого. Спів крайніх нот діапазону неприпустимий. Початкові вправи будуються на терціях, потім переходять до співу тризвуку по звукоряду і до доступних музичних фраз з популярних пісень. Для тренування голосу немає необхідності співати, називаючи ноти. Хворі співають голосні звуки, виконуючи вправи, як вокалізи, 3—5 разів підряд у 2—3 прийоми на протязі одного заняття.

Велику увагу потрібно приділяти вихованню фонематичного слуху. Робота ця повинна проводитися у визначеній послідовності. Спочатку відпрацьовується диференціація голосних на початку, в середині, наприкінці слова (у плані сприйняття), потім самостійна вимова слів із голосними звуками, придумування нових слів з голосними; диференціація слів з голосними, що відпрацьовуються, на слух, а потім із власного вимовляння. Така ж послідовність дотримується й у роботі з диференціації приголосних звуків. Спочатку беруться наявні в дитини приголосні звуки, причому далекі за своїми моторними і акустичними властивостях (наприклад, звуки л — к). Потім беруться знову поставлені звуки, причому спочатку проводиться робота з диференціації звуків різних артикуляторних груп, а потім диференціація звуків, близьких між собою і що змішуються (л — к, р — к, р -л).

При логопедичних заняттях з дітьми, що мають явища апраксії, логопед широко використовує наочність, образність, зв'язуючи необхідну артикуляційну позу того або іншого звуку з визначеним уявленням, наприклад: «парус».— підйом переднього краю мови для звуку ш, «свисточек» — для звуку с, “кулочок” – для звуку к, “паровоз” – для звуку ч і т.д.

Будова і конфігурація порожнин надглоткових резонаторів, їх м'язових стінок мають величезне значення в перетворенні основного ларингеального звуку в людський голос завдяки індивідуальному тембральному забарвленню. При збільшенні або зменшенні частки участі тієї або іншої порожнини черепа в резонансі відразу специфічно змінюється тембр голосу. Найбільш помітний і неприємний для слухача надлишковий носовий (назальний) відтінок голосу — відкрита ринофонія. При відкритої ринофонії носова порожнина стає парним ротової порожнини резонатором унаслідок порушення анатомічної цілості піднебіння або функціональної недостатності піднебінно-глоткового затвора, коли не забезпечується ізоляції порожнин носа в потоці мови. Найчастіше відкритої ринофонією страждають особи з уродженим незаростанням піднебіння, у їх голосі крім тембральных змін, виникають і інші відхилення.