Смекни!
smekni.com

Стандарти системи освіти України та Великої Британії (стр. 5 из 7)

Перейдемо до розгляду стандартів внутрішнього забезпечення якості у ВНЗ. Нам пропонують до розгляду декілька пунктів, перелічимо їх:

1) політика закладу, тобто це певна система, стратегія, що спрямована на вироблення та забезпечення якості освіти, що надається закладом. Вона має бути доступною для широкого загалу й мати офіційний статус, не говорячи вже про зацікавленість самих студентів в участі при розробці та втіленні обраної політики;

2) затвердження, моніторинг та періодичний перегляд навчальних програм і дипломів. Це головним чином стосується вироблення механізму перегляду та моніторингу як навчальних програм закладу, так і його дипломів;

3) навчальні ресурси та підтримка студентів, тобто ВНЗ має гарантувати, що наявні ресурси, які забезпечують навчальний процес, є достатніми і відповідають змісту тих програм, які пропонує заклад. На нашу думку, це концептуально важливе положення, адже це розширює навчальні можливості студента, надає йому змогу опрацьовувати матеріал і самостійно, і під наглядом. Дуже важливо, щоб весь спектр таких ресурсів був легкодоступним і ураховував потреби студентів та їх відгуки;

4) інформаційні системи. Навчальні заклади мають збирати, аналізувати та втілювати в життя відповідну інформацію для ефективного управління своїми навчальними програмами та іншою діяльністю. Вони повинні постійно порівнювати себе з іншими суб’єктами надання освітніх послуг як в ЄПВО, так і за його межами для покращення якості надання освітніх послуг;

5) публічність інформації, тобто постійне оприлюднення інформації щодо навчальних програм та кваліфікації, котрі вони пропонують.

До питання про зовнішнє забезпечення якості вищої освіти зауважимо декілька принципів, що пропонуються нам до розгляду. Відтак, першим пунктом постає використання процедур зовнішнього забезпечення освіти, тобто зовнішні критерії, шляхи та засоби забезпечення якості надання освітніх послуг базуються на внутрішніх і мають враховувати їх ефективність. Важливо, щоб власна внутрішня політика і процедури уважно оцінювались в ході зовнішніх процедур для того, щоб визначити, на скільки ці стандарти дотримуються. [6] Не менш важливі й розробка процесів зовнішнього забезпечення якості, що передбачає вироблення цілей та завдання вищезазначених процесів всіма зацікавленими сторонами та їх оприлюднення, критерії для прийняття рішень, що мають бути також оприлюдненими, чітко регламентованими, з тлумаченнями кожного окремого положення, процеси, що відповідають своєму призначенню, тобто розроблені та втіленні задля забезпечення максимальної реалізації цілей і завдань, які передбачені ними, звітування, що має бути доступним широкому загалу, тобто і стиль, і побудова звітів, так само як і інформація, що міститься в них, повинна бути доступною всім соціальним прошаркам спільноти. Ми думаємо не варто коментувати, такі стандарти, як то подальші процеси, що мають обов’язкову чітку та струнку систему послідовних дій до втілення їх у життя, періодичність перевірки, невід’ємними рисами якої виступають публічність та регламентованість, загальний аналіз систем, що містить певну узагальнену інформацію щодо результатів моніторингу, оцінок, здійснених перевірок і т.д.

Надалі пропонуємо розглянути варіант Міжнародної стандартної класифікації освіти (далі МСКО), що був затверджений сесією ЮНЕСКО в кінці 1997 р. одразу вкажемо, що дана програма створювалась та використовується в інтересах отримання статистичних даних. Вона являє собою інтегровану та досить струнку структуру для збору та розповсюдження порівняної в міжнародному масштабі освітньої статистики. МСКО ґрунтується на двох головних компонентах: концепціях та визначеннях, що були розроблені за участі міжнародної громади, та на перемінних перехресної класифікації. Перш за все основний документ названої класифікації містить дефініцію «освіта», яка передбачає усі види свідомої, навмисної та систематичної діяльності, котра спрямована на задоволення освітніх потреб людини. Термін «освіта» у регламентуванні його МСКО виключає комунікацію, що не передбачає цілей навчання, а також різноманітні форми навчання, котрі не носять організаційного характеру. Не менш вагомим є те, що взятий нами до розгляду варіант МСКО зосереджує увагу саме на виголошених цілях освітніх програм ат на їх тривалості. В ньому встановлені сім ступенів, проте вони не визначаються як суворо регламентовані, перелічимо їх.

О. Допочаткова освіта визначає стартовий вік на рівні 3 років, але разом з тим не виключає можливість реалізації окремих програм в більш ранньому віці.

Сьома ступінь МСКО не пропонується, проте в нашій країні вона визначається як після дипломна освіта, а в зарубіжних країнах сюди відносять здобуття докторського звання. А тепер порівняймо дану модель з описом систем освіти України та Великобританії.

Отож, бачимо, що дана класифікація практично повністю відтворює систему освіти нашої країни та де в чому схожа на систему, що функціонує у Британії, проте забагато й розбіжностей. Так, якщо в Великобританії наявні спеціальні програми, що мають різний ступінь складності й проходження яких визначає подальший розвиток на царині освіти, то в Україні наші діти спочатку йдуть до дитсадка, потім складають іспити для вступу в загальноосвітню школу, яка надає комплекс певних знань, що визначені за обов’язків мінімум, а потім вступає залежно від здібностей та бажання чи то до професійно-технічних закладів надання освіти, чи то на обраний факультет ВУЗу. Звичайно за останні роки в нас з’явилися такі установи як коледжі, гімназії, збільшилася кількість спеціалізованих та приватних шкіл, проте основна маса дітей вчиться у державних загальноосвітніх школах і більшість з них звертаються по допомогу до репетиторів задля підготовки до вступу у вищій навчальний заклад. Але хочемо також сказати, що наразі в Україні функціонують 17,2 тис. дитячих дошкільних закладів, які охоплюють 39% від загальної кількості дітей дошкільного віку; 1,3 тис. спеціальних і 507 санаторіїв, що задовольняють потреби дітей з вадами у психофізичного розвитку; понад 1,7 тис. профільних дитсадків. В галузі середньої освіти функціонують 21,6 тис. загальноосвітніх навчальних закладів, 273 гімназії, 232 ліцеї, 25 колегіумів; 401 школа-інтернат для дітей з розумовими та фізичними вадами у розвитку та 221 школа приватної форми власності. Що ж до вищої школи, то до мережі навчальних закладів І – ІІ рівнів акредитації відносять 979 установ, до мережі ІІІ–ІV рівня акредитації – 315. [20]

У Великобританії маємо такі статистичні дані:

- в Англії понад мільйон дітей віком до 4 років відвідує дитячі садки. Це становить 50% від загальної кількості, в Уельсі – понад 70%, в Шотландії – 38%, а в Північній Ірландії – 15% дітей;

- у Англії та Уельсі знаходиться приблизно 30 тисяч державних шкіл, в котрих навчаються 805 мільйонів дітей; в Шотландії – 2741 школа, в Північній Ірландії – 1300;

- в приватних школах країни навчається понад півмільйона дітей;

- загалом в державі 30% випускників вступають до вищої школи, 10% студентів складають іноземці.

Тепер пропонуємо розглянути стандарти, вироблені нашою країною.

3. Стандарти регламентовані законом України «Про вищу освіту»

Стандартам вищої освіти України присвячено третій розділ Закону України «Про вищу освіту». Відтак, Стаття 11 містить загальні положення та описує систему стандартів освіти, в подальших статтях (12-й, 13-й та 14-й) маємо детальний опис викладених в одинадцятій статті положень.

Систему стандартів вищої освіти України формують: по-перше, державний стандарт, далі галузеві стандарти й стандарти ВНЗ. В Законі проголошується, що «стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів незалежно від їх типів, рівнів акредитації та форм навчання». [7]

Для порівняння дамо визначення, запропоноване в Проекті Закону «Про внесення змін до Закону України «Про вищу освіту». Отож, «Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти за певними освітньо-професійними (освітньо-науковою) програмами відповідних освітньо-кваліфікаційних (освітньо-наукового) рівнів, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів усіх типів незалежно від їх підпорядкування і форм власності». [14] Спостерігаємо певні відмінності й надалі: якщо в ще діючому законові нам запропоновано наступний поділ:

a) перелік кваліфікацій за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

b) перелік напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у ВНЗ за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями;

c) вимоги до освітніх рівнів вищої освіти;

d) вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти;

a) освітньо-кваліфікаційні характеристики випускників ВНЗ;

b) освітньо-професійні програми підготовки;

c) засоби діагностики якості вищої освіти;

a) переліку спеціалізацій за спеціальностями;

b) варіативної частини освітньо-кваліфікаційних характеристик випускників ВНЗ;

c) варіативної частини освітньо-професійних програм підготовки;

d) варіативної частини засобів діагностики якості вищої освіти;

e) навчальних планів;

f) програм навчальних дисциплін, – натомість, у новому варіанті пропонується включити такі складники, як освітньо-кваліфікаційні (освітньо-наукові) характеристики, освітньо-професійні (освітньо-наукові) програми та засоби діагностики якості освіти. Відповідно до цього змінюється і зміст стандартів, зафіксованих в обох документах. Ми пропонуємо зупинитися на стандартах діючого закону, проте не оминемо увагою й пропозиції щодо змін в ньому.