Частина студентів (філософи і богослови) ніяких домашніх завдань не виконували і екзаменів не здавали. В кінці кожного семестру вони писали так звані великі дисертації і захищали їх у присутності всіх студентів.
На початку XVIII ст. у зв’язку з посиленням інтересу до європейської науковості і суспільної політичної думки в країні зростає зацікавленість у вивченні іноземних мов. Київська академія за ініціативою протектора Рафаїла Заборовського вводить до навчального курсу німецьку мову і поновлює грецьку, що якийсь час не викладалася. З 1763 року вводиться французька мова. Програму викладання іноземних мов у академії розробив її вихованець, видатний вчений лінгвіст Симон Тодорський.
Значна увага в Київській академії приділялася вивченню математики. Спочатку вона читалась в чотирьох молодших класах. На початку XVII ст. була виділена в окремий клас, де викладали арифметику, геометрію і тригонометрію.
Першим відомим теоретичним курсом математики в Київській академії був курс лекцій Ф. Прокоповича.
У другій половині XVIII ст. в Академії був відкритий клас чистої математики, де викладали алгебру, геометрію, а також клас змішаної математики, в якому читались цивільна і військова архітектура, механіка, гідростатика, гідравліка, оптика, астрономія та інші.
Важливе місце у Києво-Могилянській академії займала художня і музична освіта.
Малювання навчали ще у Братській школі. Поступово склалися певні правила викладання цього предмету.
У другій половині XVIII ст. викладали малювання Фальковський, Петрусевич, Соколовський та інші. Клас малювання був завжди переповнений. У 1799 році там нараховувалося вісімдесят вісім чоловік, а в 1802 році – сто п’ятдесят.
Особливою майстерністю відзначались гравюри Григорія Кириловича Левицького. Школа Г. Левицького мала великий вплив на граверне мистецтво України другої половини XVIII ст., як найбільш художньо і технічно досконала і життєва, пов’язана з народними традиціями і новітніми європейськими досягненнями.
В академії складалася своя художня школа. Уявлення про неї дають нам красиво й зі смаком оформлені зошити студентів, курси лекцій викладачів.
Вихованцями академії були і такі відомі художники, як Данило Галяховський, Леонтій Тарасевич, Михайло Карповський та інші.
У процесі формування й консолідації української нації важливе місце займала музично-пісенна творчість. Долаючи іноземний гніт, панування релігійної ідеології, вона розвивалася в загальному руслі української культури, особливо ж бурхливо з другої половини XVI ст. Чарівна українська пісня, створена народним генієм, проникає і за межі України і заживає слави своєю красою серед слов’янських народів, а також народів Австрії, Німеччини, Італії та інших країн.
Арабський мандрівник П. Алеппський, проїжджаючи в 1654 році по Україні, зачудовано слухав її мелодії, а потім писав у своїх спогадах: «спів козаків радує душу й лікує від печалей, тому що він приємний, йде від серця і виконується ніби з одних вуст».
Надзвичайно популярним було хорове мистецтво. Без хору не обходилось жодне академічне свято – урочисті прийоми гостей, диспути, рекреації (травневі гуляння). Окремий хор у якому брали участь і студенти Академії, постійно існував при Братському монастирі. У п’ятдесятих роках XVII ст. ректор Л. Баранович організував тут хорову школу.
Обидва хори – академічний і братський були найкращими серед усіх київських хорів. Слава їх сягала далеко за межі Києва.
Вихованців Академії часто запрошували диригентами хорових капел України, викликали їх і до Росії. В кінці XVII ст. учні музичної школи Братського монастиря керували хоровими капелами царя Олексія Михайловича, патріарха Никона та інші.
Києво-Могилянська академія виховала багатьох відомих українських композиторів. Найталановитішими серед них були М.С. Березовський та А.Л. Ведель, творчість яких мала великий успіх на Україні, збагатила російську і європейську культури.
Бібліотека Києво-Могилянської академії
Величезну роль у системі навчання і виховання в Києво-Могилянській академії відігравала академічна бібліотека. Очевидно вона була закладена ще Київською братською школою. Вагомий вклад у формування бібліотеки вніс Петро Могила. Весь час він турбувався про її поповнення, а помираючи, заповів Колегії, крім значних коштів усю свою бібліотеку, яку збирав протягом усього життя.
З роками бібліотека зростала за рахунок закупок, надходжень з українських і російських друкарень, пожертвувань з боку окремих осіб, найчастіше керівників Академії, а також колишніх її випускників.
Серед випускників академії існувала традиція надсилати свої власні твори до академічної бібліотеки, де б вони не знаходились.
У 1768 р при бурсі була закладена окрема бібліотека для найбідніших студентів, які не мали можливості за власний рахунок купити книги. Її засновником був вихованець академії, відомий вітчизняний історик М. Бантиш-Каменський.
Поповнювалась академічна бібліотека і за рахунок періодичних видань. Для придбання книг закордоном Академія підтримувала постійні зв’язки з окремими книгарнями Варшави, Батіслава та інших міст Західної Європи.
· Справжнім святом для студентів Академії були щорічні контрактові ярмарки в Києві. Сюди навесні з великою лавкою латинських і французьких книг приїздили італійські купці із Ломбардії і розташовувались поряд із Академією.
На жаль бібліотека Києво-Могилянської академії не збереглась до нашого часу.
Особливо постраждала вона під час пожеж 1780–1811 р.р. Тільки в 1780 р. згоріло близько дев’ять тисяч томів, у 1811-близко тисячі видань.
Гуманістичні засади внутрішнього життя Академії
У Києво-Могилянській академії вчилися діти всіх станів, починаючи від аристократії, таких як князі Огинські, до дітей простих козаків і селян. Ще будучи колегією цей навчальний заклад мав свої філії – в 1632 р. у Вінниці на Поділлі, а в 1639 р. в Гощі на Волині.
Чимало молоді прибувало також з українських земель, які знаходились під владою Польщі. В умовах жорстокого національного гноблення, примусового окатоличування, молодь з Правобережжя тягнулася до Київської Академії, що була єдиною вищою православною школою Східної Європи.
Професорів і випускників академії починаючи з середини XVII ст. запрошують до Москви, куди вони приносять західноєвропейську освіту і культуру, а також український вплив, який охопив всі сторони життя у Московії. Українці заснували у Москві Слов’яно-греко-латинську академію на зразок Київської і вчителів до неї, як свідчить І. Огієнко, протягом XVIII ст., набирали лише з самих українців.
Цікавими є спостереження Павла Апенського, який писав, що, коли «перебував у Москві, то в нього наче замок висів на серці, думки були до краю придавлені, бо в Московській землі ніхто не почуває себе вільним і веселим, окрім тамошніх людей». Коли ж він, вертаючись вступив на українську землю, його душу, як і всіх його супутників, «залила радість», бо люди в Україні були приязні, ласкаві й поводились з нами як із земляками.
У той час коли у Московії західної науки і культури завжди боялися і втікали від них, в Україні «західний вплив широкою річкою вільно котився до нас».
Починаючи з XVI ст. українці їдуть навчатися закордон, а іноземні громадяни приїздять в Україну.
Незважаючи на всі намагання Петра Могили, а пізніше і його послідовників, Колегія так і не отримала від польського уряду офіційного титулу вищої школи. Однак, академія завойовувала дедалі більше визнання у слов’янському світі і стала центром культурно-національного відродження України.
Хто дав академії назву «академія» до сьогодні невідомо, але сьогодні важливо пам’ятати про те, що українці уже у XVII ст. мали свою вищу школу, яка здобула визнання у всьому слов’янському світі, демонструвала зв’язок української культури із західноєвропейською, сприйняла ідеї гуманізму, реформації, просвітництва.
Нам важливо про це пам’ятати, повертаючись до самих себе важкою дорогою.
Культурні зв’язки Києво-Могилянської академії
Києво-Могилянська Академія І Українсько-Російські Зв’язки
У другій половині XVII – на початку XVIII ст. в Росії відбувалося помітне піднесення культури. Поширювалася освіта, з’являлися школи, друкарні, видавалися та переписувалися книги.
В умовах наростання боротьби народних мас проти польсько-католицької експансії українські політичні діячі прагнули до посилення політичних і культурних зв’язків з Росією, в зміцненні яких вони вбачали основу успішного завершення цієї боротьби.
Ще в 1640 р. протектор Київської колегії Петро Могила запропонував царю Михайлу Федоровичу заснувати в Москві школу, в якій київські вчителі навчали б «дітей боярських і простого народу грамоті грецькій і слов’янській». Хоча ця пропозиція не була здійснена, згодом боярин Ф. Ртищев, палкий прихильник російсько-українських зв’язків, з дозволу царя запросив тридцять київських учених – монахів, знавців слов’янської і грецької мов, до московського Андріївського монастиря. Київські вчені, які займалися перекладом книг на російську мову, завоювали прихильність і визнання прогресивних московських кіл.
У 1649році на запрошення царського уряду до Москви знову прибула група вчених з Києва, в тому числі Епіфаній Славинецький, Арсеній Сатановський, Симеон Полоцький та інші.
Епіфаній Славинецький – видатний український учений, письменник, педагог. Його спадщина сто п’ятдесят оригінальних та перекладених творів богословського і світського змісту, книги географії, історії, педагогіки і медицини.
У Чудовому монастирі Е. Славинецький заснував першу в Москві греко-латинську школу і був її ректором. Написав для неї педагогічний посібник «Гражданство обычаев детских», що мав «безсумнівний вплив на розвиток російської педагогіки».
Симеон Полоцький – просвітитель, вчений, поет. У 1664році Полоцький приїхав до Москви де розгорнув активну літературно-освітню діяльність. Він вважається основоположником російської силабічної поезії і красномовства. Твори С. Полоцького користувалися великим успіхом серед прогресивних московських кіл. С. Полоцький брав активну участь у заснуванні двірцевого театру, який був першим театром Росії. Писав для нього п’єси. Особливою популярністю користувалася його комедія «Притча о блудном сине».