Найінформативнішою ознакою, яку необхідно вирізнити при ознайомленні з формою, є контур. Зорова система має не лише встановлю-вати межу між об'єктом і тлом, а й утримувати її. Це здійснюється за допомогою рухів очей, які ніби повторно виокремлюють контур, і є неодмінною умовою створення образу форми предмета.
Сприймання величини та форми залежить від попереднього досвіду людини. Чим краще людина обізнана з конкретною формою, тим легше вона вирізняє її серед інших форм [25, 39].
При сприйманні об'ємності або глибини предметів основну роль відіграє бінокулярний зір. При бінокулярному зорі зображення падає на диспарантні, тобто на незбіжні точки сітківок правого і лівого ока. Коли зображення падає на ідентичні, тобто цілком збіжні точки сітківки, воно сприймається як плоске. Якщо диспарантність зображення предмета дуже велика, то зображення починає сприйматися подвійно. Так, якщо дивитися на шнурок, який висить вертикально на відстані в кілька метрів, і водночас тримати перед очима олівець, то побачимо два олівці. Перевівши погляд на олівець, ми отримаємо подвійне сприймання шнурка. Якщо ж диспарантність не перевищує певної величини, виникає сприймання глибини.
При одночасному баченні двома очима відповідне подразнення від правого й лівого ока об'єднується в мозкових частинах зорового аналізатора. Створюється враження об'ємності предмета, що сприймається.
За віддаленості предметів велике значення в сприйманні простору має взаєморозташування світлотіней, яке залежить від розташування предметів. Людина підмічає ці особливості й навчається, користуючись світлотінями, правильно визначати розташування предметів у просторі [11, 102].
У сприйманні простору, зокрема відстані, беруть участь нюхові та слухові відчуття. За запахом можна, наприклад, визначити, що десь близько знаходиться їдальня, за звуком кроків — розпізнати, далеко чи близько від нас іде людина [23, 18].
Вивчаючи конструктивну будову об'єктів зображення, їх просторове положення, пропорції, форму, колір, розподіл світлотіні учні одночасно пізнають і закони краси, що приховані в формі, пропорціях, кольорі і які виражаються в плавності, витонченості ліній і обрисів.
Для успішного здійснення графічного розвитку учнів велике значення має навчання учнів правилам композиції (розміщення рисунка на аркуші), перспективи, правилам пропорційної побудови зображення. Спостерігаючи предмети, діти пізнають гармонію пропорцій і кольору. Око учня вдосконалюється, що дає можливість помічати різноманітні колірні відтінки на предметах [55, 41].
Спостерігаючи навколишнє оточення, споглядаючи предмети, явища, природу, учні прагнуть передати свої враження в рисунках, але, не маючи достатніх графічних навичок, опиняються в нелегкому станс вищі. Завдання вчителям — ознайомити учнів з принципами і методами реалістичного зображення, навчити їх передавати навколишнє правдиво і грамотно.
Перцептивний розвиток пов'язаний з тим, що молодший школяр від опанування графічних образів, які були представлені на уроках малювання, переходить до засвоєння графічних схем, які використовують на уроках трудового навчання. Виникає нова можливість — читання графічних схем: планів, елементарних креслень і простих карт. Графічний образ включає зорові образи предмета, уявлення про те, як предмет повинен бути зображений, а також рухові уявлення про зміни в предметі у зв'язку з розташуванням, світлотінню та ін. [7, 62].
Ускладнення сприйняття графічного образу предмета пов'язане з візуальним та інтелектуальним реалізмом. Перший надає можливості створювати графічний образ, що виникає при безпосередніх, візуальних враженнях від предмета, другий— при узагальнених знаннях про цей предмет. Поряд із засвоєнням сенсорних еталонів (форми, кольору), молодший школяр оволодіває вмінням бачити оточуючий світ у відповідності з власними почуттями, які звільняють його від кольорових та інших штампів (трава — зелена, небо — синє, сніг — білий).
Дедалі більше розвивається цілеспрямованість, активність сприймання. Поглиблюється повнота і точність сприймань, вдосконалюється спостереження. Ускладнюються окремі види сприймань, зокрема такі, як сприймання простору, часу, графічних образів. У цей час серйозно трансформується характер образотворчої і графічної діяльності: в зображенні довкілля діти орієнтуються відтепер не на свої уявлення, а на зорову відповідність. Їх усе більше цікавить вірогідність, правдоподібність зображення [56, 137].
З'являється суперечність між життєвим досвідом і невисоким рівнем графічної майстерності, що часто породжує невпевненість у своїх силах і можливостях, апатію, скепсис, критичне мислення і, як наслідок, — втрату інтересу до образотворчої і графічної діяльності; зникає щирість і сміливість творчого процесу, свобода творчої фантазії; малюнки втрачають чистоту і мажорність кольору, своєрідну виразність.
Однією з найважливіших передумов успішного навчання образотворчого мистецтва є розвиток спостережливості і просторових уявлень учнів. Спостережливість — це вміння бачити натуру, помічати в ній головне, тобто вміння визначати пропорції, світлотінь, колір, особливості конструктивної будови предмета, його просторового розміщення.
Успішному розвиткові в дітей уміння бачити значною мірою сприяє добре організоване спостереження об'єктів у процесі виконання графічного зображення. Треба, щоб у всіх випадках ставилася конкретна мета такого спостереження, інакше враження дітей будуть нечіткими, пасивними, випадковими. Проведення спостережень передбачає як постановку кінцевої мети (підсумкового завдання), що ставиться перед учнями на початку уроку, так і виконання учнями конкретних завдань протягом усього уроку трудового навчання [16, 140].
Як відомо, основою спостереження є зорове сприйняття. Проте іноді воно не дає точного уявлення про цей предмет. Найрезультативніше таке спостереження, яке ґрунтується на взаємодії різних аналізаторів (обмацування) [65, 73]. Тому учням слід дозволяти брати предмети в руки, підносити їх до очей, торкатись їх, порівнюючи з іншими. Таким чином, розвиваючи в учнів спостережливість, учитель навчає їх реалістично сприймати навколишнє, виробляти правильні поняття про предмети, малювати, придумуючи кожний штрих, що сприяє загальному розумовому розвиткові та формуванню графічних навичок.
Незважаючи на глибоку насиченість графічних дій, інколи явно виражену, мислительними операціями, дослідженню та висвітленню їх механізмів приділялось недостатньо уваги. Тому, мабуть, саме з цієї причини і не пов’язувались можливості курсу трудового навчання з графічним розвитком школярів. Запобігти надалі такій ситуації повинна відповідна підготовка майбутніх вчителів початкових класів.
1.2 Науково-технічний прогрес і вдосконалення трудової політехнічної підготовки молодших школярів
Сьогодні в системі загальної середньої освіти України відбувається процес критичного переосмислення пройденого шляху, зламу ідеологічних стереотипів, пошуку нових перспективних напрямів розвитку. Магістральною лінією сучасної педагогіки стає комплексна розробка проблем формування особистості на основі демократизації навчально-виховного процесу. До найактуальніших завдань загальноосвітньої школи, що визначають стан підготовки молоді до життя в умовах переходу до ринкової економіки, слід віднести забезпечення якісно нового рівня політехнічної освіти.
Політехнічна освіта, як невід'ємний елемент загальної середньої освіти, пройшла тривалий розвиток. Значний вклад в розробку теоретичних і практичних питань політехнізму внесли П. П. Блонський, С. Є. Гайсинович, М. К. Гончаров, О. Г. Калашников, М. М. Пістрак, С. М. Шабалов [4, 5-6].
Виявленню підходів до визначення змісту політехнічної освіти присвячені роботи П. Р. Атутова [6], С Я. Батишева [9], Ю. К. Васильєва, В. І. Гусєва, Й.М. Гушулея [22], В. С. Лєдньова, В. М. Мадзігона [39], В. О. Полякова [49], М. М. Скаткіна, Д. О. Тхоржевського [65], Ю. С. Тюнникова, С. Г. Шаповаленка та багатьох інших. Місце і роль загальноосвітніх предметів в і політехнічній освіті вивчалося В. Г. Зубовим, політехнічний зміст галузей виробництва — К.А.Івановичем, А.А.Шибано-вим, екологічний аспект — І.Д.Звєрєвим, аналіз функцій робітника-індустріала — П. І. Ставським, умови поєднання навчання з продуктивною працею учнів — В.М.Мадзігоном та В.В.Сєріковим. Механізми й процеси формування політехнічних знань та вмінь досліджувались психологами І. П. Колошиною, Т. В. Кудрявцевим, Е.А.Міллеряном, В.В.Чебишевою, Е.О.Ферапоновою та іншими [16, 7-8].
Незважаючи на тривалу історію політехнізму, в педагогічній теорії й практиці це поняття й досі остаточно не одержало загальноприйнятого визначення і продовжує залишатись предметом дискусій. Така ситуація призводить до одночасного існування полярних концепцій, породжує суб'єктивність в оцінюванні змісту політехнічної освіти і в решті-решт шкідливо відбивається на стані шкільного навчання.
П.Р.Атутов висловив думку про те, що в умовах розвитку машинної індустрії необхідне політехнічне виховання, яке розкриває загальні наукові принципи всіх виробничих процесів і одночасно ознайомлює дітей та юних осіб з практичним застосуванням і володінням найпростішим інструментом всіх ремесел. Слід зазначити, що поряд з терміном «політехнічне виховання» вченийрівнозначно оперував виразом «політехнічне навчання» [6, 7-9].
В сучасних умовах найчастіше використовується поняття «політехнічна освіта», де під освітою мають на увазі сукупність систематизованих теоретичних знань та практичних вмінь учнів, а також певний рівень розвитку їх пізнавальних можливостей і переконань, які набуті внаслідок здійснення цілеспрямованого педагогічного процесу (навчання) та самовиховання.