Формування художньо-конструктивного мислення у молодших школярів (стр. 9 из 16)

Жіночі сорочки виготовлялись переважно з лляного полотна, уставкового типу, додільні, іноді короткі, «до підточки». Комір стоячий і викладений, перед вишитий. За характером оздоблення сорочки займають особливе місце. Основний фон вишивки чорний, з великою та малою кількістю червоного, а іноді лише жовто-оранжевого. Це колір, типовий для західної придністрянської частини. Орнамент дуже різноманітний за композиційними мотивами й елементами. У південних районах Західного Поділля у жіночих сорочках застосовувалися срібні й золоті нитки для підкреслення в узорі окремих ліній, коли суцільний фон був зашитий густим настилом. Сорочку, поділ якої здебільшого не оздоблювався, носили з великим напуском на пояс [38, 225].

Форми поясного жіночого одягу виступали у двох видах: незшита частина видовженого полотнища, тканого в поздовжні смуги, на яких звичайно виділяється середня полоса, ткана в один колір — обгортки (горботки), фоти і спідниці-літники. Обгортку в талії закріплюють тканим поясом або вузькою крайкою, Один, а то й обидва долішні кінці обгортки закладають під пояс, відкриваючи в такий спосіб частину подолу сорочки.

Розподіл орнаментального поля обгортки вирішується так. Для північних районів Західного Поділля характерні вовняні картаті спідниці-літники і вибійчані спідниці-димки, з геометричним, іноді рослинним орнаментом. Спереду спідниці вставляли кусок гіршої тканини (фальшивки), що прикривався довгим фартухом.

Необхідним компонентом жіночого поясного одягу були запаски. Бавовняні запаски з двох полотнищ, посередині з'єднаних декоративним прозорим швом, вдягалися до вибійчаних спідниць. До вовняних літників вдягалися ткані запаски в одну пілку. Вовняні запаски відзначалися своєю орнаментацією — з мотивами розет, квітів, тварин (качечок), на зразок килимових узорів. Ткані, широкі (смугасті, в клітку або одноколірні) пояси, якими скріплювали поясний одяг, надавали живописної колоритності костюму [30, 54].

Нагрудний одяг — горсети мали округлий виріз горловини, шилися приталеними, з вовняної тканини чорного або синього кольору, пазуха і низ оздоблювались вишивкою або бісером.

Рис. 2.1. Дівоче вбрання.

Село Іване-Золоте, Заліщицького району. Тернопільської області. Початок XX ст.

Порівняно з Волинню, де опанчі, сіряки й кожухи були рясними та довгими, на Західному Поділлі верхній одяг був значно коротший, не обов'язково рисований, із значно меншими комірами, викладеними часто з дрібненького сивого чи чорного смушку. Південніше ці кожухи стають уже короткими, до колін, із стоячими комірами. Те саме стосується і опанчі, яка чим ближче до півдня, тим ставала коротшою і, нарешті, переходила в сіряк, сягаючи лише колін.

Верхнім одягом служила і полька з відрізною спинкою зі зборами, на підкладці, довга – до колін, облямована чорним атласом або вельветом, виготовлена з домотканого сукна. Відомі також полотняні каптани з відлогою, ткані у вертикальні сині смуги. їх підперізували довгими вовняними поясами. Заможніші верстви населення замість каптана носили сіряки з білої вовни, але вже без відлоги. Сільські багатійки взимку одягали бекеші з білої овечої шкіри, криті фабричним синім або зеленим сукном [55, 16].

Взимку чоловіки і жінки носили кожухи з приталеною спинкою, розширеним низом, які оздоблювалися червоним і зеленим шовком. Вони були мірилом заможності селянина. Недаремно народ створив прислів'я: «У кого кожух та свита — у того душа сита». Крім кожуха заможні селяни носили ще так звані бекеші (бекешки)—хутровий довгополий приталений одяг зі зборами, критий синім сукном.

Невід'ємний атрибут одягу — пояси служили для підперізування поясного і верхнього одягу, як чоловічого, так і жіночого. Найдавніші пояси — плетені, згодом ткані, у чоловіків — широкі і однотонні, переважно малинового кольору, з китицями на кінцях. Наприкінці XIX ст. їх замінили шкіряні ремені [58].

Великою різноманітністю локальних варіантів та невичерпним багатством відзначалися головні убори дівчат і жінок. Дівчата в свята одягали вінки, що вкривали всю голову. їх прикрашали волічковими уплітами, ґерданами, позолоченим листям барвінку, квітками, стрічками.

Багато уваги приділяли уборові голови жінки. На це вказують майстерно вив'язані перемітки, які ткали з найтоншого полотна, а їх кінці оздоблювали тканими переборами, узорчатими смугами — заборами. Заміжні жінки пов'язували голову наміткою, рантухом, який кілька разів складали, обвивали голову під підборіддям, закриваючи чоло, і обидва кінці опускали через плечі.

У зв'язку з тим, що заміжні жінки мали втяте волосся, вони компенсували відсутність кіс кибалкою — дерев'яним обручем, що добре підтримував хустку. Вони клали кибалку на голову, обмотували волосся довкола неї, а зверху накладали очіпок, на очіпок одягали хустку, яку підв'язували під шию. В окремих місцевостях ще збереглися намітки, рантухи, які чоловіки за народним звичаєм дарували жінкам на весіллі. Жінки намагалися ніколи не скидати кибалки, ходили й спали в ній, маючи тверде переконання, що жінку з відкритою головою обов'язково чекає нещастя [66, 69].

Найпоширеніша форма верхнього одягу — опанча з відлогою — виготовлялася з сірого або темно-коричневого домотканого сукна, з прямою спинкою, зі зборами по боках, оздоблювалася кольоровими нашивками, при комірі мала два прикріплені вовняні шнурки з китицями (бовтиці). В XIX ст. опанчі почали зникати, а замість них з'явилися різні види верхнього суконного одягу типу свити під різними локальними назвами (куртини, сердаки, петеки). Чоловіки тут носили довге волосся, яке спадало довкола голови, відкриваючи ззаду шию, а спереду над очима було рівно стяте. Бороди голили, а вуса звичайно підтинали під носом, залишаючи їх довгими по боках.

Дівочий костюм з Тернопільської області зображений на рис. 2.2 – 2.3. Комплекси чоловічого та жіночого одягу з Тернопільської області зображені на рис. 2.4-2.5.

Парубоцькі головні убори — крисані плели з солом'яних плетінок, прикрашали ґерданами, плетеними шнурочками, стяжками, качуровим і павиним пір'ям, когутячими хвостами. Старші чоловіки не носили ніяких прикрас на капелюхах, а здебільшого опоясували їх шнурочком або вузенькою чорною і де-не-де синьою, та зеленою стрічкою.

Взимку вдягали чорні баранячі шапки конусовидної форми, зі стоячим чи загнутим всередину верхом, або стародавні «шапки на завісах». Відомі також в цих районах шапки з червоного або синього сукна, викладені всередині шкірою та обшиті довкола хутром (лисячими хвостами). Побутування таких шапок було наслідком етнокультурних взаємин подолян з бойками [78, 63].

Своєрідні риси одягу Західного Поділля виникли внаслідок взаємовпливів локальних елементів з елементами сусідніх областей — Волині, Східного Прикарпаття та Східного Поділля, у творчому поєднанні зі своєрідними художніми традиціями.

Рис. 2.2. Дівоче вбрання.

Місто Борщів, Борщівського району. Тернопільської області.

Початок XX ст.

Рис. 2.3. Жіноче вбрання.

Село Лозівка, Підволочиського району. Тернопільської області. Початок XX ст.

Рис. 2.4. Чоловічий та жіночий одяг.

Село Добровляни, Заліщицького району. Тернопільської області. Початок XX ст.

Специфічними рисами відзначається й одяг Покуття. Це історико-географічна область України, що займала східну частину сучасної Івано-Франківської області. Одяг Покуття має багато аналогій на Поділлі, частиною якого власне є Покуття.

Рис. 2.5. Чоловічий та жіночий одяг.

Село Крогулець, Гусятинського району. Поч. XX ст.

Комплекс чоловічого одягу складався з тунікоподібної сорочки, з білого домотканого полотна. Рукава вгорі і внизу однакової ширини, комір стоячий, вишитий, як пазуха й рукава. Сорочка була довгою, до колін, і її носили поверх штанів як гуцули, так і буковинці, і підперізували ременем з мідними пряжками. Влітку вдягали штани з доморобного полотна, а на свята — із сукна, внизу зібрані при нозі й обв'язані онучею з грубого, так званого сердакового білого сукна [87, 74].

Чоботи широкі з підківками замість каблука. Однак уже в половині XIX ст. почали носити чоботи на каблуках, з двома підошвами, так звані пасові чоботи, з широкими вивернутими халявами. Зверху вдягали сердак з чорного сукна, довжина якого сягала тільки колін, з широкими бічними клинами, коміром, обшитим на швах червоною шкірою. Взимку носили шапки (клепані). Доповненням одягу була табівка, перекинута через плече.

У покутян побутувало два типи жіночої сорочки: тунікоподібна, з рукавами без зборів, і уставкова [92].

Жіночий поясний одяг — запаски — підтикається на зразок буковинських. Нагрудний одяг — сердак на Покутті довгий, як і на Буковині. Опанча побутує подільського типу.

На Поділлі (як і взагалі в багатьох районах України), крім стоячого коміра, на сорочках на початку XX ст. побутують і сорочки з викладеним, оздобленим вишивкою. Відома тут і сорочка з манішкою, яка часто не нашивалася, а утворювалася двома складками на грудях — від коміра вниз, з невисоким, стоячим коміром (шлейкою). Рукава в таких сорочках шили з манжетами. Жіночі сорочки вишивали на уставках, рукавах, манжетах, грудях, на плечах. Вишивка розміщувалася вертикальними смугами, а на уставках — горизонтальними [14].