Смекни!
smekni.com

Шляхи розвитку у молодших школярів бережливого ставлення до природи (стр. 3 из 8)

Закладені основи екологічної культури в молодшому шкільному віці, стають своєрідним мотивом, стимулом та умовою формування стійкого інтересу до природи, допомагають побачити результати реального внеску у її збереження завдяки оволодінню правилами і нормами взаємин з нею. Екологічна освіта повинна бути безперервною. Розпочате екологічне виховання в молодшому шкільному віці поглиблюється і конкретизується під час шкільного навчання. Відповідальна роль у формуванні екологічної культури школярі належить початковій школі, яка є однією з перших ланок становлення людини-громадянина.

Педагог Хоминець О. вважає, що вже в початкових класах слід підвести дітей до думки, що людина - невід'ємна складова частина природи, що вона розвиваючись та задовольняючи свої потреби, впливає на навколишнє середовище, причому цей вплив може бути як позитивним, так і негативним.

У школі природоохоронна освіта учнів здійснюється в різних напрямках: на уроках, заняттях гуртків, під час проведення екскурсій, у процесі суспільно-корисної праці, науково-дослідницької роботи.

Головним завданням екологічної освіти сучасної школи Хоминець О вважає:

- засвоєння наукових знань про взаємозв'язок природи, суспільства і людської діяльності;

- розуміння багатогранної цінності природи для суспільства в цілому і кожної людини зокрема;

- оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі;

- розвиток потреби спілкування з природою;

- активізація діяльності щодо охорони й поліпшення навколишнього середовища.

У школі екологічні знання в системі необхідно розкривати під час вивчення переважної більшості навчальних предметів. Усі види суспільно-корисної праці повинні мати екологічну спрямованість. Природоохоронна робота мусить відповідати завданням гуманістичного виховання, сприяти усвідомленню школярами екологічних правил і норм поведінки у природному середовищі.

Психолог Іщенко Л. вважає освітні програми з екологічної освіти недосконалими. Хоч важливу роль відіграє навчальний предмет "Природознавство", проте окремий предмет "Екологія" в практиці шкіл не введено. А досвід багатьох зарубіжних шкіл свідчить про цю необхідність.

Враховуючи результати аналізу змісту освітянських програм, пропонує розширення змісту нині чинних програм, до простежуються основні лінії: "Екологія і культура", "Природа навколо нас", "Екологія і здоров'я", "Охорона природи", зміст яких включає інтелектуальний, емоційний, практично-дійовий компоненти. Інтелектуальний компонент призначений для сприяння екологічної обізнаності дітей, повинен допомогти засвоїти елементи екологічної культури.

Призначення емоційного компонента змісту - викликати у дітей емоційний відгук на різноманітні явища і об'єкти природи, бажання милуватися й насолоджуватися природою.

"Формування екологічної культури особистості - це не тільки знання морально-етичних норм і правил, а й таке ставлення, що перетворює їх у внутрішнє надбання людини, робить регулятором її поведінки.

Як часто ми зустрічаємось з тим, що людина знає правила поведінки і водночас порушує їх. Річ у тім, що ці правила не стали їх внутрішнім, особистим знанням, не ввійшли в систему її внутрішніх цінностей. Тому система ціннісних відносин — ядро особистості. Вони можуть виникнути у реальному світі Культури. Людина як істота соціальна засвоює норми і правила поведінки, що прийняті у суспільстві, і як істота духовні відкриває для себе людську культуру."

Дослідження показали, що основи екологічної культури особливо інтенсивно формуються у процесі діяльності і залежать від того, наскільки часто дитина залучається до різних її видів. Практично-дійовий компонент змісту. Природа-об'єкт трудової діяльності людини, спрямованої на її раціональне використання, покращення, відновлення, охорону.

Характер трудової діяльності людини в різні пори року. Види дитячої праці для покращення і охорони навколишнього середовища. Зміна видів діяльності за сезонами. Пропаганда ідей охорони природи серед своїх друзів і дорослих.

Педагог Радченко Т. вважає, що для дітей доступна практична природоохоронна діяльність. Це догляд за шкільним квітником та кімнатними рослинами в зеленому куточку, вирощування розсади квітів в умовах класного приміщення, збирання насіння для пернатих, розвішування шпаківень, підгодівля птахів узимку.

"Широкий простір для формування екологічної культури забезпечують і такі види природничих завдань: виготовлення гербаріїв дикорослих рослин, створення місцевої Червоної книги - книги тривоги, оформлення краєзнавчого куточка, зарекомендувала себе участь дітей у роботі учнівських організацій "Зелений патруль", "Голубий патруль", організація екологічних суботників, місячник охорони навколишнього середовища, участь в операціях "Джерельце", "Мурашник", "зелена аптека", "Первоцвіт", виставка дитячих малюнків з природоохоронної тематики".1

Методист М.Омельченко наголошує: "...У становленні екологічної культури учнів особливе місце займає саме ігрова діяльність. Вона формує досвід сприйняття екологічно правильних рішень, засвоєння моральних норм і правил поведінки в природі, сприяє створенню зв'язку між навчанням і застосуванням знань на практиці. "Методист вважає, що педагогічно правильно організована ігрова діяльність дає змогу досягти певного самовираження у дітей активності і свободи дій, що розумно поєднується з вимогами взаємної поваги, пізнанням навколишнього середовища, відчуттям краси природи та її гармонії, розвитком почуття любові й турботливого ставлення до її обов'язків.

Для розвитку творчих здібностей дітей відповідають дидактичні ігри, особливістю яких є приховання пізнавальних задач. У грі навчання відбувається саме собою. Захоплюють дітей ігри з картками, загадками про тварин і рослини, ігри-вікторини "Що в лісі росте?", "Хто в лісі живе?", "Квітковий годинник", "Які дикорослі рослини і для чого може використати Робінзон у лісі?", "Лісові орієнтири".

Використання дидактичних ігор на заняттях, екскурсіях, інших заходах, що проводяться на природі, дозволяє розвинути знання дітей про взаємозв'язки людини з природою, про об'єкти природного оточення, які необхідно знати, щоб вміло їх використовувати і оберігати. Питання екологічної освіти розв'язують сюжетно-рольові ігри. Це ігри в лісових жителів, мандрівників. Вони дають можливість кожній дитині прийти до власного вибору взірця поведінки, найближчого до її інтересів, почуттів, переконань. В центрі цих ігор повинні бути взаємовідносини людей, їхнє гуманне, турботливе ставлення до природного середовища.

Дітям подобається виконувати ролі тварин і рослин та інших мешканців природних співтовариств, людей, які використовують і охороняють природу.

М.Омельченко підкреслює, що однією із форм природоохоронної робот є Червоний зошит своєї місцевості. Для цієї роботи доцільно відтворити правову сторону охорони навколишнього середовища і результати практичної роботи щодо виявлення, вивчення, інвентаризації, захисту природних об'єктів і намітити завдання подальшої природоохоронної роботи.

Т.Радченко говорить: "В іграх діти вступають в уявні діалоги з сонцем, тваринами, рослинами. З великим задоволенням школярі грають в екскурсії-ігри на природі. Це можуть бути такі: "Що бачив дорогою?", "Відгадай, що за квітка?", "Хто краще чує?"

Більш цікавими є ігри-пошуки. Наприклад, "Острів скарбів." Гравцям дають карту з маршрутом до "Острова скарбів", але дістатись до нього можна тільки після виконання ряду справ - очищення джерела, прибирання сміття та ін. "'

Педагог Шаповал Л. одним із засобів формування екологічної культури вважає казку, яка розкриває перед дитиною все багатство людських стосунків, ставлення до людей, навколишнього світу природи.

"Вміле використання казки дозволяє педагогові розкрити певні біологічні закономірності, значення рослин та тварин у природі та житті людини, сформувати знання про екологічні зв'язки, що відображають саму суть екології, як науки."

Для формування екологічної культури необхідний комплекс таких методичних засобів і прийомів, щоб вивчення природи, будь-яке спілкування з нею залишало в пам'яті дитини глибокий слід, впливало на її свідомість. Саме тому українські народні традиції шанобливого ставлення до природи розглядаємо як важливу умову ефективного екологічного виховання молодших школярів.

У численних приказках, обрядах відбито досвід поколінь, норми поводження з об'єктам природи. Пісні, легенди, повір'я засвідчують поетичне сприймання навколишнього світу.

Різник Л. вважає: "Через природоохоронні традиції наступним поколінням передавались екологічні уявлення українського народу, його погляди та цінності у системі людина-природа. Через сприймання природоохоронних традицій формувались стійкі стереотипи бережливого ставлення до природи та природоохоронних якостей особистості."

Єдність людини, природи, єдність світу забезпечив народний календар, куди були вплетені прикмети розвитку природи розвитку природи і суспільства в єдине ціле і організував життя згідно з рівновагою цього цілого.

Педагог вважає, що використання прикмет у навчально-виховному процесі дає змогу дітям краще зрозуміти взаємозалежність у природі.

Прислів'я та приказки на думку Л.Різник, мають значний вплив на формування у дітей поглядів на природу, регулюють їхню поведінку у природному середовищі. Наприклад: "Доглядай землю плідну, як матір рідну", "Посієш вчасно - збереш рясно". Ряд прислів'їв показують, що природа є найважливішою цінністю життя людини: "Земля наша - мати - всіх годує", "На чорній землі білий хліб родить", "Хто полю годить, тому жито родить". Особливого значення мають прислів'я і приказки, в яких йдеться про необхідність дбайливого ставлення до природи: "Горнися до природи - не матимеш пригоди".