У процесі учіння студенти мають навчитися:
- структуруванню - встановлення найближчих зв‘язків між поняттями, реченнями, ключовими словами тощо, у процесі якого визначається структура знань;
- систематизації - встановлення віддалених зв‘язків між поняттями, реченнями тощо, у процесі якої смороді організуються в певну систему знань;
- конкретизації - практичного застосування системи знань, пов'язаних з переходом від абстрактного до конкретного розуміння;
- варіюванню - зміни неістотних ознак зрозуміти, їх властивостей, фактів тощо при постійних істотних;
- доводити освоєння дійсності - поступове оволодіння науковими поняттями у вигляду міркування і здійснення шляхом мислительних дій, як аналіз, синтез, абстрагування, порівняння;
- створювати висновки - поступово спрощувати теоретичний або практичний вираз з метою отримання наперед відомого його вигляду;
- поясненню - акцентувати думку на найважливіших зв'язках під годину вивчення навчального матеріалу;
- класифікації - розподіл зрозуміти на взаємопов‘язані класи за істотними ознаками;
- аналізу - виокремлення ознак, властивостей, відношень зрозуміти, знаходження спільних і відмінних їх частин;
- синтезові - поєднання, складання частин, практичне або теоретичне об‘єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле;
- порівнянню - виділення окремих ознак зрозуміти, знаходження спільних і відмінних їх властивостей, що дає змогу встановити подібні і відмітні ознаки аналізованих об‘єктів;
- абстрагуванню - виділення одних властивостей об‘єкта мислення серед інших;
- узагальненню - об‘єднання важливих властивостей об‘єкта мислення, отриманих у результаті аналізу, синтезові, абстрагування.
У ході навчального процесу викладач сприяє в студентів волі та наполегливості, яку здійснюється обміркуванням проблемних завдань, ситуацій, тим доповідей, рефератів, дискусій, а також розвиває їхні емоції: радість, цікавість, здивування та інші, у створених ситуаціях.
3. Виховної – яка спрямована на формування в студентів наукового світогляду шляхом засвоєння системи наукових знань, про суспільство, природу, людину, виховання моральних, трудових, естетичних, фізичних та інших якостей особистості.
Виховуючий характер навчання є важлива функція діяльності викладача, який виховує студентів у навчальному процесі. Процес навчання передусім сприяє формуванню наукового світогляду студентів на засвоєння наукових знань про реальну дійсність, суспільство, людину, вихованню відповідного ставлення життя і до самих собі.
У процесі навчання формують таки моральні якості, як почуття обов'язку і відповідальності, активна позиція до навчання і життя взагалі, гуманізму, а також якості майбутньому фахівцеві будь–якої галузі виробництва: вміння планувати свою роботові, добирати прийоми її виконання, контролювати собі, раціонально використовувати година.
Освітня, розвиваюча, виховна функції навчання реалізуються через таки чинники:
· використання змісту навчального матеріалу, що включає уміння викладачів застосовувати в процесі навчання основні положення навчальної дисципліни, а також доповняти їх цікавою додатковою інформацією з інших джерел;
· своєчасне забезпечення сучасних форм, методів і прийомів навчання, що здійснюється з таки розрахунком, щоб смороду заохочували студентів до самостійного здобування знань, умінь та навичок через опрацьовування додаткової літератури, написання рефератів, виступи та інші;
· авторитет особистості викладача, його ставлення до студентів та поведінка, що викликає в навчаємих бажання підвищувати свій освітній рівень, так як ерудований, тактовний, доброзичливий викладач позитивно впливає на їх навчальні результати і поведінку;
· застосування оцінок, що сприяє мотивацію ставлення студента до навчання, активізує його пізнавальну діяльність, зауваження про неточність чи не повноту відповіді спонукає студентів до поповнення знань, мають виховний аспект та інші.
Розглянуті функції навчання тісно пов'язані між собою, і реалізація однієї з них обов'язково зумовлює використання аспектів іншої. Готуючись до заняття викладач винний чітко визначати його освітню, розвиваючу і виховну мету.
У процесі навчання виділяють зовнішню і внутрішню сторони. Зовнішня сторона передбачає три елементи:
= зміст навчання , полягає вивченню студентами за різними спеціальностями і спеціалізаціями у вигляді різноманітних навчальних дисциплін, спецкурсів та інших;
= викладання , під яким визначається навчальна діяльність окремого викладача, а також діяльність усіх тихнув хто вивчає студентів, співвідносячи цю діяльність з колективним об‘єктом пізнання;
= навчання , це визначається навчально–пізнавальною діяльністю окремого студента, співвідносячи цю діяльність з колективним об‘єктом пізнання.
Внутрішня сторона навчання є :
= позначка, яка спрямована на гармонійний розвиток особистості студентів, майбутніх фахівців різноманітних галузей народного господарства;
= завдання, які орієнтовані на оволодіння студентами не тільки вузівським змістом освіти, а усіма основними елементами загальнолюдської культури, а саме, уже відомими людству знаннями про природу, суспільство, техніку і мислення; досвідом становлення до навколишнього світу і людей, застосування вже відомих способів діяльності, у тому числі й професійних, а також творчої діяльності в розв‘язуванні нових проблем та інших.
Внутрішня і зовнішня сторони навчального процесу, їх взаємодія і зв'язок надають можливість визначити сфери в яких діють законі та закономірності навчання. Процес навчання у вищий школі будується згідно законів дидактики, які відрізняються за поняттями " динамічні" і " статичні":
· динамічні - характер яких перебуває в однозначно зумовленому причинному зв'язку з іншими педагогічними явищами, це такий як закон виховного впливу навчання. Зміст його в тому, що виховний вплив незалежно застосовується завжди в ході діяльності викладачів;
· статичні - смороду виступають як тенденція і в окремих випадках можуть відхилятися від загального, це такий як залежність успішності студентів від мотивованій ними цілі, чим вища оцінка студентами провідних цілей навчання, тім вища в середньому їхня успішність.
Різнобічна навчальна діяльність, у процесі якої відбувається оволодіння знаннями, вміннями і навичками, розвиває особистість студента і здійснюється відповідно закономірностей, притаманних процесу навчання.
Закономірність відображає об'єктивні, сутні, необхідні, загальні, усталені та постійно повторювані взаємозв'язки. Закономірності розглядаються, як наукові тільки в тому разі, коли:
- чітко зафіксовано об'єкти, між якими встановлено зв'язок;
- досліджено вид, форму, характер цього зв'язку;
- встановлено межі дії або виявлення цього зв'язку та інші.
Поняття "закон" це необхідні, суттєві, повторювані відносини між предметами і явищами об‘єктивної діяльності, які існують об‘єктивно поза нашими бажаннями, і мі можемо тільки відкрити його, пристосовуватися на нього і зважати на нього, алі не змінювати як процес чи співвідношення. Стосовно дидактики, закон є об‘єктивно існуючі можливості організації навчального процесу, які випливають із психофізіологічної будови людини, від: обсяги уваги, можливості сприйняття, пороги чутливості, здатність до сприйняття кольорів тощо.
Законі дидактики - це її об‘єктивні, внутрішні, суттєві та відносно стійкі зв'язки, які виявляються під година організації та проведення навчального процесу .
У вітчизняній дидактиці діють наступні законі:
- закон соціальної зумовленості цілей, змісту і методів навчання;
- закон виховного і розвиткового навчання;
- закон зумовленості навчання характером діяльності навчаємих;
- закон цілісності та єдності дидактичного процесу;
- закон єдності та взаємозв'язку теорії та практики навчання та інші.
Закономірністю можна вважати певний причинно – наслідковий зв'язок між подіями, явищами, фактами, у якому якась дія обов'язково викличе певну протидію або призведе до наперед відомих наслідків. Якщо, наприклад, студент не знає букв з іноземної мови, те закономірно, що він не навчиться читати слова.
Законі, закономірності та принципи навчання перебувають у діалектичному, змістовому й різноманітному взаємозв'язку і безпосередньо впливають на своє формування, перебіг і виявлення їх у дидактичному процесі вищого заставі.
Законі навчального процесу, що віддзеркалюють об'єктивні, внутрішні, суттєві й відносно стійкі зв'язки дидактичних явищ, виявляються в його закономірностях.
Конкретні рекомендації дидактичних закономірностей відбиваються в принципах навчання, що визначають стратегію і тактикові практичних дій суб'єктів дидактичного процесу.
Специфіка дидактичних закономірностей полягає в тому, що смороду відображають стійкі залежності між усіма елементами навчання: діяльністю викладачів, діяльністю студентів, змістом навчання, тобто об‘єктом засвоєння .
Закономірність навчання – об‘єктивний, стійкий і істотний зв'язок у навчальному процесі, що зумовлює його ефективність.
У навчальному процесі закономірності поділяються на загальні та часткові (конкретні), на зовнішні та внутрішні.
Загальні закономірності процесу навчання охоплюють своєю дією всю систему-викладання і учіння, наприклад: мету, зміст, якість, методи, управління навчанням та його стимулювання.
Позначка навчання залежить від: рівня і темпів розвитку; потреб і можливостей суспільства; рівня розвитку і можливостей педагогічної науки та практики.
Зміст навчання залежіть від суспільних потреб і цілей навчання; темпів соціального і науково-технічного прогресу; рівня розвитку теорії і практики навчання; вікових можливостей тихнув, хто навчається; матеріально-технічних і економічних можливостей вищих навчальних закладів.