Екологічний імператив - це сукупність умов взаємодії суспільства та природи, порушення яких буде мати катастрофічні наслідки для людства. Він є усвідомленням об'єктивної необхідності рахуватись не просто з законами природи, а й з пред'явленими нам з її боку «технічними» умовами. Екологічний імператив виражає необхідність оцінювати наслідки будь-якої діяльності, пов'язаної з втручанням у природні процеси з точки зору загальних умов взаємовідносин суспільства та природи, збереження умов біологічного існування людини.
Соціально-екологічні цінності значимі для процесу розвитку взаємовідносин суспільства та природи людськими та культурними явищами. Вони є результатом синтезу цінностей екологічних, соціальних і політичних і виступають результатом та основою підвищення ефективності екологічного виховання.
Найбільша ефективність екологічного виховання можлива за умов забезпечення його неперервності, комплексності, охоплення цим процесом всіх членів суспільства протягом усього їх життя.
Підвищенню ефективності сприяє вміле використання засобів екологічного виховання. До них, насамперед, необхідно віднести:
• сім'ю, в якій відбувається первинна соціалізація індивіда, формуються основні риси особистості, тип світосприйняття і світоставлення;
• засоби масової інформації, що впливають на масову свідомість суспільства, дають актуальну екологічну інформацію, первинну інтерпретацію подій чи прийнятих рішень і тим самим формують громадську думку;
• неспеціалізовану освіту всіх щаблів - від дитячих садків до вищих навчальних закладів - де при викладанні практично всіх навчальних дисциплін повинна бути природоохоронна тематика, повинні формуватися основи знань природничих, технічних та соціальних знань, важливих в соціально-екологічному відношенні;
• спеціалізовану освіту, спрямовану на формування кадрів спеціалістів, що професійно займатимуться питаннями, пов'язаними з проблемами оптимізації та гармонізації взаємодії в системі «суспільство-природа»;
• систему екологічного законодавства, покликану вказувати на загальні орієнтири держави як виразника суспільних інтересів у галузі використання природних ресурсів, охорони природи, збереження придатного для життя і здоров'я людини природного середовища;
• карно-наглядову систему держави, завданням якої є формування переконання, що будь-які правопорушення в галузі природокористування та дотримання екологічних прав громадян будуть відповідно оцінені державою.
При цьому дієвість використання засобів екологічного виховання суттєво підвищується, як зазначає О.А.Васюта, за умови врахування існуючих національних традицій природокористування [1].
Екологічна освіта стала одним з ключових елементів програми ЮНЕСКО «Людина і біосфера» (МАВ), у здійсненні якої Україна бере активну участь з 1981 р. У ній в різний час, брали участь понад 40 установ АН України, 50 вузів, 125 галузевих науково-дослідних установ, було задіяно великий науковий потенціал - близько 5 тис. фахівців, майже 200 докторів та 600 кандидатів наук. Соціально-політичні та економічні зміни в Україні останніх років, значне погіршення економічної ситуації та викликане ним скорочення фінансування науки та освіти значно знизили темпи виконання досліджень в рамках програми «Людина та біосфера», але є надія, що вже в найближчому майбутньому до вирішення проблем екологічної освіти та екологічного виховання в нашій державі буде залучено нові сили та засоби. Крім того, позитивним фактом є розширення міжнародного співробітництва в цій галузі з індустріально розвинутими країнами на двосторонній основі.
З 1989 р., за рішенням державних органів у вузах нашої держави було впроваджено читання навчальних курсів з предмета «Соціальна екологія» та інших галузей екологічного знання.
На сучасному етапі розвитку людської цивілізації роль екологічного виховання суттєво підвищується. Воно відіграє роль інтегратора в сучасному виховному процесі, поєднує в єдину функціональну систему всі традиційні види виховання, базується на них і є фактором подолання відомчості у цій сфері людської діяльності. Дієвість екологічного виховання залежить від узгодження всіх його напрямків, елементів та засобів, комплексності, неперервності та охоплення ним всіх членів суспільства протягом усього їх життя.
1.2 Стратегія та зміст екологічної освіти
Одним із дискусійних питань є проблема методичної організації екологічної освіти. В цьому відношенні існують дві тенденції. Одні спеціалісти вважають за необхідне розробляти окремий предмет "екологія", який потрібно вводити в зміст освіти на різних рівнях, оскільки екологічна освіта не еквівалентна біологічній, хоча вони й знаходяться в тісній взаємодії.
Інші стверджують, що більш ефективною є "екологізація " всіх навчальних предметів, оскільки екологічні проблеми мають глобальний, між-предметний характер. Останнім часом все більше підтримки отримує саме цей підхід, що й знайшло своє відображення в матеріалах відповідних міжнародних конференцій.
Але найбільш суттєвими є дискусії навколо питання орієнтації екологічної освіти — що повинно знаходитись в центрі уваги: "природне середовище " або "світ природи". Базою для такої дискусії є об'єктивно подвійне положення, в якому виступають природні об'єкти. З однієї сторони, вони є елементами оточуючого людину середовища, з яким вона взаємодіє як з єдиним, нерозчленованим цілим. При сприйнятті природи як "середовища " кожний окремий природний об'єкт не має самостійної цінності, є взаємозамінним іншими аналогічними природними об'єктами. А з іншої сторони, кожний природний об'єкт може бути для людини уявленням світу природи. При такому сприйнятті природи кожний окремий природний об'єкт є принципово неповторним та унікальним [2].
В першому випадку ( сприйняття природи як "середовища" Екологічна освіта повинна бути спрямована на формування, по-перше, системи уявлень про оточуюче середовище як цілісну нерозчленовану систему ,що забезпечує життєдіяльність людини як біологічного виду, по-друге .відповідного свідомого відповідального відношення до нього і, по-третє, стратегій та технологій раціонального природокористування.
Саме така орієнтація в екологічній освіті отримала найбільший розвиток в світі й підтримку на міжнародному рівні. Однак, останнім часом все більше спеціалістів починають усвідомлювати те, що без акцентування екологічної освіти на "світ природи " неможливе комплексне вирішення проблеми екологічної кризи :"Нам никогда "не перепрыгнуть" через такие, казалось бы, простые вещи, как деревья, птицы, трава, жуки. Мы должны ввести в этот мир маленьких детей, научить их культуре обращения с растениями и животными" [1].
З іншого боку, існують різні тенденції в орієнтації екологічної освіти в аспекті пріоритету формування тих чи інших підструктур екологічної свідомості.
Перша тенденція характеризується орієнтацією на формування, в першу чергу, системи екологічних уявлень. Прихильники цього підходу вважають, що саме через екологічне освічення населення, через засвоєння екологічних знань, формування здатності бачити комплексні проблеми в сфері середовища можливе подолання екологічної кризи.
Таке розуміння цілей екологічної освіти викладено, наприклад, в матеріалах конференції Організації американських держав по освіті та середовищу в Північній та Південній Америці (1971) та ін. Саме воно є домінуючим в сучасних освітніх стратегіях.
Друга тенденція характеризується орієнтацією на формування, в першу чергу, підструктури відношень. Прихильники цього підходу вважають, що без впливу на відношення людей до природи вирішення екологічних проблем неможливе, оскільки знання без відповідного відношення є лише "інтелектуальним баластом": "Для достижения педагогических целей недостаточно ограничится изучением системы экологических понятий" [].
Третя тенденція характеризується орієнтацією на формування, в першу чергу, підструктури стратегій та технологій. Прибічники цього підходу вважають, що без оволодіння відповідними стратегіями та технологіями взаємодії з природою наявність навіть адекватних екологічних уявлень та сформованого відношення до природи неспроможна вирішити екологічні проблеми, оскільки людина виявиться безпорадною при реалізації своїх знань та відношення в практичній діяльності [4].
Ця тенденція знайшла своє відображення, наприклад ,в матеріалах заключної доповіді Міжнародної конференції спеціалістів про наукову основу раціонального використання й збереження біосфери (1968 ) і ін.
У відповідності до зазначених трьох стратегічних орієнтацій в екологічній освіті існують три основні підходи до проблеми змісту екологічної освіти.
Перша тенденція в екологічній освіті пов'язана з акцентуванням уваги на формування, в першу чергу, системи екологічних уявлень. В цьому випадку екологічна освіта, в цілому ,відповідає наступній схемі.
Дошкільники знайомляться з окремими об'єктами і явищами природи, доглядають за тваринами й рослинами живого кутка.
Екологічна освіта молодших школярів - це поглиблення елементарних знань, введення екологічних аспектів, прикладів нераціонального використання природних багатств. Головна відмінність від попереднього етапу - засвоєння фактів вже як наукових знань.
В середніх класах в навчальних курсах вивчається живлення рослин і пов'язана з цим проблема забруднення природи хімічними добривами, спорудження гідроелектростанцій і заходи, що при цьому використовуються для охорони " рибних багатств " і т.ін.
Екологічні проблеми розглядаються в курсах ботаніки та зоології та в позакласній роботі з цих предметів [17].
Для процесу екологічної освіти старшокласників характерна спрямованість на світоглядні, філософські аспекти взаємодії суспільства й природи, а також поглиблення й розширення знань еволюційного, комплексного узагальнюючого характеру.