— авторитетом інших (батьків, учителів, друзів), вчинки яких не завжди екологічно доцільні, та особистою екологічною позицією;
— усвідомленням школярами необхідності збереження природи та негативним ставленням до окремих об'єктів та явищ природи;
— бажанням здійснювати практичні екологічні заходи та недостатньою підтримкою друзів, дорослих, місцевої влади.
Викликає тривогу недостатнє усвідомлення вчителями механізмів формування екологічної культури, формалізм в організації екологічних заходів. Він виявляється у таких найпоширеніших мінусах екологічного виховання школярів, як:
— алармізм, як засіб екологічного виховання — наслідки екологічних проблем подаються як жахливе майбутнє людства. Такий підхід визнано-науковцями безперспективним, адже дитина втрачає впевненість у своєму щасливому майбутньому, що позбавляє П ініціативи, навіює страх;
— недостатньо чітка орієнтація вчителя на кінцевий результат при організації екологічних заходів. Для формування природоохоронної мотивації та усвідомлення школярами призначення подібних заходів ефективним буде якомога ширше залучення учнів до їх підготовки та організації, а не тільки до участі;
— авторитарний стиль учителя у проведенні позакласних виховних заходів: надмірний контроль діяльності учнів, нав'язування своєї думки.
Екологічна освіта учнів здійснюється на трьох рівнях — глобальному (планетарному), державному (національному, регіональному), та місцевому (локальному, краєзнавчому). Місцеве, сприйняте через почуття, стає основним засобом виховання екологічної культури учнів, коли учні усвідомлюють прояв загальних закономірностей розвитку-природи і господарства у рідному краї, коли розуміють, що історія краю і суспільства в цілому є наслідком історії розвитку природи, що природа рідного краю становить першооснову існування не абстрактних людей, а їх самих, їхніх близьких і рідних, товаришів. Внутрішня потреба любити свій край, зберігати і відстоювати його природу формується в учнів тільки через пізнання конкретних екологічних проблем рідного краю і посильної участі учнів у їх розв'язанні. Усвідомлена з дитинства краса природи рідного краю підсвідомо переноситься учнями й на своє навчання, на стосунки з товаришами, відбивається на майбутній діяльності.
Найефективнішим буде таке екологічне виховання учнів, яке максимально наближатиметься до їхньої життєдіяльності. Коли учні зможуть користуватися здобутими екологічними знаннями в господарчій діяльності, побуті [10].
Сучасні школярі, на жаль, не навчені в повсякденній діяльності належно поводитися з позицій екологічної доцільності. Вони більше знаються в екологічних проблемах глобального характеру та їх наслідках для довкілля, але не пов'язують виникнення екологічних проблем зі своїм побутом, не знають, які відходи є побутовими, як зменшити їх кількість та як вони розкладаються у природі. Учні не усвідомлюють тієї шкоди, яку завдає кожен, хто викидає сміття, де заманеться. Серед джерел забруднення навколишнього середовища мало згадують куріння, використання парфумів, пожежі тощо. Дуже важливо наблизити екологічне виховання до повсякденного життя — сприяти усвідомленню школярами того, що розв'язання екологічних проблем залежить практично від поведінки та вчинків кожного там, де він живе, вчиться, працює. При цьому дуже важливо враховувати виховання національної свідомості, етнічно-екологічні аспекти і природні особливості рідного краю, роз'яснювати Ідеї системності всіх природних явищ, тісних зв'язків локальних і глобальних процесів, взаємозв'язків екосистем усіх рангів, важливої ролі законів збалансованості і гармонії в природі. Також важливо враховувати емоційно-психологічні, інтелектуальні, соціально-етнічні та вікові особливості школярів. Водночас процес формування екологічної культури особистості має бути поступовим, безперервним і всеосяжним.
Розв'язання проблем охорони природи і раціонального природокористування неможливе без формування високого рівня екологічної культури кожного члена сучасного суспільства, особливо молоді. Тому в умовах державного становлення України одним із пріоритетних завдань національної школи є прищеплення майбутнім господарям країни загальнолюдських цінностей у ставленні до природи, забезпечення їх науковими знаннями про взаємозв'язок природи і суспільства, залучення до активної діяльності з охорони і поліпшення природного довкілля.
Враховуючи те, що шкільний вік — це період активного інтелектуального і соціального розвитку особистості, а молоді властиві підвищена емоційна чутливість, допитливість і активно-дійове ставлення до дійсності, школа стає важливою ланкою в системі неперервної екологічної освіти.
Від того, наскільки глибоко усвідомлять учні потребу дбайливого, бережливого ставлення до природи як національного суспільного багатства, вмітимуть передбачати наслідки своєї поведінки, а також дій інших людей у природі, спиратися на глибоко наукові знання при виборі рішень стосовно природи у процесі своєї трудової діяльності, істотною мірою залежатиме майбутнє людства. Ставлення школяра до природи свідчить про рівень його культури, його позицію як громадянина незалежної України.
1. Асламова Я, Векслярський Р., Комарський К., Пшеничний С. Проблеми та концептуальні ідеї екологічної освіти і виховання в Україні // Ойкумена. — 1994. — №1—2. — С.87—91.
2. Афанасьев В.Г. Проблема целостности в философии и биологии. — М.: Мьюль, 1964.—416 с.
3. Бондар В.І. Теорія, методика, технологія і педагогічна техніка: сутність, зв'язки, взаємозбагачення/ Наукові записки: Збірник наукових статей Національного педагогічного університету ім.М.П. Драгоманова / Укл. П.В. Дмитренко, О.Л. Макаренко. — К.: НПУ, 2000. — 4.1. — 278 с.
4. Білоус С. Уроки екологічного виховання. // Рідна школа. – 1997 - № 6. – С. 70 – 72.
5. Бобылеве Л.Д. Игровая экология в школе. // Биология в школе. – 2002. - № 6. – С. 54 – 60.
6. Екологічне виховання учнів: Навчально-метод. посібник для вчителів – Ніжин, 2003.
7. Король О.В. Формування екологічної культури учнів V - VI класів у процесі вивчення інтегративного курсу «Навколишній світ» : Дис. канд. пед. наук. — Суми, 1999. — 165 с.
8. Краевский В.В. Концепция содержания и личностно ориентированное образование // Химия: методика преподавания в школе. - 2001. - №2 - С. 3.
9. Момот Л. Л. Проблемно-пошукові методи навчання в школі. — К., 1985. — 63 с.
10. Прокопенко О., Демидова Т. Екологічне виховання у процесі вивчення біології. // Рідна школа. – 2005. - № 3. – С. 72 -75.
11. Прохоренко О.В. Позакласна робота з екологічного виховання. // Шкільний світ – 2001. - № 18. – С. 4.
12. Психологія. Підручник для педагогічних училищ / За ред. П.Р. Чамати. — К.: Радянська школа, 1964. — 290 с.
13. Савін М.В. Педагогіка. - К.: Вища школа, 1980. - 311 с.
14. Соколов З.М., Захаров Е.И.,, Панферова И.В. Формирование эко-логического сознания - необходимое условие решения экологических проблем// Экология и промышленность России. - 1997. - №11. - С.41-44.
15. Шапавал П.В. Екологічне виховання молодших школярів у процесі вивчення природознавчих предметів: Автореф. канд. пед. наук. - К., 1999. - 19 с.
16. Форми навчання в школі: Книга для вчителя / За ред. Ю.І.Мальованого. – К.: Освіта, 1992. – 160 с.
17. Ясинська А. Психолого-педагогічні умови організації екологічного виховання старших школярів // рідна школа. – 2001. - № 3. - С 13 – 15.