У давніх скандинавів конвалія була квіткою богині сонця, яке сходить, на її честь запалювали багаття та влаштовували ' свята, квітки конвалії приносили в жертву богам; у Франції були спеціальні свята, присвячені конвалії (улаштовувалися в першу суботу та неділю травня); священною вона була й у північноамериканських індіанців.
Відомо, що ще в І ст. до н. є. конвалії, троянди та левкої розводили єгипетські садівники. У XVI ст. садівники Західної Європи вивели різнобарвні (рожеві, червоні) сорти конвалії.
У різних країнах із цієї рослини готували всілякі ліки. Офіційно конвалія була визнана лікарською рослиною 1881 року. З конвалії виготовляють різні лікарські препарати. Найвідоміші ліки — конвалійні краплі, або краплі Зеленіна,— ліки від серцевих захворювань.
Наукова назва конвалії — Конвалярія майаліс (Convallaria maialis) — у перекладі з грецької означає «лілія долин, що цвіте в травні». Дійсно, вона близька родичка лілій, часто росте в помірно вологих долинах і цвіте в травні. Деякі вчені вважають, що її листя схоже на ланячі вушка. Звідси, можливо, і походить російська назва — від «ландушка» — по-старопольськи це «ланяче вушко». Однак щодо цього існують й інші думки. Наприклад, вважають, що рослина одержала назву через гладеньке листя.
Називалася «гладиш» (тобто гладенький), далі «ладиш», а вже потім «ландиш». Треті учасники цієї дискусії стверджують, що назва квітки походить від слова «ладан» — ароматичної смоли, яка під час спалювання видає чудові пахощі. А потім уже до нього додали суфікс «-иш».
Як бачимо, ця квітка справді відома й вельми популярна. Однак навряд чи вона стала б настільки знаменитою та популярною, якби не була ще й дуже розповсюдженою. Дійсно, вона не просто росте в багатьох лісах Східної півкулі, а зустрічається у величезній кількості (ботаніки через рясноту цих квітів називають деякі ліси конвалійними борами). І раптом — конвалію оголошують охоронюваною, беруть її під захист. Ось іще один приклад благополучного виду, що став неблагополучним! Але як же це так могло статися?
Почнемо із того, що мало хто повертається з весняного лісу без букетика (а то й букетів) конвалій. Як приємно дивитися на нього в кімнаті, як приємно подарувати такий букетик другові! Так, приємно. Але скільки таких букетиків вивезено з лісу, скільки в результаті знищено квітів?!
Але це не єдина причина зникнення конвалії. її у великій кількості заготовлюють для фармакологічної промисловості, але часто це роблять неправильно, не знаючи, як, коли та що треба заготовлювати. Можливо, й тобі доводилося брати участь у заготовлянні лікарських рослин. Ти, звичайно, старався, слушно вважаючи, що це потрібна та корисна справа. І, можливо, не знав, що для приготування ліків придатною є тільки та конвалія, яку зібрано навесні. А в дитячих таборах заготовляння лікарських рослин відбувається, як правило, улітку, коли конвалія вже відцвіла і не може бути лікарською сировиною.
Крім того, треба ще знати особливості цієї рослини, її доволі складне життя.
Перший рік конвалія-сіянець (рослина, що розвинулася з насінини) ховається під землею. Лише на другий рік з'являється зелений листок.
До осені в землі утворюється грубе кореневище. Воно росте (приблизно сантиметрів на 15 за рік), розростається, викидає безліч довгих шнурів. З них на поверхні землі з'являються нові листки. Іноді, прийшовши на яку-небудь галявину, ти можеш побачити густі зарості конвалії. Ці рослини мають одне кореневище. Через це рослина дуже вразлива: досить ушкодити маленьку частину кореневища — і загинуть усі конвалійні заростіна галявинці. Ось одна з причин зникнення конвалій. Це треба постійно пам'ятати, навіть коли ти заготовлятимеш конвалії як лікарські рослини за всіма правилами збирання. І ще не можна забувати, що ця прекрасна квітка є отруйною.
V. Підсумок уроку
Що на уроці було головним? Що було цікавим? Про що нове дізналися? Чого навчилися на уроці?
Ці запитання можна поставити фронтально всьому класові, кожній групі для обговорення або індивідуально (кожний може відповісти на ці запитання в зошиті чи на аркуші).
Скласти звіт про подорож сторінками Червоної книги, скласти «Записку нащадкам», написати твір-мініатюру на тему «Як складуться взаємини людини та природи в майбутньому? ».
Урок-інсценізація „Різноманітність покритонасінних”
Мета: поглиблення знань учнів про рослини, їх походження і значення в природі та житті людини; розвиток пізнавального інтересу; виховання на народних традиціях ціннісного ставлення до природи.
Урок проводиться у гарно прибраному актовому залі або навчальному кабінеті, де влаштовано виставку учнівських робіт з теми «Природа і фантазія», в центрі якої — традиційний український вінок з кольоровими стрічками, що символізує вінець природі.
Під час літературної композиції демонструються гербарії та слайди рослин, про які йдеться.
Музичний супровід — твори П, Чайковського з циклу «Пори року» та твори інших композиторів.
Ведуча свята символізує Природу, вона вбрана в український народний костюм. Дві дівчинки, відповідно вбрані, символізують Флору і Фауну.
Вступне слово вчителя. З прадавніх часів людина була пов'язана з природою. На жаль, ми віддаляємося від неї — змеліоровані душі нехтують одвічними законами природи. Звідси, вочевидь, і найбільші катаклізми, з якими ми зіткнулися і перед якими безпорадно розводимо руками. Лише в Україні зникло близько трьох тисяч річок, викреслено з ужитку історичні озера й болота, занапащено отрутохімікатами мільйони гектарів найкращих у світі чорноземів, до Червоної книги занесено навіть колись найшанованішого сусіда сільських обійсть — в'яза. А якою трагедією обернулася для нас чорнобильська катастрофа!
Навколишнє середовище, себто природа, є одним із вагомих факторів, котрі формують етнічні ознаки. З українською природою пов'язано безліч народних традицій.
Наші пращури з благоговінням схилялися перед культом дерева. Скажімо, язичники майже всі обрядові дійства влаштовували біля дубів, які вважалися священними деревами.
Дуже поетичним був у наших пращурів обряд «Топтати ряст». Як тільки на узліссях з'являлися перші листочки провісника весни, люди поспішали на околиці босоніж, притупцьовуючи, накликували: «Топчу, топчу ряст. Дай, Боже, того року діждати». Вважалося, що людина, яка торкнеться живої природи, неодмінно оздоровиться, набереться сили, а відтак і зустріне наступну весну.
Можна навести безліч інших не менш цікавих сюжетів, що безпосередньо пов'язані з обрядовими діями, живим спілкуванням людини і природи.
Давайте спробуємо сьогодні здійснити екскурс у природу, знайти відповідь на сакраментальне — кому топтати ряст? Тільки той, хто погамує спрагу з духовного джерела традицій, зможе, образно кажучи, потоптати ряст у наш неспокійний і тривожний час. Учень. Здавна люди вірили у богів — покровителів усього живого на Землі. Такою покровителькою рослин у стародавніх римлян була богиня Флора, а покровителькою тварин — богиня Фауна. Тому рослинний світ називають флорою, а тваринний — фауною.
Природа. Були у матері-Природи дві донечки такої вроди: хто їх побачив хоч на мить,— не міг забуть і розлюбить.
Фауна. Голубооку звали Флора, у неї очі, наче зорі. Завжди замріяна, тендітна, ласкава, ніжна та привітна.
Флора. А Фауна — швидка, як вітер, могла за птахами летіти, і за оленями стрибати, та з білочками пустувати.
Фауна. Обидві світ живий любили, відтак його боготворили, то ж вирішила мудра мати в придане їм дарунки дати: мрійливій Флорі — світ рослинний, Флора, а жвавій Фауні — тваринний, щоб берегли і поглядали, від всього злого захищали. Живуть в легендах і понині Живого світу дві богині Звучить музика.
Учень. Заглянь у природу! Ще біліє сніг, з відлигами чергуються морози, а під сніговою ковдрою вже пробуджується нове життя.
Учень. Іде весна!
Учень. Благослови, мати!
Учень. Весну закликати!
Учень. Весну зустрічати!
Учень. Зиму проводжати!
Учениця. Нумо, дівчата, весну зустрічати! Учасники свята відтворюють обряд зустрічі весни. Водять хороводи, виконують веснянки «А вже весна, а вже красна...», «Розлилися води на чотири броди...»
Учень. Прийшла зеленоока весна. І от з'являються перші посланці весни. Здається, ґрунт у весняному лісі прикритий тонкою мереживною скатертиною, зітканою з безлічі дзвоникоподібних сніжно-білих квіток.
Учень. Квіти підсніжника — провісника тепла — символ сподівань на краще майбутнє. У народі їх називають квітами надії. Завдяки своїй красі і тому, що вони одні з перших відкривають весняний карнавал цвітіння, підсніжники майже повністю винищено. Вони занесені до Червоної книги і потребують охорони. Слідом за підсніжниками з'являються проліски.
Учениця. Ще земля в зимових шатах білих, та з-під снігу, майже непомітний, виглянув зненацька, серцю милий, соромливий пролісок блакитний.
Ще зимові віхоли літають, та весни розгін не зупинити, і дзвінкі краплини починають у промінні сонячнім бриніти.
Учень. Винятковою життєздатністю ніжної квітки захоплювався Олександр Олесь: Зима... і пролісок блакитний, Навколо ще лежать сніги, А він всміхається привітний, А він вже скинув ланцюги. Перший пролісок блакитний, Першу квітку весняну Шлю тобі, моя голубко, У далеку сторону.