Під музичним розвитком розуміється перехід від вияву простих наявних форм естетичного сприймання — до складніших і вищих. Прояв нових якостей та здібностей свідчить про їх музичний розвиток .
Слід відзначити, що в межах означених можливостей у молодших школярів спостерігаються значні індивідуальні відмінності, пов'язані з фізіологічними особливостями, станом здоров'я, умовами життя, діяльності, культурним рівнем сім'ї тощо. Відтак і готовність дитини до навчання в школі може бути різною. Тому навчання і виховання має бути цікавим і насиченим, бо від якості музичних занять значною мірою залежить музичний розвиток школярів у наступних класах. При цьому вчитель не повинен прагнути до вирівнювання здібностей учнів, тому що це неодмінно приведе до гальмування розвитку частини дітей з певною підготовкою. Особлива увага повинна приділятися учням,які музично менш обдаровані і сприяти розвитку обдарованих, розробляючи для них індивідуальні творчі завдання.
Вимогливість до учнів відповідно до їх здібностей є однією з умов розвитку. Слід враховувати, що молодший шкільний вік потребує виявлення прихованих індивідуальних можливостей, які потрібно вчасно помітити і підтримати, оцінюючи творчі здібності справедливо, не занижуючи і не завищуючи їх.
В учнів другого класу закріплюються, поглиблюються, розширюються музичні знання, вміння та навички, набуті у першому класі. За своїми фізіологічними і психологічними особливостями другокласники мало відрізняються від першокласників. Вони так само відчувають потребу в русі і мають обмежений часовий обсяг уваги. Проте, якщо у попередньому класі учні набували знань, умінь та навичок в основному в процесі гри, то у другому класі ця форма відходить на другий план. Накопичений досвід робить процес навчання більш свідомим, у порівнянні з першокласниками.
Музична діяльність другокласників, третьокласників, четверокласників має нові відмінні музичні риси. Значно більший музичний досвід, обсяг музичних знань дозволяє учням третього класу усвідомлено аналізувати музику, аргументовано говорити про художній характер змісту музичного твору, пояснюючи, що музика - це не просто картини життя, а результат цілеспрямованої діяльності композитора і виконавця, які, використавши засоби виразності музичної мови, впливають на почуття людини. Вони починають усвідомлювати своєрідні правила, "закони" музичної творчості, розрізняють певну дистанцію між уявними образами та реальними життєвими відчуттями. Перехід уявного творчого задуму в реальний здійснюється за допомогою виконавської діяльності, яка дає новий імпульс живому інтересу до музичного мистецтва. Визначаючи особливості характеру художньої гри, слід відзначити їхні більш розвинуті музичні здібності, потрібно виділити уважніше відношення до нового, у той час, як для учнів 1-3 класів сам факт зустрічі з життєвим музичним образом - відкриття. Третьокласники в змісті музичних творів намагаються винайти щось нове, більш глибоке за змістом, що одночасно є важливим, значним, художньо - виразним у емоційно — естетичному відношенні.
Н.О. Ветлугіна відзначала: "Якщо діти виховуються в дусі відгуку на все прекрасне в житті, якщо вони одержують різноманітні враження, займаються різноманітними видами музичної діяльності, то їх спеціальні здібності до музики розвиваються плідно і успішно. Ці принципові положення беруть за основу при організації різних видів музичної діяльності дітей" [10, 90]
Таким чином, займаючись співом, слуханням музики, музично-ритмічними рухами, учні спираються на знання особливостей засобів художньої виразності, які формують природу творчих здібностей, естетичних почуттів, потреб, нахилів.
Як відомо, у зарубіжній педагогіці XX століття сформувались і отримали розповсюдження декілька високоефективних систем масового музичного виховання дітей: швейцарського композитора і педагога Еміля Жака Далькроза ( 1865 - 1950 ), угорського композитора і педагога Золтана Кодая (1882 - 1967 ), австрійського композитора і педагога Карла Орфа (1895 - 1982), італійського психолога і педагога Марії Монтессорі ( 1876 - 1990 ), японського скрипаля і педагога Шишці Судзукі (1898 - по теперішній час) . Спільною у цих п'яти системах є їх спрямованість на творчість.
Характерною рисою музичного мистецтва є надзвичайна багатосторонність педагогічного і естетичного впливу вихованців, які відчувають на собі благотворну дію музики і слова, танцю і ритмічних рухів, вони в захопленні від яскравих проявів прекрасного в природі, у повсякденному житті.
Особливу привабливість усім іграм надають пісні, зібрані в народі або створені видатними діячами України. На сторінках, окрім народного пісенного доробку, можна зустріти чимало творів М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, П. Козицького, П. Демуцького, а також фольклорні записи К. Квітки, С. Титаренка, А. Коношенка, С. Дрімцова.
Своєю привабливістю пісні завдячують поезіям Т. Шевченка, Лесі Українки, О. Олеся, М. Вороного, Д. Загула, П.Тичини та інших українських поетів, чиє образне слово надихало композиторів на створення високохудожньої пісенної літератури для дітей.
Плідна етнографічно - дослідницька діяльність В.М. Верховинця сприяла обґрунтуванню і впровадженню ними системи засобів формування національної культури молодого покоління, чільне місце в якій посідає український фольклор "як художнє відображення дійсності у словесно - музично — хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості, що відображає світогляд народу та нерозривно пов'язана з його життям і побутом "[11, 15].
Автор розробив алгоритм підготовки і проведення музичних ігор. Етап підготовки включає утворення кола, чи рядочка, розучування пісні, призначення дійових осіб, ознайомлення з грою, вивчення танцювальних рухів . Оптимальною формою для проведення ігор представлялося коло, з якого легко утворити півколо, рядочок, маленькі кола. Коло - це не звичайна форма розташування дітей, а символ гармонійності і завершеності, воно "єднає і приваблює дітей чимось світлим, чистим, що тішить душу дитячу, ніби погожа картина небосхилу, зірок, місяця, сонця" [11, 41].
На думку Верховинця "найкраща форма гри - це замкнене, чи розірване коло [11, 50]. Щоб гра проходила весело і жваво, керівник мусить, по - перше, сам добре засвоїти гру, а по - друге, познайомитись з методикою і способом проведення гри, зуміти провести гру легко і якнайдоступніше для вихованців.
Аналізуючи педагогічні можливості ігор, В.М.Верховинець наголошував на необхідності дотримання демократичного стилю спілкування між педагогом і вихованцем. Він писав:" Керівник не повинен бути педантом у грі. Не слід ... вимагати, щоб гра була проведена так, як вона вирішується в уяві вихователя" [11, 84].
Реалізацію індивідуального підходу вчений справедливо вбачав у наданні дітям можливості коригувати зміст, способи проведення гри. Педагоги, на його думку, повинні реагувати на кожне дитяче зауваження, запитання, доповнення, вносячи їх у гру, де '; кожне зауваження дитини є ознакою того, що вона цікавиться грою". Педагог застерігав від вимуштровування гри, немов для демонстрації стороннім людям. Ефективність гри вимагає ретельної підготовки педагога, продумування її змісту та послідовності ігрових дій. Успішне здійснення цієї настанови можливе тільки за наявності розвинутих творчих здібностей педагогів.
Особливо педагогічно цінними він вважав музичні ігри, супроводжувані піснею. На думку педагога, естетично ідеальною є така система виховання, в якій творчий розвиток учнів здійснюється на основі гуманістичної традиції. Доцільність використання з цією метою саме музичних ігор вчений пояснював психолог о - фізіологічною природою людини ( бажання рухатись, співати, самореалізуватись в грі ), а також етнічними особливостями українського народу, зокрема його музикальністю.
Всі ігри зі співами повинні виконуватись ритмічно, тому керівникові необхідно самому бути підготовленим з музичного боку, щоб він міг легко передавати відчуття ритму дітворі.
Педагогічну цінність мають ритмічно - проведені ігри, бо вони об'єднують дітей і перетворюють гру в серйозну гуртову працю. Вчений, підкреслюючи що змістом життя дитини є гра, виділяв такі її функції:
- зміцнення дитячого організму виконанням фізичних вправ та танцювальних рухів;
- стимулювання дитячої фантазії, творчості;
- розвиток уваги, пам'яті, спостережливості, волі;
- виховання самостійності, дійової рішучості;
- утвердження дружніх товариських стосунків у колективі, реалізація потреби у співробітництві;
формування умінь, самоконтролю та саморегуляції (керування власними емоціями та почуттями );
- здійснення психотерапевтичного впливу на дитину шляхом акцентуації позитивних емоцій.
При класифікації ігор учений керувався їх тематикою і віковими особливостями вихованців. Важливого виховного значення В.М.Верховинець надавав народному хореографічному мистецтву, яке ґрунтується на виразності ритмічного руху і пластики людського тіла. Танець - невід'ємна складова культури українського народу. Якщо у давні часи танці виконували комунікативну функцію, то пізніше вони естетизувалися і стали явищем мистецьким, апелюючи вже не тільки до розуму і пам'яті, а безпосередньо до почуттів та естетичної потреби.
У початковій школі елементи української хореографії та зразки пісенно — хореографічного фольклору доцільно застосовувати на уроках музики, народознавства, заняттях хореографічних гуртків. Українські народні танці, поставлені з урахуванням вікових особливостей молодших школярів, можуть бути окрасою будь - якого шкільного свята.