регистрация / вход

Макаренко як класик вітчизняної педагогіки XX століття

Особистість А.С. Макаренка, його життя та діяльність, професійно-педагогічна і пізнавальна спрямованість, роль в переосмисленні проблеми сімейного виховання, внесок у вітчизняну і світову педагогіку. Суть концепції родинного виховання та роль сім’ї.

ПЛАН

Вступ

1. А.С. Макаренко як класик вітчизняної педагогіки XX століття

1.1 А.С. Макаренко про сімейне виховання дітей

1.2 Сім’я як природний колектив

2. Педагогічні ідеї та досвід А.С. Макаренка в контексті світової педагогіки

Висновки

Список використаної літератури


Вступ

А.С. Макаренко - випускник Полтавського учительського інституту – став видатним педагогом, автором нової, гуманної, демократичної педагогіки. Його творчість - це нова віха в розвитку світової педагогічної культури. Він знаний і високо оцінений у всьому світі. Видатний німецький вчений В. Зюнкель писав: «Серед багатьох видатних педагогів останніх чотирьох століть – я обмежуюся лише цим часовим відрізком – тільки семеро настільки відрізняються серед решти , що їх можна віднести до вершинників восьмитисячників. Макаренко в цьому ряду – наймолодший. Останні – це Коменський, Руссо, Песталоцці, Шляйермахер і Фребель» [5].

Відрив першої сімки від останньої - фактор настільки кількісний, скільки якісний. Це питання оригінальності, не схожості на інших і, зрозуміло, питання ефективності, перш за все практичної. Враховуючи останнє міркування, припустимо вважати, що за цим показником Макаренко і в середині «прекрасної сімки» найбільш помітний.

Якою постає посеред нами сьогодні особистість А.С. Макаренка? Говорячи про внесок А.С. Макаренка у вітчизняну і світову педагогіку, можемо сказати, як про людину талановиту, і творчу особистість.

У всіх навчальних закладах вчився прекрасно, виявляючи вийняткові здібності: в Білопільському двокласному залізничному училищі мав лише п'ятірки, Кременчуцьке міське училище закінчив у 1904 році «при відмінній поведінці і показав відмінні успіхи», Полтавський учительський інститут закінчив з золотою медаллю. В інституті великий вплив на формування особистості Макаренка мали викладачі і директор О.К. Волнін.

Беремося стверджувати, що А.С. Макаренко був неординарним студентом у Полтавському учительському інституті. Педагогічний колектив і оточуючі допомогли йому розвинути свої здібності до високого рівня: Макаренко Антон видатний вихованець за своїми здібностями, знанням, розвитком і працелюбством; особливий інтерес виявив до педагогіки і гуманістичних наук, з яких дуже багато читав і подавав прекрасні твори.

Говорячи про особисті та професійно-педагогічні якості А.С. Макаренка – вихователя, можна виділити такі, які визначають громадянську, професійну-педагогічну і пізнавальну спрямованість його особистості:

1. Усвідомлення громадського обов'язку і громадянської відповідальності.

2. Суспільна активність.

3. Любов до вихованців, зацікавленість у їхніх долях.

4. Педагогічна майстерність і педагогічний такт.

5. Організаторські здібності та інтелектуальна активність.

6. Прагнення до педагогічної освіти та самовиховання.

Суттєвою рисою особистості А.С.Макаренка також була професійна працездатність, захопленість справою, любов до праці. Працював він наполегливо, цілеспрямовано, 17-18 годин на добу. Так єдність праці і таланту у А.С. Макаренка дала чудові результати [12].

Він завжди прагнув брати особисту участь у всіх справах і житті колективу своїх вихованців. Про це свідчать спогади вихованця Михайла Сухорученка. Він пише: «Мене і моїх друзів найбільше вразило те, що Антон Семенович, коли це було потрібно, працював разом із нами, засукавши рукава. ...Антона Семеновича можна було побачити в столярній майстерні або на якому-небудь іншому виробництві. Ця простота Макаренка робила з нашими душами чудеса» [10].

Об’єктом курсової роботи є внесок А.С. Макаренка у сімейне виховання дитини.

Предмет роботи – сімейне, родинне виховання.

Мета роботи: охарактеризувати роль педагога в переосмисленні проблеми сімейного виховання.

Завдання :

1. Узагальнити досвід педагога-новатора з проблем сімейного виховання.

2. Розглянути концепцію родинного виховання А.С. Макаренка.

3. Зробити висновки щодо внеску А.С. Макаренка у проблему виховання в сім’ї та ролі батьків у цьому.

Висока оцінка А.С. Макаренка вітчизняною і світовою педагогікою базується не лише на визнанні непересічності його особистості, його подвижницьке життя, а й на усвідомленні значущості створеної ним нової педагогіки.


1. А.С. Макаренко як класик вітчизняної педагогіки XX століття

1.1 А.С. Макаренко про сімейне виховання дітей

«Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони також будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, хорошими батьками і матерями. Але й це не все: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед усією країною». [3]

Ці слова, що давно стали крилатими належать А.С. Макаренку, учителю, практику і письменнику, але найперше і не змінно – вихователю юних. А.С. Макаренко був переконаний, що виховати «нормальну» дитину, тобто таку, що зростає в нормальних умовах, у сприятливому середовищі, значно складніше, ніж, скажімо, безпритульних: у них і емоційна сфера чутливіша, і коло запитів ширше, і вимагає вона, за словами великого педагога, значно тоншого педагогічного інструментарію, значно більшої уваги до кожної дрібниці.

Особлива роль у вихованні майбутніх громадян, за словами Макаренка, головною метою усієї педагогічної діяльності, належить сім'ї. Не менш популярний, ніж наведений вище вислів Антона Семеновича про те, що дитину «виховує все: люди, речі, явища, але насамперед і найбільше – люди. З них на першому місці – батьки і педагоги. З усім складним світом навколишньої дійсності дитина входить у незліченні стосунки, кожен з яких неминуче розвивається, переплітається з іншими стосунками, ускладнюється фізичним і моральним зростанням самої дитини... За виховання дитини відповідає сім'я... Але педагогіка сімейного колективу не може ліпити дитину з нічого. Матеріалом для майбутньої дитини не може бути обмежений набір сімейних вражень або педагогічних повчань батьків. Матеріалом буде життя в усіх його різноманітних виявах» [9].

Кожний, хто хоч раз замислювався над цими словами, не міг не пройнятися глибокою відповідальністю за свою роль у формуванні майбутньої людини. З метою допомогти майбутнім батькам набути певних знань і вмінь у вихованні власних дітей, дати їм змогу поглянути на себе очима досвідченого та зацікавленого фахівця. А.С. Макаренко написав «Книгу для батьків», яку, нажаль, не встиг завершити.

Треба сказати, що задум Антона Семеновича був справді грандіозним. Він намітив створити своєрідну енциклопедію сімейного виховання в чотирьох томах, присвятивши перший характеристиці сім'ї як колективу, другий – питанням морального та ідейно-політичного виховання в сім'ї, третій – проблемам трудового виховання і вибору професії, а останній –найважливішому, ще й досі не порушеному в педагогіці питанні: як виховувати дитину, щоб вона виросла не тільки справжнім громадянином, а й щасливою людиною.

Як відомо, А.С. Макаренко встиг завершити роботу лише над першою частиною «Книги для батьків». Але вона, разом із систематизованими «Лекціями про виховання», й сьогодні ефективно слугує мільйонам тат і мам як один з найавторитетніших посібників у складній і клопіткій справі формування особистості дитини.

Той, хто розкриває «Книгу для батьків», з перших її сторінок відчуває глибину та співзвучність думок і порад автора сьогодення, революційним перетворенням, що відбуваються в нашій країні, справляючи відчутний вплив на всі ланки і сфери життя суспільства, аж до первинного його осередку – сім'ї.

Уважно прочитавши розділ за розділом, батьки побачать, що автор привертає увагу до найактуальніших, животрепетних питань виховання, які хвилюють і сім'ю, і суспільство в цілому. Скажімо, щодо виховання розумових потреб у дітей (новела про Віру Іванівну Коробову та її родину), прилучення дітей до ведення сімейного бюджету і виховання правельного ставлення до грошей (новела про сім'ю І.П. Пежова), про взаємини батьків і дітей, роль домашнього мікроклімату у формуванні особистості тощо.

Одне слово, кожна оповідь ілюструє стрижневу тему: як відсутність правильного виховного тону, невміння створити дружній сімейний колектив руйнують родину, духовно нівечать дітей, зрештою не лише змушують страждати батьків, а й завдають великої шкоди суспільству, його економічному і моральному потенціалу. Та це в майбутньому – як кажуть післязавтра, а сьогодні найбільше страждають діти. І не тільки у «важких» неблагополучних та неповних сім'ях, а й у зовні благополучних родинах, де батьки часто-густо забувають про внутрішній світ власних дітей. Адже багато хто вважає, що, задовольняючи матеріальні потреби, він вже сповна виконує свій батьківський обов'язок. Тим часом кожна дитина потребує душевної доброти, розумної вимогливості й зацікавленості її долею – і про все це відверто тактовно веде розмову з батьками Антон Семенович.

В успіху сімейного виховання вирішальним є активне, постійне, цілком свідоме виконання батьками їх громадянського обов'язку перед суспільством. Там, де цей обов'язок реально переживається батьками, де він становить основу щоденного їх самопочуття, там він неминуче спрямовує і виховну роботу сім'ї, і там неможливі ніякі провали і ніякі катастрофи.

Вирощування і виховування дітей – це велика, серйозна і дуже відповідальна справа, і ця справа, звичайно, важка. Відбутися тут легким трюком не можна, якщо ви народили дитину,- це значить набагато років вперед ви віддали їй все напруження своєї думки, всю свою волю і всю свою увагу. Ви повинні бути не тільки батьком і шефом своєї дитини, ви повинні бути ще й організатором свого власного життя, бо поза вашою діяльністю як громадянина, поза вашим самопочуттям як особи – не може існувати й вихователь.

«Обов’язок... батька перед дітьми – це особлива форма його обов'язку перед суспільством... Наша держава вимагає від вас правильного виховання майбутнього громадянина. Вона особливо розраховує на одну обставину... на батьківську любов. Моральна глибина і єдність сімейного колективного досвіду-абсолютно необхідна умова виховання. Це стосується однаково і сімей з достатком, і сімей з злиднями [10].

Цілість і єдність сімейного колективу – необхідна умова хорошого виховання... Хто хоче справді правильно виховати своїх дітей, той повинен берегти цю єдність.

Що таке авторитет? У цьому питанні багато хто плутає... Авторитет, створений спеціально для дітей, існувати не може... [11]

Авторитет повинен бути в самих батьках, незалежно від їх ставлення до дітей, але авторитет не є спеціальний талант. Його коріння завжди в одному місці: в поведінці батьків, включаючи сюди всі відділи поведінки, інакше кажучи, все батьківське і материнське життя – роботу, думку, звички, почуття, прагнення...

Виховний процес є процес постійно триваючий, і окремі деталі його розв'язуються в загальному тоні сім'ї, загального тону не можна вигадати і штучно підтримувати. Загальний тон створюється вашим власним життям і вашою власною поведінкою. Найправильніші, найрозумніші педагогічні методи не дають ніякої користі, якщо загальний тон вашого життя поганий. Навпаки, тільки правильний загальний тон підкаже вам і правильні методи поводження з дитиною і насамперед правильні форми дисципліни, праці, свободи, гри і авторитета [4].

Нам не потрібні люди, виховані на мовчазному подвигу матерів, обговорені повсякденним жертвоприношенням... Праця і життя наших матерів не сліпою любов'ю повинні скеровуватися, а великим, спрямованим у перед почуттям громадянина. І такі матері дають нам чудових щасливих людей, і самі будуть щасливі до кінця [6].

«Лекції про виховання дітей» говорять нам наступне:

«...виховати дитину правильно і нормально багато легше, ніж перевиховати. Перевиховання вимагає і більших сил, і більших знань, більшого терпіння, а не в кожного з батьків все це знайдеться.

Ваша власна поведінка – вирішальна річ... Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими і про інших людей, як ви радієте або сумуєте, як ви поводитесь з друзями і з ворогом, як ви смієтеся, читаєте газету,- все це має для дитини велике значення [7].

«...правильне виховання не вимагає, щоб батьки не спускали з дітей очей. Таке виховання може завдати тільки шкоди. Воно розвиває пасивність характеру, такі діти надто звикають до товариства дорослих, і духовне зростання їх іде надто швидко. Батьки люблять цим похвалятися, але потім переконуються, що припустилися помилки. Ви повинні добре знати, що робить, де перебуває, ким оточена ваша дитина, але ви повинні дати їй потрібну свободу, щоб вона була не тільки під вашим особистим впливом, а під багатьма різноманітними впливами життя. Ви повинні виробити в дитині вміння розбиратися в них. Ви повинні допустити, щоб ваші діти мали найрізноманітніше середовище, але ніколи не упускайте їх з уваги.

Дітям треба вчасно допомогти, вчасно спинити їх, спрямувати. Отже, від нас вимагається тільки постійний коректив до життя дитини, але зовсім не те, що називається водити за руку.

У виховній роботі немає дурниць. Який-небудь бант, що його ви вив'язуєте у волосся дівчинки, та чи інша шапочка яка-небудь іграшка – все це такі речі, які можуть мати в житті дитини велике значення. Хороша організація в тому й полягає, що вона не випускає з уваги найменших подробиць і випадків. Дрібниці діють регулярно, щодня, щогодини, з них і складається життя. Керувати цим життям, організовувати його і буде найвідповідальнішим вашим завданням [7].

З самого початку ви повинні поставити справу так, щоб діти самі вам розповідали про свої справи, щоб їм хотілося вам розповісти, щоб вони були зацікавлені в тому, щоб ви знали. Іноді ви повинні запросити до себе товаришів сина, навіть почастувати їх чим-небудь, іноді ви самі повинні побувати в тій сім'ї, де є ці товариші, ви повинні при першій нагоді познайомитися з цією сім'єю.

На все це потрібно багато часу, для цього потрібна лише увага до дітей і до їх життя. І якщо у вас буде така обізнаність і така увага, це не пройде непоміченим для ваших дітей. Діти люблять таку обізнаність і шанують батьків за це [10].

З виступів на тему сімейного виховання, можна виокремити наступні тези-ідеї.

У сім'ї, де самі батьки не читають газет, книжок, не бувають у театрі або в кіно, не цікавляться виставками, музеями, розуміється, дуже важко культурно виховати дитину. Культурне виховання дитини повинно починатись дуже рано, коли дитині ще дуже далеко до грамотності, коли вона щойно навчилась добре бачити, чути й так-сяк говорити. Успіх виховання людини визначається у молодшому віці до п'яти років. Якою буде людина, головним чином, залежить від того, якою ви її зробите до п'ятого року її життя. Якщо ви до п'яти років не виховаєте як треба, потів доведеться перевиховати.

З першого року треба так виховувати, щоб вона могла бути активною, прагнути до чогось, чогось вимагати, добиватися, і в той же час треба так виховувати, щоб у неї поступово утворились гальма для таких її бажань, які вже бувають шкідливими або такими, які заводять її далі, ніж це можна в її віці. Знайти це почуття міри між активністю і гальмуванням, значить розв'язати питання про виховання.

Виховання дітей – нелегка справа, коли вона робиться без тріпання нервів, в порядку здорового, спокійного, нормального, розумного веселого життя. Там, де виховання іде без напруження, там воно вдається. Там, де йде з напруженням і всякими припадками, там справа погана.

А.С. Макаренко про значення структури сім'ї у вихованні дітей.

Серед багатьох факторів, які впливають на виховання дітей, Макаренко основне місце відводив структурі сім'ї. Виступаючи на одній з читацьких конференцій, він відзначив, що "питання про структуру сім'ї, про її склад, про характер має кардинальне значення. Досліджуючи причини зниження ефективності сімейного виховання, видатний педагог бачив їх у поширенні однодітних і неповних сімей. Він вважав, що однодітна сім'я стає менш життєздатною, бо наявність тільки однієї дитини сприяє «розпорошенню» сімейного колективу. Максимальна кількість типів комунікативних зв'язків набагато менша, ніж, наприклад, у трьохдітних сім'ях. Кількісна різноманітність сімейних стосунків позитивно впливає і на багатство їх змісту. На його дімку, послаблення "сил зчеплення" у сім'ї негативно впливає на виховання дітей. В поширенні однодітних сімей А.С. Макаренко вбачав і суспільну небезпеку (послаблення стійкості сімейних зв'язків, скорочення трудових ресурсів). Також він звертав увагу на несумісність деяких рис характеру дитини, що можуть розвинутись в однодітній сім'ї. Аналіз літературних джерел та результати досліджень дали можливість виявити певні труднощі вчителів і класних керівників у налагодженні тісних контактів з батьками одинаків. Учителі зазначають, що батьки одинаків часто з упередженням сприймають критичні зауваження на адресу їх дітей.

Серйозно спотворює емоційно-моральний розвиток дитини і структурна незавершеність сім'ї. Відсутність одного з батьків негативно відбивається на вихованні дітей у зв'язку з неідентичністю рульових функцій батька і матері. А.С. Макаренко підкреслював, що діти дуже важко переживають невлаштовані стосунки між батьками, стають скритними, нервовими, недовірливими. Тому він вимагає, щоб батьки більш суворо ставились до себе, уникали легковажності, оскільки відхід із сім'ї одного з батьків веде до того, що "сім'я як колектив руйнується і виховання дитини утруднюється.

На думку педагога, ширшими виховними можливостями володіє багатодітна сім'я. "В такій великій сім'ї ... буває шумно, діти пустують, труднощі, прикрощі, а все-таки діти виростають хороші, бо і дружба є, і радість – колектив є. Соціальна цінність становлення особистості дитини в багатодітній сім'ї полягає ще і в тому, що тут створюються сприятливі умови формування колективістської спрямованості особистості.

Наукові дослідження психологів і педагогів показують відсутність прямої залежності ефективності виховних можливостей сім'ї від її кількісного складу. Різновіковий дитячий колектив у багатодітній сім'ї реалізує свої виховні можливості лише при умові позитивної моральної спрямованості способу життя сім'ї. Тому було б помилкою вважати, що кількість дітей у сім'ї сама по собі визначає якість виховання.

Батьки однієї дитини прагнуть забезпечити її всіма можливими благами, розвинути її здібності, але мало роблять для того, щоб відвернути розвиток егоїзму, черствості, споживатства. Моральні якості дітей проявляються в повсякденному спілкуванні з молодими і старшими дітьми, ровесниками, дорослими, батьками. Постійні контакти з дорослими і батьками призводять до того, що одинаки звикають до поступливості дорослих, переймають у них манеру стосунків з оточуючими. А.С. Макаренко звертав увагу на те, що майже виключно одинакам властивий найбільш розгнузданий егоїзм, що руйнує не тільки батьківське щастя, а й успіхи дітей. Одинакам важче вступати в контакти з ровесниками, оскільки їм доводиться долати певні психологічні протиріччя. Осмислення цих думок А.С. Макаренко дає можливість учителям і батькам втілювати їх у практичну діяльність, спрямовану на формування в одинаків доброти, бажання прийти на допомогу іншому, поваги до людей.

А.С. Макаренко про трудове виховання у сім'ї.

А.С. Макаренко сміливо поставив питання про виховання – молодого покоління в праці, розробив глибоко обґрунтовані і перевірені на практиці методи трудового виховання. Він практично здійснив досвід поєднання навчання з продуктивною працею в умовах комуни, мріяв використати його в загальноосвітній школі шляхом наближення школи до життя, до виробництва. Видатний педагог-практик розглядав дитинство як важливий період у становленні людини як суб'єкта праці. Цінними є ідеї А.С. Макаренка про зміст, значущість і шляхи трудового виховання в сім'ї. Працю в сім'ї він розглядав як засіб всебічного і гармонійного виховання підростаючої особистості.

У трудовій діяльності, на його думку, формується правильне ставлення до інших людей (взаємодопомога, взаємопідтримка, взаємовимогливість тощо), відбувається духовне зростання і фізичне загартування дитини.

Важливим у педагогічній спадщині А.С. Макаренка є обґрунтування ним думки про неможливість виховання відповідального ставлення до праці без формування у дітей мотивів моральної особистої значущості праці [4]:

1. Трудова діяльність – засіб самореалізації та самоствердження дитини (основна форма прояву особистості і таланту);

2. Праця – засіб розвитку дитини (фізичного, морального, психічного, інтелектуального);

3. Тільки працею можна забезпечити відповідний матеріальний рівень життя в майбутньому;

4. Праця в умовах сім'ї сприяє профорієнтації та професійній підготовці.

А.С. Макаренко сформулював педагогічні вимоги щодо організації праці дітей у сім'ї. Важливішими серед них є [10]:

1. Дитина повинна розуміти користь і необхідність праці;

2. Праця має носити творчий характер (виховання творчого ставлення до праці – важливе завдання вихователя);

3. Необхідно поєднувати фізичну та розумову працю (тільки фізична праця, яка вимагає від дитини лише м'язової енергії, має обмежений виховний вплив);

4. Посильність і добровільність праці;

5. Гармонія особистої і суспільної значущості трудової діяльності;

6. Систематичність праці, перспективність трудових завдань (надати перевагу тим з них, виконання яких вимагає тривалого часу);

7. Ефективнішими у педагогічному відношенні є самостійні і важливіші трудові завдання;

8. Покладання відповідальності на дітей не тільки за результат праці, але й за його високу якість;

9. Тільки на ранніх етапах розвитку дитини, праця має поєднуватися з грою, а згодом трудові доручення повинні ускладнюватися і бути відокремленими від неї;

10. Батьки повинні формувати у дітей відповідні трудові уміння і навички, а допомога повинна бути пропорційна потребі в ній.

Важливою передумовою успіху у трудовому вихованні сім'ї є володіння батьками конкретними методами його здійснення. А.С. Макаренко радив використовувати такі методи [8]:

1. Просьба (дає дитині певну свободу вибору);

2. Метод спокійного, впевненого і трудового доручення, яке необхідно чергувати з просьбами, стимулюючи особисту ініціативу та сприяючи розумінню необхідності праці;

3. Метод вимоги, який педагог радив використовувати лише у крайньому випадку, коли справа виховання запущена і застерігав від використання фізичного примусу, як найменш ефективного.

Дитину не слід карати за погану роботу. Видатний педагог рішуче рекомендував не використовувати у трудовому виконанні як нагороди так і покарання.

Концепція родинного виховання А.С. Макаренка і сучасність.

У педагогіці є особливості, навколо яких і за життя, і після не вщухають суперечки, а творчий доробок визначає процес виховання багатьох поколінь. Саме до таких належить А.С. Макаренко.

Не вдаючись до полемізування з авторами міркувань, ніби досвід А.С. Макаренка є тоталітарним і антигуманістичним, зазначимо, що буде вкрай поспішним і помилковим відмовлятися від усього позитивного, що розробив талановитий педагог 60-70 років тому. У працях А.С. Макаренко розглянув широкий спектр проблем, пов'язаних з виховання підростаючого покоління, серед них і проблеми виховання дітей у родині, оскільки, виховуючи дітей, нинішні батьки виховують майбутню історію нашої країни, а отже, й історію світу. Погляди вченого на сімейне виховання протягом його педагогічної діяльності зазнали еволюції, обумовленої соціально-економічними змінами у суспільстві. Але й сьогодні, в умовах нової незалежної України, вони не втрачають своєї значущості.

Родина як основний інститут в структурі суспільства, особливо чутлива до усякого роду економічних і політичних змін, що впливають на її рівень життя, стабільність і виховну дієздатність. Криза, яка охопила сьогодні всі сфери життя суспільного життя в нашій державі, не обминула і української сім'ї. Украй різке зубожіння призвело до зниження народжуваності, зростання дитячої смертності і розлучень (на сто укладених шлюбів припадає 46 розлучень). Нині в Україні 14 млн. родин. З них 2,4 млн. – молоді, де вік подружжя не перевищує 26 років; 668 тис. родин – багатодітні, в яких виховуються троє і більше дітей. Неповні сім'ї, де немає батька, рідше – матері, становить 13%, Характерними стали такі явища, як дитяча безпритульність, бродяжництво [13].

До того ж багато сімей через масове безробіття серед найактивнішої частини населення (а це громадяни віком від 30 до 50 років) опинилися за межею виживання. У більшості зруйновано стереотип самосприйняття, в них з'явився комплекс меншовартості.

Конституція України, програма «Україна: 21 століття», Державна національна програма «Освіта» наголошують на потребі зміцнення української родини, охорони державою сім'ї, дитинства, материнства, батьківства; на рівності прав і обов'язків батьків і дітей; на тому, що національне виховання дітей і молоді, повинно формуватись на принципах єдності сім'ї та школи, наступність і спадковість поколінь, що дітям потрібно прищеплювати повагу до батька і матері.

Родина – це соціальний феномен, який виконує багато функцій. З-поміж них найбільш значущою є виховання дітей, про яке А. Макаренко писав: «Виховання є процес соціальний у найширшому розумінні цього слова» [10].

Серед проблем сімейного виховання, центральною є проблема його змісту. Під впливом засобів масової інформації, західного кіно- й відеопродукції руйнуються глибоко вкорінені власні специфічні риси українського менталітету, натомість спостерігається намагання батьків знайти якийсь рецепт, який допоможе їм будувати стосунки з дитиною і сприятиме належному вихованню. А саме від такого підходу до розв'язання питання сутності виховання і застерігає А.С. Макаренко.

Як розвивається макаренкознавство в Україні? Відомо, що Москва вважає А.С. Макаренка представником російської педагогічної думки. Саме в Москві видавалося восьмитомне видання його творів. Сотні книжок про нього випустили в світ видавництва Росії. Це добре, проте Україна має право вважати Макаренка українським педагогом. За походженням А.С. Макаренко – українець. Він любив Україну, добре знав українську мову. Майже все своє життя, усю навчально-виховну діяльність провів Антон Семенович в Україні, лише два останні роки він жив і працював у Москві (з кінця січня 1937 року). Він був частиною українського суспільства і відіграв активну роль у педагогіці і літературі [4].

В Україні ідеї та по-справжньому новаторський педагогічний досвід класика світової педагогіки ще за життя Макаренка стали вивчати і опановувати. Піонерами макаренкознавства в Україні можна вважати Ф.І. Науменка (Львів), Л.Д. Попову (Харків). У 50-60 роки яскравим пропагандистом макаренківської спадщини став В.О. Сухомлинський. у педагогічній науці останніх 15-20 років, як нам уявляється серед активних вчених макаренкознавців можна назвати таких: Н.В. Абашкіна, Н.Ф. Гетьманець, Н.П. Дичек, П.Г. Лисенко, М.Д. Ярмаченко.

Макаренкознавство в Україні – це об'єктивне, закономірне явище. Педагогічні ідеї – могутня сила, яка впливає на теорію педагогіки і шкільну практику.

Зв'язок школи і сім'ї.

Родинні комітети шкіл і класів, ради співпраці сімей і шкіл, дитячі комісії, суспільні ради по місцю проживання і другі загони суспільства приймають все більш активну участь не тільки в вихованні підростаючого покоління, але й в роботі з батьками. Вплив суспільства на створення здорового виховного клімату сім'ї – важливий шлях позитивного впливу на процес сімейного виховання.

На сьогоднішній час в школі майже не використовується такий шлях, як вплив на батьків через учнів. На цей напрямок роботи наполегливо звертав увагу А.С. Макаренко. «Що ж стосується школи та сім'ї, то я ніколи не викликав батьків. Я педагог. 16 років вчителював і рахував, що, якщо діти в мене виховуються, то я кваліфікований вихователь, так я дітей заставлю вносити позитивний вплив в сім'ю.

Спробуйте стати на цю точку зору, і ви побачите, як буде легко, коли ви навчите дітей відчувати відповідальність за сім'ю. Треба дітей в школі так виховувати, щоб вони вносили в сім'ю якусь додатковий здоровий струмінь, не те щоб вони перевиховували сім'ю, а щоб входили в сім'ю як представники державної школи і вносили ці ідеї в життя». [12]

Все, вище сказане, широко розкриває вплив ідей А.С. Макаренка на теорію та практику виховання дітей в сім'ї, їх вплив більш значущий і всебічний. Є нагальна потреба більш активно розвинути методику і теорію сімейного виховання на основі ідей видатного педагога.

1.2 Сім’я як природний колектив

А.С. Макаренко виходив з того, що сім’я є природним людським колективом. Виховання – це процес соціальний, у якому беруть участь люди, речі, явища, але перш за все і більше всього, люди. Із них на першому місці, як підкреслював Макаренко, батьки і педагоги.

А.С. Макаренко розглядав питання сімейного виховання з державної точки зору. Кожна сім’я повинна виховувати дітей відповідно до державних завдань. Батьки повинні добре знати і розуміти, що вони виховують дитину не тільки для своїх радощів. У сім’ї під їх керівництвом росте людина, яка повинна стати гідним громадянином своєї Батьківщини.[8, с. 226]

Об’єктом для наукових узагальнень А.С. Макаренка була жива практика виховання дітей у трудових сім’ях, яку він вивчав через власні спостереження, розмови, листування. Завдяки цьому в його творах змальовано цілу галерею різних сімей, на прикладі яких яскраво і переконливо розкриваються різні сторони народної педагогіки.[8, с. 222]

Відчутним є виховний вплив домашнього середовища, тобто сімейного оточення, а також оточення дитини поза школою (двору, вулиці), сусідів. Підтримуючи з ними добрі стосунки, батьки вводять дітей у громадське життя, навчаючи їх жити з людьми і для людей. [15, с. 49]

Родинна педагогіка вчить дітей вибудовувати розумні взаємини з однолітками у дворі. Тут дитина шліфує свій характер, позбувається недоліків, що не можливо за перебування її тільки в оточенні дорослих. Щоправда, на вулиці збираються не лише ідеальні діти. Тому в цій справі необхідно виявляти обережність. Однак надмірна обережність може зашкодити, оскільки взаємодія з однолітками сприяє фізичному, розумовому, духовному розвитку дитини і далеко не завжди псує її.

Водночас спеціальної виховної роботи потребує профілактика таких патологічних явищ суспільного життя, як пияцтво, наркоманія, куріння, хабарництво, злодійство, рекет, проституція.

Певний позитивний виховний вплив на розвиток особистості мають і засоби масової інформації (телебачення, радіо, преса) як один з компонентів соціального оточення. Повідомляючи про соціально значущі факти, явища, події, процеси, вони виховують у підростаючого покоління певне ставлення до них, сприяють певному його духовному збагаченню, соціальному зростанню, виробленню правильного ставлення до життя, активної життєвої позиції. Все це позначається на позитивному ставленні до навчальної праці як основного виду діяльності учня. [15, с. 50]

А.С. Макаренко вважав, що хороших людей можуть виховати лише щасливі батьки. Якщо до шести років дитина виховувалася правильно і в ній виховані певні звички активності і гальмування, то на таку дитину ніхто не вплине погано. Дуже шкідливо впливають на дітей сварки і роздратованість у сім’ї – ознака розпущеності, відсутності дисципліни, недоліків у світогляді. Повинна бути не лише чітка мета виховання, а й продумана деталізована програма виховання.

Педагогам і батькам слід мати на увазі, що окремі телепередачі, статті у газетах негативно впливають на розвиток неповнолітніх. Найчастіше школяр обирає сам, який телефільм дивитися, проте йому не завжди легко розібратися в побаченому на екрані, зробити правильні висновки. Тому не рідко він схвально сприймає те, що заслуговує осуду, намагається наслідувати «телегероя».

У період статевого дозрівання підліткам, на думку А. Макаренка, особливо потрібен душевний контакт з батьками. Неприпустиме «шпигування» за дітьми, підозріле ставлення до дружби дітей різної статті. Це робить їх потайними, замкненими, позбавляє дорослих можливості благотворно впливати на їхню психіку і поведінку. [16, с. 283]

Отже, у процесі соціалізації головне місце займає вміння особи контактувати і співпрацювати з іншими. Саме тому колективне виховання є основою правильного виховання, адже особа засвоює норми і правила колективу, суспільний досвід, вчиться регулювати свою поведінку тощо. Людина в колективі – це людина в суспільстві. Знання теорії та практики колективного виховання є особливо важливим для педагогів у здійсненні їхньої діяльності. Вмінні допомагати і бути провідником у процесі соціалізації.

Аналізуючи усе напрошується висновок, що уся історія вітчизняної педагогіки, починаючи з 40-х років, у своєму поступальному русі відчуває благотворний вплив педагогічних поглядів А.С. Макаренка – яскравого представника педагогічної науки.


2. Педагогічні ідеї та досвід А.С. Макаренка в контексті світової педагогіки

Ідеї та досвід А.С. Макаренка привернули увагу багатьох педагогів світу. Видатні вчені-макаренкознавці світу активно досліджують різноманітні проблеми творчої спадщини класика світової педагогіки.

У Німеччині макаренкознавство – це самостійна галузь досліджень. Тут майже 30 років діє науково-дослідний центр вивчення життя та творчості Макаренка-лабораторія, яка опублікувала сотні робіт і працює над двадцятитомним зібранням творів педагога. Професор університету в Ірлангені (Німеччина)

У французькій педагогічній громаді ім'я педагога стало відомим на рубежі 20-30 років. Після відвідання гостями з Франції колонії імені М. Горького. Зацікавленість французької громадськості працями українського педагога особливо зросла в останні роки. В книзі Ж. Лайфа і А. Біантерн «Педагогічні теорії в тестах», хрестоматії з педагогіки за редакцією Ж. Шато ім'я А. Макаренка поставлено поруч з найвидатнішими педагогами світу.

Американські колеги до педагогічного досвіду А. Макаренка звернулися дещо пізніше. Лише в 1946 році в Гарвардському університеті відбувся перший симпозіум з вивчення педагогічної системи українського педагога. У 50-60 роках у США вийшла серія книг, присвячених А. Макренкові. Про вплив на американську педагогіку та світову педагогічну думку теорії Макаренка висловила викладачка університету Лойола (Чікаго) виступаючи на установчій конференції Міжнародної Макаренської асоціації в Полтаві. Ключ до розуміння сутності педагогічного внеску Макаренка, на її думку полягає в тому, що:

1. Він виводив свої ідеї з свого досвіду виховання соціально важкої молоді.

2. Його підхід засновано на щирій самовідданій турботі та практичній участі в долі людей.

3. Ефективність його методів практично було доведено в умовах, які він сам же створював.

4. Його підхід до виховання залежить не лише від його ерудиції, компетентності як педагога, але більшою мірою від його характеру, позиції, поведінки, звичок.

Потрібних фактів тверджень та оцінок багато, але і наведених достатньо щоб констатувати: новаторський педагогічний досвід Макаренка, сукупність його педагогічних ідей позитивно впливають на розвиток сучасної теорії та методики виховання в різних країнах світу. Педагогічна система Макаренка сучасна, а в його концепції розкрито і науково обґрунтовано об'єктивні закономірності і принципи формування особистості як соціального феномену.


Висновки

Отже, А.С. Макаренко зробив великий внесок у розвиток педагогіки. Розроблені та випробувані ним на практиці у багаторічній педагогічній діяльності педагогічні основи формування особистості людини нового суспільства, визначення ролі колективу та праці в цьому складному та тривалому процесі, лягли наріжними каменями до фундаменту нашої педагогіки.

А.С. Макаренко зробив більше ніж будь-хто з радянських педагогів для того, щоб з хлопчиків і дівчаток сформувати ідейних і високоморальних людей, гідних громадян своєї країни.

Макаренко незабутий у сьогоднішній дні. Його досвід та спадщину вчителі шкіл використовують і сьогодні. Його ідеями пронизаний виховний процес. Але поза сумнівів перед українським макаренкознавством стоять досить складні завдання, пов'язані із подальшим просуванням в опановуванні спадщини класика педагогіки. Вчителі і сьогодні повинні досліджувати Макаренка, систематизувати досвід великого педагога.

А.С. Макаренко створив найефективнішу педагогічну систему ХХ століття. В його творах глибоко і всебічно показана теорія і практика виховання нової людини, охарактеризована цілісна система науково-педагогічного знання, системотворчим елементом якої є принципи доцільності і єдності розвитку особистості і колективу.

Головні відкриття в педагогіці А.С. Макаренка вважаємо наступні:

- обґрунтував науковий підхід до визначення мети виховання;

- розробив наукову теорію колективу;

- обґрунтував принципи відносин між колективом і особистістю;

- розробив модель образу життя людини в колективі;

- вирішив практично проблему поєднання виховання навчання з виробничою працею;

- реалізував на практиці принцип всебічного виховання особистості;

- розробив і практично здійснив вчення про демократію самоуправління в колективі;

- заклав основи теорії керованості виховного процесу;

- обґрунтував сутність дисципліни в колективі і розробив психолого-педагогічну технологію дисциплінування;

- обґрунтував значення традицій у вихованні;

- виявив суттєві відмінності між вихованням і навчанням;

- послідовно провів у своїй виховній системі принцип гуманізму;

- обґрунтував принцип єдності вимоги і поваги у вихованні, розробив наукові основи сімейного виховання;

- створив неперевершений зразок застосування законів діалектики в рішенні теоретичних і практичних проблем виховання;

- розкрив шляхи забезпечення шкільного, позашкільного і сімейного виховання.

Серед педагогічних відкриттів А.С. Макаренка є дуже значущі, які на сьогодні ще недостатньо оцінені. Серед них ідея виховного колективу як основи цілісної системи формування особистості. Можна стверджувати, що ним відкриті закони колективної життєдіяльності, що мають світове значення. Йому вдалося сформулювати цілісну концепцію виховного колективу, в якому встановлюється рівноправ'я вихователів та вихованців.

При створенні ним нової педагогіки були такі орієнтири: «більше демократії», «більше гуманізму», «більше духовності», «більше піклування про людину», «більше довіри до вихованця». Так, великий педагог реалізував на практиці знахідки до розуміння гуманістичних основ педагогіки.

Ми повинні гордитись тим, що жили в один час з великим творцем, педагогом, класиком ХХ століття. Макаренко – це не минуле, а сьогодення.

ОТКРЫТЬ САМ ДОКУМЕНТ В НОВОМ ОКНЕ

Комментариев на модерации: 2.

ДОБАВИТЬ КОММЕНТАРИЙ  [можно без регистрации]

Ваше имя:

Комментарий