Смекни!
smekni.com

Особливості проведення занять з образотворчого мистецтва в учнів першого класу (стр. 7 из 13)

Стежачи за самостійним виконанням учнями тематичного завдання, учитель своєчасними порадами запобігає помилкам тих, хто швидко «усе вже намалював». Типові помилки учнів учитель узагальнює й пояснює всьому класові. Такими загальними помилками у композиції можуть бути неправильні перспективні зображення дерев, дороги, будинків тощо. Деяким учням учитель допомагає знайти глибше вирішення теми, іншим вказує на неправильне в малюнку, радить намалювати нові деталі, щоб розкрити тему тощо. Учителеві потрібно звернути увагу на те, щоб усі учні творчо працювали. Чим більше учень захопиться роботою, тим менше він звертатиметься до вчителя за допомогою. Краще, якщо вчитель не виправляє помилок у малюнку учня, а допомагає йому самому побачити і зрозуміти свої помилки, підказує, як їх виправити. Після закінчення роботи олівцем учні з дозволу вчителя починають малювати фарбами, або олівцями. Вчитель нагадує, як користуватися кольоровими олівцями, фарбами і пензлем, пояснює, як закінчити роботу в кольорі. Завдання учні повинні завершити до закінчення уроку. Закінчені малюнки вчитель аналізує разом з учнями, допомагає їм помітити свої помилки, ставлячи відповідні запитання. Таке обговорення привчає дітей уважніше виконувати тематичні завдання і не повторювати помилок, формує у них вміння оцінювати власні роботи та роботи однокласників.

Бажано щоб найкращі учнівські роботи експонувалися на шкільній виставці, це стимулює учнів до творчості. Такі виставки дають змогу учням порівнювати свої малюнки з малюнками товаришів, сміливіше і більш творчо працювати в майбутньому над тематичними малюнками й ілюстраціями до літературних творів.

Слід згадати, що досить велика кількість графічних та колористичних робіт виконується без попереднього начерку. В цьому випадку є доцільним виконання так званих підготовчих вправ: у повітрі, на окремому листку паперу. Аналогічно вивчаються і деякі художні техніки (наприклад монотипія).

Особливе місце серед тематичних робіт займають так звані аплікація, витинанка, силует. Ці художні техніки є жанрами декоративно-прикладного мистецтва. У першому класі учні ознайомлюються з елементарними прийомами вирізання, рваною аплікацією. Іноді ці техніки поєднуються із зображенням на площині, наприклад: тематична композиція «Подарунок для мами»(стебла квітів зображені гуашевими фарбами, а квіти апліковані).

Бачимо, що методика роботи на уроках колористичної та графічної грамоти має багато спільного та дозволяє дітям засвоїти основні правила та прийоми роботи художніми матеріалами, художні техніки, формує композиційні уміння, відчуття простору, розвиває уяву дітей.

2.2 Методи та прийоми роботи на уроках ліплення та декоративно-прикладного мистецтва

Декоративний малюнок як складова частина декоративно-прикладного мистецтва призначений, разом з іншими виразними засобами цього виду образотворчого мистецтва, задовольняти естетичні потреби людей. До специфічних видів декору відносяться зображення сюжетів, символів і орнаменту. Саме ці особливості декоративного малювання вивчаються у першому класі початкової школи (Див. дод. 3)

Сюжетне зображення – це композиція, нанесена на поверхню предмета (скринька, ваза, глечик чи ін..), яка відтворює певне явище, подію, конкретну людину або річ.

Символічне зображення – умовний знак, прикмета, відтворення умовного образу, який позначає ту чи іншу ідею, поняття (герби, емблеми, знаки тощо). Здавна основним видом і оздоблення виробів декоративно-прикладного мистецтва був орнамент візерунок, побудований на ритмічно організованому сполученні зображувальних елементів, виконаних засобами живопису, опалювання, різьби, інтарсії, графіки тощо. Загальні стилістичні ознаки орнаментального мистецтва визначаються особливостями образотворчої культури народу, мають певну сталість протягом того чи іншого історичного періоду і характеризуються яскраво вираженим національний колоритом. У кожному окремому випадку властивості орнаменту залежать також від призначення, форми та матеріалу тієї речі, яку він оздоблює.

За закономірностями побудови частіше за все визначають три широко розповсюджених різновиди орнаменту: замкнені орнаменти, орнаментальні стрічки та сітчасті орнаменти. Замкненим орнаментом називають візерунок, згрупований у замкнених формах – колі, квадраті, прямокутнику. Ним оздоблюють поверхню предмета або головні його частини, відтворюючи динамічне напруження форми чи її спокій. Таким орнаментом оздоблюють тарілки, блюда, підноси, хустки, скатерки, стіни, підлоги, стелі, скриньки тощо.

Залежно від зображувальних завдань, створення, наприклад, враження обмеженої площини, візерунок наносять на краї тієї чи іншої форми та кути; і, навпаки, для поширення площини візерунок наносять по середині, привертаючи тим самим увагу до неї. Для посилення цілісності тієї чи іншої речі заповнюють візерунком як середину площини, так і її краї. За принципами замкненого орнаменту будуються й символічні композиції – емблеми, герби, знаки.

Орнаментальною стрічкою називають візерунок, декоративні елементи якого створюють ритмічний ряд з відкритим двостороннім рухом, який вписується у стрічку. Існують симетричні орнаментальні стрічки, що будуються уздовж або упоперек вісі симетрії. Відповідно до цього, вони використовуються для посилення враження рівноваги, статики Асиметричні орнаментальні стрічки, які будуються за принципом вільних ритмічних повторів, використовуються для посилення враження руху. Орнаментальними стрічками оздоблюють деталі одягу, посуд, інтер'єри приміщень тощо.

Сітчастим орнаментом називають візерунок, елементи якого розміщені по всій поверхні. Він використовується для оформлення одягу. інтер'єру приміщень тощо.

За образотворчим началом розрізняють орнаменти: рослинні, геометричні й тератологічні (від грецького «teras» – чудовисько) – стилізоване зображення казкових звірів, птахів, переплетень рослинних і тваринних мотивів: іноді цей орнамент називають зооморфним (від грецького «zoon» – тварина + «morphe» – форма),

Малюнок або візерунок, який прикрашає той чи інший виріб декоративно-прикладного мистецтва, незалежно від свого змісту, повинен відповідати таким вимогам: сполучатися із цілим, укладатися в його межах, відповідати пропорціям, додержуватися відповідних розчленувань, ритмічної упорядкованості та призначенню. Завдяки зазначеному, він набуває змістовності, декоративної виразності композиційно-пластичне будови.

Знайомство з творами декоративного мистецтва та оволодіння декоративним малюванням як діяльністю починається з дошкільною дитинства. Твори зазначеного виду образотворчого мистецтва приваблюють увагу дітей своєю барвистістю, прилучають до скарбниць національної культури, виховують естетичний смак.

Успішність оволодіння дітьми декоративним малюванням вимагає вирішення таких завдань:

o збагачувати уявлення про особливості народного та декоративно-прикладного мистецтва, численне призначення його виробів, різноманіття засобів оздоблення їх зовнішнього вигляду; виховувати інтерес до зазначеного виду образотворчого мистецтва; на його кращих зразках виховувати естетичний смак:

o стимулювати бажання щодо оволодіння декоративним малюванням, спонукати до естетичного оздоблення інтер'єру групової кімнати, речей побуту;

o розвивати здібності: зорової оцінки форми виробу декоративно-прикладного мистецтва та елементів, що прикрашають його зовнішній вигляд; почуття кольору, ритму, симетрії, композиції;

o формувати знання: про призначення, зміст, зображувальну мову

o та виразні засоби декоративного малюнка; фарбуючі матеріали, інструменти та технічні прийоми зображення типових дія того чи іншого напрямку елементів орнаменту; раціональну послідовність організації зображувального процесу при створенні типових за побудовою декоративних композицій;

o формувати вміння та навички: координування дій ока та руки;

o розвиненості руки: володіння технічними прийомами зображення елементів орнаменту, відповідної складності для того чи

o іншого віку дітей та стадії оволодіння діяльністю. [ 24 , 113 ]

Перше знайомство дітей з особливостями декоративного малювання здійснюється в середній групі дитячого садка. Збагачення уявлень про призначення декоративною малюнка, виховання естетичного ставлення до виробів декоративно-прикладного мистецтва продовжується у школі та відбувається на підставі порівняльних характеристик зовнішнього вигляду різноманітних предметів побуту, зразків національного одягу, оформлення фасадів та інтер'єрів житлових та громадських споруд та ін. Рішенню цих завдань сприяють екскурсії в краєзнавчий музей, відвідування виставок творів відповідного змісту, бесіди та розповіді з ілюструванням зразків народного та декоративно-прикладного мистецтва і оволодіння безпосередньо виконавською творчою діяльністю з декоративного малювання.

У процесі обстеження тих чи інших зразків декоративно-прикладного мистецтва слід звернути увагу дітей на особливості елементів візерунка, спрощення їх форми в порівнянні з реальним предметом; супідрядність залежно від виконуваної функції – головні та другорядні; засоби їх виділення – розміром, кольором і місцем на площині: порядок композиційної організації – ритм, побудований на строгій метричній основі, симетрія. Перші завдання, що пропонуються дітям на цьому етапі, спрямовані на створення орнаментальних стрічок, присвячених рослинним мотивам. Декоративними елементами візерунка можуть бути: різноманітне листя, квіти, фрукти, овочі, ягоди, колосся пшениці та інше Використанню зазначених елементів передує вивчення дітьми засобів їх стилізації в українському декоративному мистецтві.