Під час виконання цих завдань діти засвоюють принципові підходи до композиційної організації елементів візерунка – ритмічні повтори однакових за зовнішніми ознаками елементів; чергування різних за формою, розміром або кольором елементів візерунка, з урахуванням структурних варіантів чергування – через один, через два і т. д.; симетрична побудова композиції візерунка від вісі симетрії, розміщеної упоперек або уздовж стрічки.
Ускладнення завдань з декоративного малювання полягає в побудові замкнених орнаментів на площинах круглої, квадратної та прямокутної форм. В уявленні дітей запропоновані площини бажано конкретизувати за призначенням: блюдце, тарілка, піднос, рушник, скатерка та інше.
За змістом запропоновані орнаменти можуть бути присвячені рослинним мотивам, але з більш конкретизованою тематикою і використанням відповідних за змістом і кольором декоративних елементів візерунка, наприклад: осінній, зимовий, весняний, літній мотиви або присвячений одному якомусь предмету – ромашці, ялинці тощо.
Знайомство дітей з раціональними підходами до організації зображувального процесу полягає у повідомленні найбільш зручної поетапності побудови орнаменту, наприклад: у стрічковому орнаменті, в якому елементи візерунка розмішуються за принципом ритму повторів, краше починати виконання завдання зліва направо або зверху вниз, по-перше, тому що контролюється якість їх розміщення, по-друге, зображення не буде пошкоджене рукою: при чергуванні елементів візерунка зручніше спочатку розмістити елементи одного якогось кольору, а потім приступити до відтворення другорядних елементів, У симетричних композиціях краще починати зображення орнаменту з центрального елемента, а потім – відповідно ліва або верхня половини, права або нижня.
При створенні замкнених орнаментів процес зображення починається із заповнення центральної частини площини (якщо за задумом в наявності декоративний елемент), а потім – її краї у тій же послідовності, що й у стрічковому орнаменті (у площин квадратної або прямокутної форми заповнюються кути, а потім – краї).
Для виконання завдань з декоративного малювання використовуються різноманітні фарбуючі матеріали та інструменти: кольорові олівці, якщо декоративні елементи візерунка дрібні гуаш пензлі круглі різних розмірів, тампони для зображення однакових за формою, розміром та кольором декоративних елементів: щільний папір або картон. При необхідності використовується кольоровий папір, попередньо наклеєний на щільну основу (папір або картон)
Наступне ускладнення завдань декоративного малювання полягає у формуванні в дітей уявлень про зображувальні та виразні особливості найбільш поширених в Україні його стильових напрямків і використанні найбільш посильних з них у практичній діяльності. Крім того, дітям надається можливість оздоблювати предмети, різноманітні за при значенням та конструктивною будовою. Так. у діяльності дітей удосконалюються й збагачуються не тільки рослинні мотиви, але й використовуються образи тварин, птахів, риб, людини, що, у свою чергу, дає можливість відтворювати у візерунках персонажі улюблених казок, мультиплікаційних фільмів та інше. Успішному використанню зазначених елементів сприяє те, що в предметному та сюжетному малюванні діти здебільшого оволодівають засобами сприймання і відтворення об'єктів, які значною мірою стилізовані за формою. Разом з тим, використання зазначених об'єктів у декоративному малюванні ставить перед необхідністю врахування специфічних для цього виду образотворчого мистецтва стильових умовностей і вимог . до структурної побудови композиції – сполучення окремих елементів візерунка між собою та з цілим, супідрядність другорядних елементів головному, додержання відповідних розчленувань об'єкта, вдало знайдений масштаб зображення, ритмічна організація елементів на строгій метричній основі та інші. Із зазначеними особливостями декоративного малювання діти в доступній формі знайомляться під час сприймання творів народного і професійного декоративно-прикладного мистецтва, а також безпосередньо в ході виконання практичних завдань.
Ознайомлення дітей у доступній формі з творами народних майстрів і свого краю, а також із зображувально-виразними достоїнствами декоративно-прикладного мистецтва різних регіонів України дає змогу сформувати в них не тільки певні уявлення про масштабність за призначенням і стильове різноманіття декоративного малювання, але й залучити до національної культури, успішно вирішувати завдання морального та естетичного виховання.
Ускладнення практичних завдань декоративного малювання полягає в успадкуванні дітьми окремих, найбільш характерних для того чи іншого напрямку засобів виразності відтворення орнаментів. Наприклад: сприятливою умовою для вирішення цих завдань на даному етапі служать українські мальовки. Дітей приваблює в них казкова виразність силуету, пластичність форм та контрастна декоративність кольору, міцний зв'язок візерунка з аркушем паперу і, нарешті, різноманітність х використання: для оздоблення керамічного посуду, деталей одягу, внутрішнього й зовнішнього оформлення будівель народної архітектури тощо.
Не менш важлива якість для використання українських мальовок у навчально-виховному процесі полягає в її порівняно спрощеній техніці. Для їх відтворення використовуються знайомі дітям матеріали: гуаш, темпера. Всі розмалювання виконуються відразу, без підготовчої роботи олівцем. Найбільш поширеними технічними прийомами, то створюють відповідне стильове звучання, є: мазок від себе, мазок на себе, перехідний мазок та інші, доступні оволодінню дітьми цього віку. Прийомом «мазок від себе» малюють широкий з поступовим звуженням елемент; «мазком на себе», навпаки, досягають вузького з послідовним поширенням елемента; «перехідним мазком» надається можливість відразу передати багатокольорове зображення елемента (для цього у відповідній послідовності набирають на пензель 2-3 кольори і одним мазком залишають пляму необхідної форми з поступовим переходом одного кольору в інший).
Накопичені уявлення про призначення декоративного малювання і різноманіття його відтворення дають можливість використовувати ті чи інші варіанти оздоблення об'єктів або їх деталей у предметному та сюжетному малюванні, ліпленні.
Ліплення розглядається як один з основних різновидів скульптурної техніки, пов'язаної з обробкою м'якого матеріалу – спеціальних сортів глини, пластиліну, воску, прісного тіста. У практиці школи ліплення визначається як самостійний вид образотворчої діяльності, спрямований на пізнання та відтворення предметного світу в пластичних формах. За змістом і зовнішніми характеристиками виразності результатів воно, здебільшого, може бути уподібнене скульптурі малих форм та народно-художнім промислам. У процесі зазначеної діяльності діти виготовляють як предмети побуту, головним чином посуд, так і відтворюють образи фруктів, овочів, ягід, тварин, птахів, людини тощо. Крім того, ця продукція може мати вигляд як окремих предметів, так і нескладних натюрмортів, сюжетних композицій. За стилем відтворення образів вони, здебільшого, можуть бути віднесеними до декоративного мистецтва, але із специфічними проявами дитячої діяльності.
Виразними засобами ліплення є малюнок та лінія. Малюнок у широкому розумінні елемента образотворчої мови відтворення форми, обсяжного і просторового моделювання, пластики та динаміки об'єкта – стосовно діяльності дітей характеризується значним узагальненням зазначених зовнішніх ознак реального об'єкта. Тобто у даному випадку має місце декоративне стилізування реальних ознак, більш вільного їх тлумачення. Відтворення предметі в реального світу в такому вигляді обумовлено особливостями розвитку сприймання і рівнем накопиченого дітьми досвіду в зазначеній діяльності. Лінія як обмеження силуету об'єкта обумовлена, здебільшого, формами, які відтворюють діти на тому чи іншому етапі оволодіння ліпленням. Так, початкова діяльність дітей характеризується конструктивною побудовою загальної форми об'єкта, тобто послідовним приєднанням однієї деталі до іншої. У більшості випадків вони мають форму кулі, овалу та циліндра, у зв'язку з чим переважають криві та прямі лінії, які обмежують силуети відповідних деталей.
Діти шестирічного віку, відтворюючи той чи інший образ із цілого куска глини або пластиліну, сполучають лінії різних конфігурацій, що дають їм змогу узагальнити силует єдиною складною лінією. У практичній діяльності дітей має місце як монохромна так і поліхромна декоративна скульптура. Монохромна скульптура обмежується природним кольором глини. Спеціальна термічна обробка готового виробу надає йому жовто-оранжевих відтінків. Поліхромності скульптурні вироби набувають за допомогою різнокольорового пластиліну або відповідним фарбуванням деталей чи їх розмальовуванням орнаментом.
Композиція окремих образів, які виконуються дітьми цього віку, відрізняється найпростішим відтворенням відповідних рухів, жестів, пози. Зазначені прояви композиційної виразності мають місце і при створенні нескладних скульптурних сюжетів, в яких діти, крім того, намагаються вичленити головний об'єкт контрастністю величини та місцем його розташування, здебільшого, в центрі.
Матеріали та устаткування для ліплення. Найбільш зручними матеріалами, якими користуються діти при створенні побутових або скульптурних виробів, визнані глина та пластилін.
Глина – м'який пластичний матеріал, який здатний набувати різних форм, а при висиханні – зберігати їх. Для ліплення використовують здебільшого глину зеленого або сірого відтінків, у міру жирну і піддатливу до роботи. До роботи глину готують таким чином: підсушену глину розбивають на дрібні шматочки, насипають їх у пластмасове відро шарами, заливаючи злегка кожний шар водою: через день зливають зайву воду, а глину старанно розмішують руками до отримання однорідної маси. Якщо вона не липне до рук, це означає, що глина придатна до роботи. В інших випадках при необхідності або додають води, або глиняного порошку. Приготовлену глину накривають вологою ганчіркою і зберігають у прохолодному місці.