Смекни!
smekni.com

Особливості розвитку вольової сфери у молодшому шкільному віці (стр. 4 из 10)

Сім’я – найперша і основна школа життя для дитини. Тут даються основи для формування характеру, світогляду і волі. Батьки повинні створити всі необхідні умови для розвитку своєї дитини, завдання їхнє полягає не стільки в тому, щоб якомога краще і сильніше розвинути вольові якості чина чи доньки, скільки в підготовці до майбутнього тривалого і кропіткого самовиховання, отже якщо людина сама не забажала виховувати в себе волю і характер, то важко їй в цьому допомогти (Л.І.Рувинський). І чим раніше батьки зуміють пробудити в дитині благородне прагнення працювати над собою, тим більша можливість досягти успіху у цій справі. Тому, що в дорослої людини запізно починати виховувати вольові якості, якщо попередні роки життя змарновано.

На що ж повинні звертати увагу батьки, коли в їхній сім’ї народилася маленька людина?

Насамперед слід пам’ятати про величезну силу особистого прикладу, оскільки саме від батьків залежить подальша доля дитини. Батьки не зможуть виховати в дитини жодної вольової якості, якою самі не володітимуть, натомість всі недоліки дорослих відбиватимуться в характері дітей, наче в дзеркалі.

Звичайно, ніхто не вимагає від молодого подружжя застосування складних методик чи впровадження спеціальних систем по вихованню дитячої волі, що по-суті є неможливим, але саме життя посилає безліч ситуацій, які можна і потрібно використовувати для формування вольових якостей. Задумаймося, наприклад, над таким випадком. Дитина хоче погратися предметом, який легко б’ється чи ламається. Матір (батько) забороняє його брати. Дитина не розуміє заборони і далі продовжує просити. Розумні батьки, замість того, щоб відволікати дитину від забагання і займати її якоюсь іншою цікавою і корисною справою, дають їй той предмет. Дитяче бажання виконане, дитина погравшись кілька хвилин з тим предметом, який просила зі сльозами на очах, покидає і починає просити щось інше. Ситуація повторюється.

Таким чином батьки закривають своїй дитині шлях до виховання стриманості і терплячості, роблять її примхливою, самолюбною і егоїстичною.

Батькам рекомендується обмежувати дітей в площі надмірних розкошей і вигод. Не можна створювати навколо підростаючої людини штучний “тепличний” клімат, де відсутні будь-які перешкоди і труднощі тому, що виросте безхарактерна, слабка духом особа. Безумовно, не потрібно морити дітей голодом і змушувати їх до якогось надзвичайного способу загартування, але слід пам’ятати: надмірність і вседозволеність до добра не приведе.

Не можна забувати також про те, що діти набагато вразливіші за дорослих і низька самооцінка негативно впливає на формування особистості – невротичний розвиток за психастенічним (астенія – безсилля, слабкість) типом починається з переживання низької самооцінки ще з дитинства, яке викликане ставленням дорослих (І.Бех). В особливий спосіб дитячу психіку травмує порівняння її з кимсь іншим, кого ставлять за приклад, як зразок.

Крім низької самооцінки, це створює основу для розвитку заздрості, егоцентризму і тривожної настороги щодо оцінок взагалі, а надто на свою адресу. Для будь-якої дитини усвідомлення того, що вона гірша за когось дуже шкідливо.

В будь-якому випадку умовою успішного формування цінних якостей особистості дитини є позитивний психологічний клімат у сім’ї, а отже взаємоповага, взаєморозуміння і любов між її членами.

Воля і характер дитини потребують постійного зміцнення. Безперечно, праця відіграє в цьому важливу роль. Залучаючи дітей до трудової діяльності, слід пам’ятати, що вона повинна бути посильною для них. Приступаючи до трудової діяльності, треба дотримуватись регулярності і систематичності у заняттях нею. Спочатку ці заняття можуть здаватись нудними і неприємними, але надалі, в процесі оволодіння різними навичками вони стають менш обтяжливими, опісля, можливо перетворяться в звичку і потребу, яку потрібно задовольнити.

Взагалі праця повинна бути спрямована на формування корисних звичок, стереотипів поведінки. Звички можуть бути позитивними і негативними. Негативними вони стають в тому випадку, коли дитина стає залежною від них і не може вийти за їх межі. Тоді поведінка дитини обмежується невеликою кількістю звичок. Не можна також забувати про обов’язковість співпраці батьків із вчителями, які повинні ставити єдині вимоги до праці дитини, не суперечити одні одним і в поєднанні з особистим прикладом запевнити її у важливості трудової діяльності.

Навчальна діяльність вносить істотні зміни в розвиток волі дітей. У зв’язку з обов’язковістю основної діяльності – навчання – дитині ставлять великі як загальні, так і конкретні вимоги. Необхідність підкорятися цим вимогам стає найважливішим фактором тренування дитячої волі.

Треба вчасно встати, встигнути в школу до дзвоника. Сидіти треба тільки на одному, показаному вчителем місці. Треба виконувати багато правил на уроці: вставати, коли хочеш відповісти, або просто щось запитати, піднімати руку і не вигукувати відповідь. А першокласникові дуже хочеться, щоб вчителька запитала саме його, коли він знає те, про що вона запитує. Треба слухати вчителя і відповіді товаришів. Треба писати тільки те, що показала вчителька, і тільки там, де вона показала.

І кожне таке правило, кожне “треба” вимагають, щоб дитина підпорядковувала їм свої думки, дії, бажання. Оцінки вчителя ще більше підсилюють значущість і обов’язковість висунутих правил. Так тренується воля маленьких школярів і особливо вміння стримуватися.

Звикання до школи потребує значного нервового напруження від дітей. Імпульсивність, що спонукає дитину до дії ще дуже велика. До кінця першого навчального року дисциплінована поведінка стає звичкою для школярів. В учнів першого-четвертого класів помітно зростає вміння виявити вольові зусилля. Вони виявляються в розумовій діяльності молодших школярів. В дітей змінюються мотиви, які спонукають їх до вольового зусилля.

Помітно зростає роль громадської думки, колективних відносин. Побоювання дитини бути якоюсь мірою неповноцінною, боягузливою, або слабкою спонукає 9-11 річних дітей особливо хлопчиків, виконувати різні безрозсудливі вчинки, щоб довести дітям – одноліткам і собі свою силу, хоробрість, витривалість.

Стикаючись із такими виявами волі в дітей цього віку, потрібно пояснити їм істотні ознаки схожих зовнішньо, але зовсім різних по суті якостей людини, наприклад, таких, як сміливість і безрозсудливість, справжня мужність і просте бажання похвалитись перед товаришами.

Часто, захищаючи своє рішення, свої судження і дії, молодший школяр виявляє безглузду впертість. Невпевненість у собі, що поєднується з бажанням здаватись всезнаючим і всерозуміючим – характерна риса молодших школярів на порозі їх переходу в підлітковий вік (Р.О.Люблінська).

Часто молодші школярі хочуть зробити більше, ніж можуть: у момент прийняття рішення вони не враховують ні своїх можливостей, ні тих труднощів, які можуть виникнути під час вирішення справи, в результаті чого задумане залишається невиконаним. Наявність сильного мотиву взагалі заважає дитині розмірковувати, і вона часто діє неправильно, бо через сильне бажання не задумується про наслідки. Наприклад, школярі мали вибрати для себе в подарунок дуже цікаву іграшку – за умови, якщо виконають явно важке завдання – або менш цікаву – після виконання значно легшого завдання. В решті-решт вони його не виконали і не одержали нічого. До речі, поза цією ситуацією вибору вони адекватно оцінювали свої можливості. На запитання, про що вони думали, вибираючи завдання, з яким не можуть справитися, більшість відповідала, що вони ні про що не думали, а мали одне бажання – одержати конструктор. Таким чином, у випадку виниклої в дитини сильної потреби і прагнення поставити перед собою одразу безліч завдань, їй потрібно допомогти, обмеживши кількість справ.

Воля розвивається в процесі становлення особистості. Цей процес не може відбуватися відокремлено від інтересів, що складаються в дитини, ставлень, які формуються до навколишніх людей, дорослих однолітків і до самого себе. В розвитку волі величезну роль відіграє життєвий досвід дитини, тобто практика її поведінки і спілкування з різними людьми.

Розвиток волі немислимий без збагачення пам’яті дитини, без розвитку її уяви і мислення, без виховання в неї вищих моральних почуттів.

Саме у вольових діях найповніше виявляються всі якості особистості.

Шкільне навчання сприяє розвитку вольових якостей молодших школярів, вимагаючи від них усвідомленого виконання обов’язкових завдань, підпорядкуванням їм своєї активності, довільного регулювання поведінки, вміння активно керувати увагою, слухати, думати, запам’ятовувати, узгоджувати власні потреби з вимогами вчителя тощо.

Воля у цьому віці характеризується нестійкістю у часі. Молодші школярі легко піддаються навіюванню. Поступове обмеження дитини як суб’єкта імпульсивної поведінки відкриває можливості її розвитку як суб’єкта вольової поведінки, здатного довільно регулювати власні психічні процеси та поведінку (М.М.Забродський).

Поступово зростає вимогливість до себе та інших, розширюється сфера усвідомлення обов’язків, розуміння необхідності, їх виконання. Формуються такі вольові риси характеру як самостійність, впевненість у своїх силах, витримка, наполегливість тощо.

Ефективність формування вольових якостей залежить передусім від методів навчально виховної роботи. Розширюється сфера усвідомлення учнями обов’язків, розуміння того, що невиконання правил поведінки завдає шкоди інтересам всього дитячого колективу й кожного учня. Пам’ятаючи порушення окремими учнями шкільних правил, другокласники і особливо третьокласники закликають їх до порядку і, якщо це не допомагає, то звертаються до вчителя.

Самостійність молодших школярів залежить від віку. Але не вік, а методи навчально-виховної роботи відіграють провідну роль у її формуванні. Самостійність формується успішніше, якщо поради, настанови учителів і батьків поєднуються з самостійними діями дітей, якщо прояви їх самостійності не гальмуються зайвою опікою, а заохочуються.