по-перше: відхилення від норм поведінки та невиконання поставлених навчальних завдань, як наслідок проявами цього є неуспішність, невстигання, важкість у навчанні. Тут особлива роль приділяється віковим особливостям учнів, їх індивідуальному досвіду;
по-друге: відставання у розвитку пам’яті, мислення, уяви, емоційно-вольових, етичних , рис і якостей особистості. Це пояснюється віковими особливостями учнів - нестійкість настрою, швидка стомлюваність, конфліктність тощо;
по-третє: це відхилення у ставленні педагогічно занедбаних учнів до себе та до своїх власних можливостей, до однолітків, вчителів, а також батьків. Все це впливає на організацію навчальної діяльності. Тому вчителі педагогічну занедбаність визначають як непідготовленість до школи, нерозвиненість, неосвіченість та невихованість учня.
Систематична неуспішність веде до педагогічної занедбаності, під якою на сучасному етапі розвитку школи розуміють комплекс негативних якостей особистості, що суперечать вимогам школи, суспільства. Це явище вкрай небажане та негативне явище з моральної, соціальної, економічної позиції. Неуспішність - складне та багатовимірне явище шкільної діяльності, що вимагає різносторонніх підходів при її вивченні та обґрунтуванні.
Причини труднощів у навчальній діяльності молодших школярів у загальноосвітній школі розглядалися багатьма педагогами і психологами (М. Данилов, Н. Менчинська, Т. Власова, А. Леонтьєв, А. Смірнов, Л. Славіна, Ю. Бабанський та ін.). Вони вважали, що причинами неуспішності є
непідготовленість до шкільного навчання (соціальна і педагогічна занедбаність);
вади розумового розвитку;
вплив оточення.
У психолого-педагогічній літературі неуспішність дітей молодшого шкільного віку пояснюють багатьма факторами:
недосконалістю навчального процесу;
нестачею підручників, наочних і дидактичних матеріалів;
непідготовленістю вчителів індивідуально працювати з такими учнями.
Педагоги, які необізнані з індивідуальними та психологічними особливостями розвитку таких дітей, тимчасове відставання у навчанні пояснюють патологічними процесами, а отже, не надають їм кваліфікованої педагогічної допомоги. Не використовують значні компенсаторні можливості дитячого організму, тому з кожним наступним роком такі учні дедалі більше відстають у розвитку.
Складність дослідження цієї проблеми обумовлюється тим, що причинами неуспішності водночас постають як педагогічні фактори, так і особливості психічного розвитку, і саме тому проблема має вивчатися шляхом комплексного аналізу, визначення адекватних умов навчання дидактично занедбаних учнів [42, с.12].
Часто неуспішність обумовлена недосконалістю педагогічного процесу: програмні вимоги не дають змоги вчителеві довгий період спинятися на тому чи іншому, важкому для учнів матеріалі У деяких школах не завжди регулюється та контролюється загальний обсяг домашніх завдань, виконання яких потребує не лише наявності певних здібностей, а й ретельнішої працездатності [42, с.16].
Відсутність спокійних і позитивних взаємин у сім’ї, несприятливі умови навчання, негативно впливають на весь процес розвитку особистості, її навчальну діяльність і поведінку. На жаль, часто трапляються випадки антигуманного поводження батьків із своїми дітьми через негативні оцінки, невдачі в школі. Це породжує у дитини страх покарання, загальмовує її розумову діяльність і сприяє негативному ставленню до навчання.
Головне завдання вчителя - запобігти неуспішності.
Різке погіршення успішності дітей викликане, насамперед, розходженнями між їх потенційними можливостями та вимогами, що до них ставляться, проте слід зазначити, що іноді вимоги бувають надто легкими і тому не активізують пізнавальну діяльність таких школярів.
Коли вони без особливих труднощів виконували завдання у початкових класах, їх хвалили, в них сформувалася підвищена самооцінка. У підсумку, учні не звикли долати труднощів, легкі завдання не стимулювали їх пізнавальної активності. У середніх класах, де трудність засвоєння навчального матеріалу зросла, школярі, як і раніше продовжували працювати недостатньо, а тому не досягали успіхів у навчанні.
Це викликало в них спочатку негативне ставлення до вчителя, а згодом і до всієї навчальної діяльності. Замість того, щоб працювати самостійно та долати труднощі в навчанні, вони трудилися все менше і менше. Розрив між знаннями та вимогами до них все зростав, зростало також і негативне ставлення до школи та навчання.
Таким чином, діти не реалізували своїх можливостей. Власне, для подолання вказаних недоліків необхідно враховувати потенційні можливості учнів і давати їм адекватні завдання.
Розкриваючи сутність і особливості причин занедбаності молодших школярів, слід зазначити, що в основі неуспішності лежить не одна причина, а декілька, і що характерно - всі вони взаємопов’язані та діють у комплексі.
Буває і так, що на первинну причину неуспішності нашаровуються нові, вторинні причини, і як наслідок це призводить до тривалого відставання у навчанні.
Причини педагогічної занедбаності є різноманітними за своїм характером, по-різному впливають на процес навчання й самі школярі не однаково реагують на свою неуспішність.
Виділяють три групи причин педагогічної занедбаності [62, с.155-156].
Перша група:
низький педагогічний і культурний рівень батьків;
неблагополучна сім’я;
відсутність чіткої організації життя та діяльності дитини в сім’ї;
порушення єдності вимог до дитини, їх послідовності;
негативне ставлення до дитини, приниження її гідності, фізичне покарання, надмірна опіка.
Друга група:
незнання педагогами особистості дитини, умов виховання у сім’ї;
недостатня робота щодо психолого-педагогічної підготовки батьків дошкільників (молодших школярів);
низька індивідуальна робота щодо усунення відхилень у поведінці, етичному вихованні та розвитку дітей;
недосконалість навчально-виховного процесу;
педагогічна некомпетентність вчителя.
Третя група:
вади в загальному розвитку дитини;
генотип;
стан здоров’я;
психоемоційний стан;
внутрішня позиція;
рівень активності при взаємодії із навколишнім середовищем.
Так як явище педагогічної занедбаності взаємопов’язане з неуспішністю, розглянемо класифікацію причин неуспішності.
Так, наприклад, А. Гельмонт своїм завданням вбачав співвіднесення причини неуспішності з її категоріями. Ним виділені причини трьох категорій неуспішності: глибокого і загального відставання (І категорія), часткової, але стійкої неуспішності (ІІ категорія), епізодичної неуспішності (ІІІ категорія).
Зазначимо причини першої категорії:
низький рівень попередньої підготовки учня до навчальної діяльності;
вади фізичного розвитку;
недоліки виховання;
слабкий розумовий розвиток.
Для другої категорії притаманними є такі причини:
недопрацювання вчителем у попередніх класах щодо формування у школярів адекватних способів організації навчальної діяльності;
недостатній пізнавальний інтерес учня до предмету, що вивчається;
слабка воля до подолання труднощів.
Причини третьої категорії:
недоліки в методиці викладання навчального предмету;
формалізм у засвоєнні нових знань;
слабкий поточний контроль;
невміння зосередитись на об’єкті, предметі, що вивчається;
нерегулярне виконання домашніх завдань.
Ближче до всіх до вирішення завдань опису системи причинно-наслідкових зв’язків неуспішності, що відповідає теоретичним вимогам, підійшов Ю. Бабанський [10].
До внутрішніх причин неуспішності він виділив:
дефекти здоров’я дітей, їх розвитку;
недостатній об’єм знань, умінь і навичок.
Зовнішніми причинами неуспішності є:
недоліки дидактичних і виховних дій;
причини організаційно-педагогічного характеру (організація педагогічного процесу в школі, матеріальна база);
недоліки навчальних планів, програм.
Також Ю. Бабанський виділяє умови, якими слід керуватися в організації навчання:
І. Умови внутрішнього плану:
особливості психологічного розвитку школяра;
рівень сформованості навичок організації навчальної діяльності.
ІІ. Умови зовнішнього плану:
побутові умови;
особливості виховання у сім’ї;
особливості навчання і виховання у школі.
Спроби згрупувати причини неуспішності представлені автором П. Борисовим. Він розглядає три групи причин:
а) загально-педагогічні:
недотримання принципів і правил дидактики в організації процесу навчання;
недооцінка ролі позакласної та позашкільної роботи з дітьми.
б) психофізіологічні:
порушення нормального фізичного розвитку дітей;
порушення інтелектуального розвитку дітей.
в) соціально-економічні:
матеріальна база школи;
низький рівень дошкільного виховання дітей;
культурний рівень батьків;
компетентність вчителів.
Таким чином, класифікація причин педагогічної занедбаності (неуспішності) має за мету показати не лише різні підходи до її побудови, але й зазначити головне і спільне, що є притаманне вище зазначеному явищу.
Зокрема, педагогічна занедбаність може також розглядатися через певні форми, які відображають ступінь і характер занедбаності.
Перша форма - несформованість елементів і навичок навчальної діяльності. Причиною цього є індивідуальні особливості інтелектуального розвитку, недоліки в розвитку пам’яті, неуважність, невпевненість, занижена самооцінка.
Друга форма - несформованість мотивації навчання. Причиною цього може бути неадекватна оцінка навчальної діяльності, міжособистісні стосунки.
Третя форма - нездатність довільної регуляції уваги, навчальної діяльності. Недоліки виховання і навчання в сім’ї, дошкільному закладі, школі - ось причина такого явища.