Смекни!
smekni.com

Педагогічна технологія взаємодії сім’ї і школи першого ступеня у вихованні учнів (стр. 1 из 3)

Софія Корнієнко

Педагогічна технологія взаємодії сім’ї і школи першого ступеня у вихованні учнів

Сім’я є одним з найкращих соціальних досягнень людства, цінність якого з давніх часів і аж до наших днів лишається незмінною. Вона в мініатюрі віддзеркалює ті гострі динамічні процеси, які характерні для суспільства на певному етапі його розвитку. Сім’я зберігає та оберігає пам’ять народу від небуття, є творцем і захисником розумного, доброго, вічного.

Вінцем для сім’ї є народження дитини, яке сприяє духовному оновленню, піднесенню життєвих сил членів сім’ї, загострює почуття відповідальності за здоров’я i виховання продовжувача роду. Саме сім’я стає тим першим, соціальним інститутом, в якому дитина засвоює cycпільну мораль, норми і правила поведінки, навчається узгоджувати запити і потреби з можливостями. Тому таким актуальним є питання про посилення відповідальності сім’ї за формування високої духовної культури, моральних переконань, трудове виховання дітей і молоді.

Загальновизнано, що виховання дитини найефективніше здійснюється тоді, коли вона є одночасно об’єктом впливів багатьох інших соціальних інститутів виховання (дитсадка, школи, позашкільних закладів тощо), які є першою формою суспільного, громадського і громадянського виховання дітей. Перебування дитини в колі своїх однолітків сприяє формуванню у неї перш за все таких рис, які конче потрібні особистості як суспільній істоті: колективізму, товариськості, взаємодопомоги, доброти, комунікабельності.

Хоча, як відомо, виховання дитини в сім’ї нерозривно пов’язане з усією системою суспільного виховання, однак, батьки і вчителі — найперші вихователі підростаючого покоління. Від них залежить якою зростатиме дитина, яких громадянських рис вона набуде. Школа як ніякий інший заклад, має значні можливості здійснення виховної роботи з дітьми, надання допомоги сім’ї в педагогічній освіті. В умовах відродження духовності нашого народу, його культурних традицій, формування якісно нових відносин між людьми школа має стати потужнім імпульсом творення педагогіки сім’ї. Слід зауважити, що процес творення педагогіки сучасної сім’ї проходить сьогодні в особливо складних умовах, адже він передбачає поєднання споконвічних традицій виховання і нових форм спілкування, взаємин батьків і дітей у сім’ї, які диктує соціально-економічний устрій життя, нові суспільні норми і вимоги. А вони, як відомо, часто продиктовані деформованою суспільною мораллю, спотвореними умовами життя сім’ї. Тільки за останні десятиліття сім’я багато чого втратила з надбаного століттями досвіду виховання дітей. Повернути втрачене, збагатити його новими формами і методами-виховання дітей — таке головне завдання на етапі сьогодення ми вбачаємо у творчій співпраці сім’ї і школи. З цією метою нами була розроблена і апробована, модель співпраці школи з батьками молодших школярів.

Як відомо, керівництво будь-якою діяльністю обов’язково передбачає її цілеспрямованість на досягнення результатів, що сфокусовані в цілях. Розробляючи педагогічну технологію керівництва процесом, який досліджувався, ми прогнозували продуктивність реально існуючих особливостей даного явища як педагогічної технології через створення спеціальних аналогів, в яких відтворюються принципи організації і функціонування цієї технології. Тому виникла необхідність створення універсальної технології, яка могла б об’єднати на основі синтезу різноманітні види співпраці вчителя з батьками упродовж всього періоду навчання дітей, що в сукупності з різноманітними додатковими інформаційними структурами сприяли б поступовому і систематичному нагромадженню необхідних для батьків знань, умінь і навичок організації успішного виховання дітей.

Системотворчим ядром експериментальної роботи став взаємозв’язок таких її компонентів: мотиваційного, який передбачає спонукання педагогічних можливостей сім’ї на основі діагностики її виховної активності; змістовного, що складає певну сукупність таких активних форм як “педагогічна школа” для батьків, батьківські збори, родинні виховні заходи консультації; процесуального — відтворює новизну взаємовідношень школи і сім’ї сучасного школяра, який вбачається нами в здійсненні особистісно-орієнтовного спілкування в підсистемі “вчитель-учень-батьки”, а відмінними її ознаками — цілісність і безперервність педагогічного впливу протягом всього експериментального дослідження. Зупинимось на характеристиках кожного з вище вказаних компонентів.

Вивчення сімей молодших школярів ЗОШ № 17 м. Тернополя здійснювалось різноманітними методами (експериментом було охоплено, понад 200 батьків). Для отримання об’єктивних даних про сім’ю і накопичення необхідної інформації про сімейне виховання ми використовували спостереження, анкетування, інтерв’ювання, бесіди, узагальнення належних характеристик, тестування, моделювання, ранжування. Серед аспектів, які ми вивчали з метою визначення рівня виховної активності сім’ї учня, були: загальні відомості про сім’ю (тип і структура сім’ї, вік, освіта і професія батьків, національність і віросповідання членів сім’ї, побутові і санітарно-гігієнічні умови життя, матеріальна забезпеченість); дані про сімейне виховання, (виховна активність батьків, суспільно-громадська спрямованість сімейного колективу, психологія сімейних стосунків, наявність “куточка” школяра, виконання школярем режиму дня, робота батьків над засвоєнням дитиною правил культури поведінки, організація сімейного дозвілля, широта духовних запитів. інтереси, вподобання і захоплення членів сім’ї, ставлення батьків до школи).

Вивчаючи сім’ї, ми намагалися якомога глибше вивчити і з’ясувати кожне питання. Наприклад, виховна активність сім’ї — це свідомий, систематичний і планомірний, узгоджений вплив батьків з метою формування відповідних якостей особистості.

Ця активність (Р. М. Капралова, В. Г. Постовий, О.М.Урбанська, А. Г. Хиипкова) вимірюється рядом показників, а саме:

1) розумінням цілей виховання; наявністю конкретних виховних завдань;

2) єдністю і узгодженістю вимог дорослих членів сім’ї до дитини, щоденним спілкуванням з дитиною;

3) цілковитою обізнаністю про життя дитини (сфера інтересів і запитів, престижні справи, особисте розуміння і ставлення до власних успіхів, та невдач, стосунки з членами шкільного колективу, громадсько-корисна робота, друзі тощо);

4) стійкими зв’язками з класоводом, пошуками педагогічних рекомендацій, порад, що підвищують ефективність сімейного виховання, володінням психолого-педагогічними знаннями про виховання; участю у навчально-виховній роботі школи.

Проведене нами вивчення показало, що є чимало таких сімей, виховна активність яких характеризується перерахованими ознаками. Але є ще сім’ї, де побутує безсистемний вплив на дітей, сім’ї з низьким чи нестійким рівнем виховної активності. Знання рівня виховної актійвності кожної сім’ї (високий, середній, низький) дало можливість працювати з сім’ями індивідуально і диференційовано, приділяти особливу увагу і надавати необхідну допомогу сім’ям з низьким рівнем сформованості цієї якості.

Створюючи “педагогічну школу” для батьків, ми, насамперед переслідували таку мету:

— допомогти батькам осмислити державну і особистісну відповідальність за справу сімейного виховання дітей;

— забезпечити поетапне і безперервне нагромадження батьками системи знань, умінь і навичок, необхідних для успішного виховання дітей.

Експериментальна робота показала, що планування тематики “педагогічної школи” доцільно узгодити з запитами конкретного контингенту відвідувачів. З цією метою було проведено анкетування батьків, що дало можливість визначити педагогічно доцільний зміст і обсяг матеріалу занять, обрати ефективні форми і методи їх проведення

Запропонована нами тематика “педагогічної школи” для батьків відзначалась гнучкістю, на певних етапах вносились корективи у відповідності з рівнем педагогічної освіченості батьків, бажаннями батьківської аудиторії, з актуальними завданнями, які вирішувала школа на даному етапі. Заняття “педагогічної школи” були розраховані на весь період навчання дитини у початковій школі і проводились у чітко визначений час (перший або останній четвер кожного неканікулярного місяця). В тематиці занять переважали питання педагогіки і психології сімейного виховання, соціальної педагогіки, включались важливі аспекти анатомії вікової фізіології шкільної гігієни, дитячої психології, етнопедагогіки як живого джерела, — яке здатне задовільними прагнення батьків здобути знання з виховання дітей в українських сім’ях, перевірені досвідом багатьох поколінь.

Успішному проведенню занять з батьками сприяли виставки педагогічної літератури, дитячих, малюнків і виробів, папки-пересувки, рукописні журнали “Сім’я і школа”, перегляд кінофільмів і відеофільмів, концерти дитячої самодіяльності, виступи батьків з рефератами щодо досвіду виховання дітей у сім’ї.

Тематика занять “педагогічної школи” була максимально наближена до тематики, покласних батьківських зборів і родинних виховних заходів. Це давало можливість класоводам неодноразово повертатись до тієї самої теми, щоб на матеріалі життєдіяльності конкретного класного колективу навчати батьків необхідних методів, прийомів, і засобів успішного виховання дітей в умовах сім’ї.

Таким чином педагогічно доцільний зміст і форми роботи “педагогічної школи” батьків обумовили її цілеспрямованість на виконання функцій зв’язуючої ланки розробленої нами експериментальної моделі.

Відомо, що батьківські збори — одна з традиційних, найбільш визнаних колективних форм співпраці вчителя з батьками молодших школярів. Однак досвід роботи і експериментальне дослідження показали, що їх тематика, зміст, форми і періодичність проведення потребують глибокого вивчення і удосконалення.