Ігри створюють певний емоційний фон в учнівському колективі, але й потребують певного емоційного настрою.
Бажання грати, прагнення до діяльності властиві кожному учневі. У грі діти вчаться логічно висловлювати свої думки, послідовно діяти, бути спостережливими, знаходити своїм спостереженням образний вислів. Чим діяльніша поведінка гравця, тим довша гра, тим більше приносить вона радості і знань. Застосування ігор забезпечує єдність формування понять, поєднує це з інтелектуальним розвитком та вихованням учнів, сприяє підвищенню ефективності навчання.
Гра стимулює пізнавальний інтерес. Це вибіркова спрямованість особистості, звернена до сфери пізнання, процесу оволодіння знаннями, це інтерес до глибокого, усвідомленого пізнання. Оскільки пізнавальний інтерес багатогранний, він може по-різному впливати на процес засвоєння: - виступати як зовнішній стимул процесу навчання, як засіб активізації цього процесу; - як мотив пізнання, стикаючисть та взаємодіючи при цьому з іншими мотивами. Якщо інтерес до предмета не сформований, засвоєння буде відбуватися нижче за природні сили учня. Враховуючи це, необхідно постійно здійснювати стимулювання пізнавальних інтересів. Основні напрями цього: за допомогою змісту матеріалу, що вивчається та внаслідок організації пізнавальної діяльності.
Дидактичні ігри на уроках математики в початковій школі дають можливість внести проблемність у пізнавальний процес, здійснити самоконтроль пізнавальної діяльності. Успішне проведення ігор веде до розвитку пізнавальної самостійності учнів.
Пізнавальна самостійність – це якість особистості, проявляється у готовності своїми силами здійснити спрямовану пізнавальну діяльність. Ця активність передбачає здатність здійснювати пізнавальну діяльність, включає необхідні знання, оволодіння методами пізнавальної діяльності та сформованість мотивів, які визначають потребу, прагнення до цієї діяльності. Пізнавальна самостійність може розглядатися, з одного боку, як метод навчання, а з іншого – як умова, що дає змогу повніше використовувати можливості учнів. Розвиток здатності виконувати пізнавальну діяльність має такі рівні: перший – засвоєння забезпечується сприйняттям, усвідомленням, запам’ятовуванням матеріалу, другий – дозволяє застосовувати знання у новій ситуації, що потребує творчого підходу до використання знань, які має учень. Пізнавальна самостійність може формуватися у різних навчальних ситуаціях, серед яких можуть бути: готова подача матеріалу, спрямована пізнавальна активність, дослідницька пізнавальна діяльність. Поєднувати навчальні ситуації різного типу можна внаслідок використання систем організації пізнавальної діяльності. Сформована пізнавальна самостійність дасть змогу педагогу організувати різні види пізнавальної діяльності учнів.
За допомогою гри добре формується в учнів також логіко-пошукова пізнавальна діяльність. Вона нерозривно пов’язана з констатуючою пізнавальною діяльністю. Цей вид потребує високого інтелектуального напруження, вміння логічно мислити та користуватися знаннями, що накопичилися, сприяє розумовому розвитку учнів. Правильно організована навчальна діяльність пізнавально-пошукового типу при використанні ігор на уроках математики, продумане керівництво нею з боку педагога, викликає в учнів інтерес до навчального процесу, розвиває активність і самостійність. Самостійно усвідомлюючи явища дійсності, молодші школярі вчаться робити власні висновки. Це формує в них міцні глибокі знання. За висловом Л.М.Толстого: «…знання тільки тоді знання, коли набуті зусиллям думки, а не пам’яті.» [27; 51 ]. Тому, необхідно зробити навчальний процес творчим, осмисленим, активізувати всю пізнавальну діяльність школярів.
Ігрові форми навчання сприяють використанню різних способів мотивації.
1. Мотиви спілкування: - учні, спільно вирішуючи завдання, беручи участь у грі, вчаться спілкуватися, враховувати думку товаришів; - при вирішенні колективних завдань використовуються різні можливості учнів; - спільні емоційні переживання під час гри сприяють зміцненню міжособистісних відносин.
2. Моральні мотиви: - у грі кожен учень має виявити себе, свої знання, уміння, характер, вольові якості, своє ставлення до діяльності.
3. Пізнавальні мотиви: - кожна гра має близький результат (закінчення гри), стимулює учня до досягнення мети (перемоги) й усвідомлення шляху досягнення; - у грі команди чи окремі учні завжди рівні (немає відмінників, трієчників, є гравці). Результат залежить від самого гравця, рівня його підготовленості, здатностей, витримки; - ситуація успіху створює сприятливе емоційне тло для розвитку пізнавального інтересу. Невдача сприймається не як особиста поразка, а як поразка у грі й стимулює пізнавальну діяльність; - змагальність – невід’ємна частина гри – притягання, задоволення для дітей; - у грі завжди є якесь таїнство – неотримана відповідь, що активізує розумову діяльність учня, штовхає на пошук відповіді.
В. Сухомлинський писав: «…у грі розкривається перед дітьми світ, творчі можливості особистості. Без гри немає і не може бути повноцінного дитячого розвитку. Гра – це величезне світле вікно, через яке в духовний світ дитини вливається життєдайний потік уявлень, понять про навколишній світ» [53; 22]
Чому ж гра, такий важливий засіб пізнання має залишатись за порогом школи? Навпаки, найактивніше використання ігрової діяльності в навчальному процесі просто необхідне; її використання дає змогу успішно формувати і закріплювати позитивне ставлення дитини до праці на уроках математики. Граючись на уроці діти психологічно розкуті – це сприяє вияву їхніх творчих здібностей, нівелює негативне ставлення до складної навчальної праці. Позитивний досвід хочеться повторити на вищому рівні складності завдань. При цьому непомітно для себе дитина «втягується» у навчальну працю, пізнає її радість. Усвідомлення «я це можу» зміцнює впевненість у собі й породжує потребу «мені це необхідно, цікаво і зовсім не страшно».
Як бачимо, гра на уроці математики забезпечує емоційний вплив на учнів, активізує їхні можливості, полегшує оволодіння та сприяє актуалізації знаннями, навичками, вміннями. Вона виховує культуру спілкування і формує вміння працювати в колективі та поза ним. ЇЇ вплив помітний і на вчителеві: сприяє розвитку педагога і як особистості, і як спеціаліста, примушує постійно працювати над собою, вдосконалювати педагогічну майстерність.
Розділ ІІ Методика використання дидактичних ігор при вивченні математики у початкових класах
2.1 Методичні вимоги до застосування дидактичних ігор на уроках математики
Мета курсу математики у початковій школі полягає в тому, щоб формувати в учнів якісно нові знання, які характеризуються вищим рівнем осмислення, динамічністю застосування в нових ситуаціях, підвищенням їх дієвості і системності.
Завдання цього курсу – розвиток у дітей математичних вмінь: усної і письмової лічби, визначення складу числа, виконання обчислень, розв’язування задач.
Дуже часто учням важко сприймати математику як науку, вивчати її терміни, величини. Найбільше діти люблять гратися. Тому слід урізноманітнювати уроки цікавими ігровими моментами. Це сприятиме кращому вивченню предмета, розвиватиме творчі здібності школярів. Адже важливо дати кожній дитині не тільки знання, а й способи їх здобуття.
Одним із найперспективніших шляхів виховання активних учнів на уроках математики, озброєння дітей необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають дидактичні ігри.
Значення дидактичних ігор на уроках математики – дуже велике. За допомогою такої гри у дітей стимулюється мислення, розвивається кмітливість, просторова уява, пам’ять, увага; учні краще запам’ятовують навчальний матеріал. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра. Все, що допомагає успішному виконанню ролі (знання, вміння, навички), має для учня особливе значення і якісно ним усвідомлюється.
Плануючи урок, вчителеві необхідно зважати на вік учнів, добирати ігри, які були б їм цікаві й зрозумілі. Вибір гри залежить від того, яка дитина, що їй необхідно, які навчальні та виховні завдання вимагають свого розв’язання. Якщо гра колективна, вчитель мусить добре знати особливості цього колективу: інтелектуальний розвиток, вік, інтереси. Вибір гри залежить також і від часу її проведення.
Проте, педагогам слід пам’ятати, що найважче завдання – пропозиція гри учням. У пропозицію гри входить пояснення її правил і техніки дій. Пояснення гри є моментом дуже відповідальним. Гру варто пояснювати коротко й точно, безпосередньо перед її початком. У пояснення входять назва гри, розповідь про її зміст, пояснення основних і другорядних правил, значення ігрових аксесуарів, розподіл ролей. І чим молодші учні, тим доцільніше не тільки пояснювати, як грати, а й показувати, як це робити. Конфуцій сказав: «Учитель та учень ростуть разом» [30; 9].
Ролі можуть бути активними та пасивними, головними та другорядними. Розподіл не повинен залежати від статі дитини, віку, фізичних особливостей. При розподілі ролей необхідно робити так, щоби роль допомагала неавторитетним зміцнити авторитет, неактивним – виявити активність, недисциплінованим – стати організованими, новачкам і дітям, які цураються колективу, - виявити себе, здружитися з усіма – тобто, під час гри потрібно здійснювати не лише навчання, але й виховання. Необхідно стежити за тим, щоб у ролі була дія: роль без дії не дає ефективності, дитина вийде з гри, якщо їй нема що робити.