Учні також мають свої права і обов’язки. Відповідно до них вони повинні сумлінно вчитися, чесно працювати, брати участь у громадському житті, берегти шкільне майно, виконувати розпорядок дня тощо. Саме в цьому проявляється їх повага до норм моралі і права. Учні повинні усвідомити, що невиконання ними своїх обов’язків, допущення порушень правил поведінки с також порушенням законності і за такі дії потрібно нести відповідальність. Тим самим розвіюється помилкова думка окремих учнів, що неповнолітні нібито звільняються від відповідальності за скоєні негативні вчинки. Разом з тим слід мати на увазі, що надмірна увага до караючої функції закону може звести правове виховання до залякування школярів, що педагогічно недоцільно [14, 73].
Дотримання принципу законності означає і те, що ні педагоги, ні учні, ні батьки не повинні зловживати своїми правами. На жаль, учителі й батьки нерідко допускають порушення учнівських прав з «виховною» метою. Так, щоб затримати учня або домогтися виклику батьків до школи, педагоги забирають в учня портфель, щоб добитися послуху, батьки погрожують «вигнати з дому» сина чи дочку, члени учнівського самоврядування також інколи використовують недозволені методи впливу на учнів. Таким чином, під виглядом боротьби за дисципліну учнів педагоги, батьки і учнівське самоврядування нерідко допускають порушення прав учнів на особисту власність, честь і гідність (обшуки, допити та інше). Дотримання принципу законності вимагає рішучої боротьби з подібними випадками в шкільному житті.
У правовому вихованні важливо дотримуватись принципу єдності прав і обов’язків школярів. Єдність прав і обов’язків громадянина України ґрунтується на поєднанні інтересів особи і суспільства. Конституційні права громадян і свободи забезпечуються широкою системою економічних політичних і юридичних гарантій. Надаючи першорядного значення охороні прав і свобод громадян, наша держава разом з тим вимагає від кожного громадянина неухильного виконання своїх обов’язків. Адже демократія це не тільки права, а й висока громадянська відповідальність. І чим ширші стають права, тим вища і відповідальність перед суспільством і державою. Тільки сумлінне виконання обов’язків громадянина сприяє реалізації ним у всій повноті своїх прав.
У своїй практичній діяльності з правового виховання учнів педагоги допускають дві крайності: одні з них намагаються перенести центр ваги правової інформації на заборони і санкції, тобто застерігання учнів, що закон не дозволяє. Знання обов’язків без прав сприяє формуванню пасивної особистості, байдужої до явищ оточуючого життя.
Інші, навпаки, всю правову інформацію зводять до розкриття величі прав молоді. Тоді на цьому фоні обов’язки стають незначними, з’являється думка. що ними можна нехтувати, що їх виконання необов’язкове. Таким чином, обидві крайності не приносять користі. Учням слід показувати і їх права, передбачені законом для активної діяльності на благо суспільства і держави, і їх обов’язки перед суспільством. Тоді правове виховання стане важливим засобом формування соціальної активності молодої людини з почуттям високої відповідальності.
Усвідомлення учнями своїх прав і обов’язків проходить поетапно. На першому етапі учні одержують знання про те, що являє собою та чи інша правова норма (те чи інше громадянське право чи обов’язок). Вони дізнаються, за яких умов ця норма діє, якої поведінки вимагає, що наступає за порушення даного громадянського обов’язку. На другому етапі школярі засвоюють знання про те, чому дану норму слід виконувати. На цьому етапі права і обов’язки сприймаються учнями як необхідні, а усвідомлення необхідності їх дотримання стає не вимушеним, а свідомим. На третьому етапі права і обов’язки усвідомлюються учнями як єдино правильний і можливий спосіб поведінки. Мотивом реалізації цих норм у свідомості і поведінці учнів виступає почуття морального обов’язку, відповідальності, совісті. У даному разі права і обов’язки виступають у якості внутрішнього регулятора поведінки школярів. Таким чином, виконання громадянських прав і обов’язків на перших двох етапах виступає для учня як рішення морально-правового завдання на основі аналіз і оцінки сукупності фактів, що визначають вибір поведінки, і тільки на третьому етапі прийняті морально-правові норми виступають як регулятори поведінки, обов’язки виконуються усвідомлено, за звичкою.
Знання педагогами особливостей загальних принципів виховання і специфічних принципів правового виховання дозволяє підібрати оптимальний зміст, ефективні методи і форми роботи по формуванню в учнів правової свідомості, виробленню у них навичок і звичок правомірної поведінки.
Вищеназвані принципи правового виховання є взаємозалежними та взаємообумовленими.
Правове виховання має свою систему, механізм, стадії.
Система правового виховання – це сукупність основних частин (елементів) правовиховного процесу, яка забезпечує його певний порядок і організацію.
Систему правового виховання складають такі елементи:
1) суб’єкти: державні органи, організації, спеціально уповноважені державок) особи, що здійснюють правовиховну діяльність;
2) об’єкти – виховувані громадяни або громадські групи;
3) сукупність правовиховних заходів, певних способів і засобів.
Суб’єкт правового виховання може мати правовиховну функцію як основну.
Об’єкт правового виховання у ході правовиховного процесу зазнає впливу двох факторів, від яких залежить ефективність правового виховання:
1) об’єктивний фактор – позитивні зовнішні умови, що сприяють правовиховній діяльності (демократизація суспільства, захист прав особи, успіхи правотворчої діяльності, юридичної практики та ін.), або негативні умови, що ускладнюють правовиховну діяльність (недосконалість законодавства, невідпрацьованість способів і засобів правового виховання та ін.);
2) суб’єктивний фактор – позитивний внутрішній духовно-правовий стан особистості (її правова вихованість, настанова на правомірну поведінку) або негативний (правова настанова на неправомірну поведінку, однією з підстав якої є правовий нігілізм).
Правовиховні заходи можна зобразити у вигляді сукупності способів і засобів правового виховання. Способи правового виховання:
– правова освіта (або інакше: правовий всеобуч);
– правова пропаганда;
– юридична практика державних органів та інших організацій (наприклад, правовиховна діяльність суду, прокуратури, органів внутрішніх справ, юстиції, адвокатури і т.д.);
– правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здійсненні (реалізації) та охороні правових норм;
– самовиховання.
Засоби правового виховання:
1) нормативно-правові акти, акти застосування норм права;
2) ознайомлювальні і роз’яснювальні матеріали про правові акти в пресі (у кожній газеті мають бути рубрики типу «Правова освіта», «Юридичний всеобуч», «Консультує юрист», «Запитуйте – відповідаємо»);
3) правові радіо- і телевізійні журнали типу «Право», «Закон» та інші у республіканському (Автономна Республіка Крим), обласних, міських і районних центрах, які систематично інформують про законодавчі та інші нормативні акти України, діяльність органів законодавчої, виконавчої та судової влади, органів юстиції, а також про стан правопорядку, боротьби з правопорушеннями тощо;
4) юридичні газети, метою яких є поширення правових знань;
5) організаційно-освітні: прес-конференції [1, 5], брифінги [2, 12], зустрічі [3, 7], лекції, бесіди, семінари, вечори питань і відповідей, консультації та ін.
Заслуговує на увагу пропозиція про створення довідкової інформаційно-правової телефонної служби для оперативних відповідей на запитання індивідів, які відчувають потребу у виборі лінії своєї поведінки з погляду її відповідності нормам права, закону.
Механізм правового виховання – це порядок перенесення правових ідей і настанов, що містяться в суспільній правосвідомості, у свідомість виховуваних (особи, громадської групи).
Функціональними елементами механізму правового виховання є такі:
1) суспільна правосвідомість;
2) система норм права;
3) способи і засоби правового виховання;
4) правосвідомість виховуваних, яких необхідно збагатити правовими ідеями і настановами, що містяться в суспільній правосвідомості.
Стрижневою ниткою, яка пов’язує усі ланки (структурні елементи) механізму правового виховання, є правова інформація, яка на рівні перших трьох елементів виступає як оповіщувальна (дескриптивна), а на рівні четвертого елемента – як командна (перскриптивна) інформація.
Суспільна правосвідомість і правосвідомість виховуваних – це внутрішня, духовна частина механізму правового виховання, а система норм права, способи і засоби правового виховання – його зовнішня, інструментальна частина.
Механізм правового виховання особи в духовному внутрішньому зрізі (правовиховний процес особи) можна зобразити у вигляді таких стадій:
1) накопичення правових знань, правової інформації;
2) перетворення накопиченої інформації на правові переконання, звички правомірної поведінки;
3) готовність діяти, керуючись цими правовими переконаннями, тобто поводитися правомірно, відповідно до закону.
Результатом дії механізму правового виховання є рівень правової вихованості особи, її правова культура.
Отже, правова вихованість це внутрішній духовно-правовий стан, у якому перебуває особа в момент прийняття рішення про те, як поводити себе у тих чи інших обставинах. Це стан правосвідомості особи, рівень її правової культури, готовність до правомірної або протиправної поведінки. Рівень правової вихованості – це не тільки знання права і розуміння необхідності виконувати правові розпорядження. Він визначається ступенем сформованості ставлення до права і правового закону як до цінностей, що існують в демократичному суспільстві поза конкуренцією.